Непросто, неоднозначно розвивалися тоді суспільно-політичні процеси. І ті політичні діячі, які стали жертвами репресій, і ті, хто, як М.С. Хрущов, вижив і потім розгорнув гостру критику сталінських методів керівництва, — всі вони були дітьми свого часу. І, скажімо, те, що Хрущов був певною мірою відповідальним за беззаконня, зовсім не принижує його ролі як діяча, що знайшов у собі сили і мужність засудити ці беззаконня, розвінчати культ особи Сталіна.
Хрущов — виходець з народу. Людина, яка визволила мільйони висланих, а народ не може вибачити йому масових посівів кукурудзи.
Як багато енергії віддав Хрущов справі розвитку економіки України, зокрема вугільної промисловості! Хрущов був одним із перших, кому Сталін розповів про підсумки переговорів із Ріббентропом у серпні 1939 р. і про секретний протокол до нього. Він знав, що «пакт Ріббентропа—Молотова» — історична неминучість, але сама по собі домовленість з фашистською Німеччиною викликала неприємне почуття, тривогу.
У роки Великої Вітчизняної війни всі зусилля Хрущова, члена Військової Ради Сталінградського фронту, підпорядковувались одній меті — захисту твердині на Волзі. Тут, під Сталінградом, він пережив особисту трагедію: у березні 1943-го в бою загинув його старший син Леонід.
Як велику драму пережив Хрущов і катастрофу радянських військ під Харковом навесні 1942. Він декілька разів телефонував Сталіну з проханням зупинити контрнаступ ЧА під Харковом. Сталін відмовив: на його думку Тимошенко (головнокомандуючий Південно-Захід-ним фронтом), Хрущов (член Військової ради) і начальник штабу Баграмян «перебільшують небезпеку».
8 вересня 1943 р. Хрущов звертається до Сталіна із клопотанням про нагородження учасників підпільної комсомольської організації «Молода гвардія».
З лютого 1944 р. Хрущов, займаючи посаду Першого секретаря ЦК КП(б)У, однозначно очолював уряд республіки. Це був перший досвід суміщення високої партійної і радянської роботи. Іде відродження партійних організацій України, возз'єднання Закарпатської України з УРСР, відбудова зруйнованих підприємств. Було піднято з руїн Дніпрогес ім. Леніна, стали до ладу гіганти чорної металургії — заводи «Запоріжсталь», «Азовсталь», Макіївський ім. Кірова, Харківський тракторний. У республіці виникла нова галузь — газова індустрія (газопровід Дашава-Київ).
Хрущов —у вирі всіх справ. Предметом його особливої уваги стало сільське господарство.
В результаті самовідданої праці та значної допомоги уряду СРСР трудівники села добилися неабияких успіхів.
У голодний 1946/47 рік Хрущов поїхав до Москви. Він був готовий до всього, навіть до того, що його оголосять «ворогом народу» і тут же відправлять на Луб'янку. І все ж наполягав на своєму: республіці потрібна допомога. І це ще дужче розгнівило Сталіна, але він дав вказівку виділити Україні продовольчу і насіннєву позику, а також 140 млн. крб. для організації безплатного харчування населення.
Прокурор: 21 лютого 1948 Президія ВР СРСР прийняла указ «про виселення з УРСР осіб, які злісно відхиляються від трудової діяльності у сільському господарстві і ведуть антигромадський, паразитичний спосіб життя». Колгоспні збори виносили «громадські вироки» «дармоїдам», яких виселяли; тих, хто не виробив мінімуму трудоднів — попереджали. До липня 1950 р. було винесено 11991 «громадський вирок» про виселення «дармоїдів» за межі УРСР.
— Чим ви можете це пояснити?
М.С.Хрущов: Я писав у квітні 1948 р. листа Сталіну, засуджуючи перегини і помилки, розповідав про хід виконання указу на Україні і висловлював пропозицію прийняти такий указ у РРФСР та інших радянських республіках. Це потрібно було, щоб піднести усе господарство колгоспів.
Не дивно, що 1949 р., останній рік мого перебування на Україні, був кращим роком для республіки. У міжреспубліканському змаганні ми випередили Білорусію та всі інші райони Союзу, які були спустошені і теж відбудовувались. Питома вага України значно піднялась, зріс і мій авторитет. Сталін неодноразово доручав мені виступи з доповідями на сільськогосподарські теми, мої доповіді передруковувались у «Правді», а досвід подавався як приклад для наслідування. Я сам росіянин і не хотів би виявити неповагу до російського народу, але я повинен сказати, що нашими успіхами по відбудові республіки ми зобов'язані саме українському народу.
1949 рік — рік 70-річчя Сталіна. Він запропонував мені очолити Московську партійну організацію, на що я відповів: «Я зроблю все, що у моїх силах». Менше, ніж через 4 роки, у вересні 1953, мене буде обрано Першим секретарем ЦК КПРС.
Секретар: Слово студенту-експерту.
Студент-експерт: Слід погодитися з думкою англійського видавця мемуарів Хрущова, що прихід у 1938 р. на Україну став для Хрущова своєрідним порятунком: «12 років він був далеко від Москви, від щоденної боротьби за пости, від інтриг, лестощів, брехні, що процвітали при Сталіні і знесилювали навіть знатних людей на зразок Маленкова». Саме на Україні Хрущов був — настільки, наскільки це можливо за Сталіна, — сам собі господарем, тут він одержав можливість розвинути свої здібності й задатки, котрі в іншому випадку були неминуче і безнадійно перекручені. Нарешті, Хрущов своїми ж очима побачив жахливі страждання, котрі змушений був переживати народ, а також побачив, як цей народ, попри усі свої страждання, встав проти німців... Хрущов на собі випробував і ясно уявляв на своєму досвіді справжнє життя у Радянському Союзі при Сталіні. Я думаю, це змінило Хрущова.
Переїхавши до Москви у 1949, Хрущов зберіг тісні взаємовигідні зв'язки з українською компартією. Вона стала першою республіканською парторганізацією, яка підтримала його в боротьбі за владу й залишалась для нього надійною опорою. Через кілька місяців після смерті Сталіна за звинуваченнями у «русифікації вищої школи Західної України» та «дискримінації місцевих кадрів» було усунуто з посади першого секретаря ЦК КПУ росіянина Леоніда Мельникова. Натомість призначено Олексія Кириченка, першого на цій посаді українця. (Відтоді 1-ми секретарями КПУ призначатимуться тільки українці.) Високі пости отримали також українці: Дем'ян Коротченко очолив Президію Верховної Ради УРСР, Никифор Кальченко — Раду Міністрів. Правління «трьох К» підсилювалося й іншими призначеннями із українців, деякі з них швидко дісталися союзного рівня. Військові Радіон Малиновський, Андрій Гречко, Кирило Москаленко досягли високого рангу Маршала Радянського Союзу, Володимир Семичасний обійняв пост голови союзного КДБ, а 4 українці — Кириченко, Підгорний, Полянський і Шелест — увійшли в одинадцятку Політбюро ЦК КПРС. Головною причиною їхнього піднесення були тісні зв'язки з Хрущовим, а не те, що вони були українцями. Це свідчило про зростаючу вагу українців та України — «другої серед рівних» республіки. Для Кремля отримати підтримку українців мало основоположне значення, оскільки вони були єдиною нацією в СРСР, яка могла виступити серйозним суперником російської гегемонії.
Адвокат: У 1954 р., глибоко поважаючи російсько-українську дружбу і партнерство, М.С. Хрущов на честь 300-річчя возз'єднання України з Росією «подарував» Україні Кримський півострів.
Студент-експерт: Кримський «подарунок» не був таким доброчинним актом, як здавалося.
Адже з моменту утворення Кримської АРСР у складі РРФСР у 1921 р. через близькість до України і економічну залежність від неї Крим утримував з УРСР тісніші зв'язки, ніж з Росією. (Цікава деталь: навіть на сьогоднішній день не існує прямих шляхів сполучення між півостровом і Російською Федерацією.) Після Другої світової війни гостро постало питання модернізації економіки Криму, зокрема іригації кримських земель, що без участі України неможливо було зробити. Тим більше, що на це потребувалися значні кошти, людські ресурси і... дніпровська вода (якраз у 1954 р. була збудована Каховська ГЕС, між іншим, з метою водопостачання Північного Криму, при цьому після зведення греблі води затопили пам'ятні для українців місця, зокрема Запорізьку Січ; отже, потребувалася хоч якась компенсація). Натомість 1954 р. всі зусилля росіян були спрямовані на освоєння цілинних казахстанських земель. Тобто, саме економічний чинник зважив на рішенні М.С.Хрущова «віддати» Крим Україні, хоча насправді цей крок означав відновлення історичної справедливості — руські (українські) поселення в Криму відомі ще з IX ст., а Тмутараканське князівство (територія сучасної Керчі і прилеглих земель) було інтегральною частиною давньої Руської держави з центром у Києві.
Суддя: У 1953—1954 рр. були переглянуті всі основні політичні справи післявоєнного часу, зв'язані з незаконними репресіями сталінського режиму. Але Хрущов не наважився піти на перегляд політичних процесів 1930-х рр., адже він сам мав відношення безпосередньо до політичних репресій, в тому числі до трагічної долі Бухаріна і Рикова. Але в окремих персональних випадках реабілітація зачепила і в правовому, і в партійному відношенні діячів: Постишева, Чубаря, Косарева, Гамарника, Тухачевського. У 1955 р. були переглянуті
справи Косіора, Рудзутака, Ейхе. їх імена назвав Хрущов у своїй доповіді на XXз'їзді КПРС.
З початку 1954 р. і до XXз'їзду КПРС (1956 р.) Військовою колегією Верховного Суду СРСР були реабілітовані 7679 чоловік, багато з яких посмертно. Із тюрем і таборів вийшли десятки тисяч людей. Комітет партійного контролю при ЦК КПРС реабілітував 5456 комуністів, необґрунтовано виключених із партії. Важливим кроком на шляху утвердження правової законності було притягнення до кримінальної відповідальності і працівників НКВС, що були продовжувачами «справи Берії». Серед них — колишній міністр Абакумов, начальник слідчої частини з особливо важливих справ Леонов, його замісники Лихачов і Комаров. їх засудили до вищої міри покарання — розстрілу. Процес оздоровлення, оновлення охопив всю країну.