Прокурор: Але розвиток подій пішов таким шляхом, що вимагало розкриття культу особи Сталіна. Сталінське оточення не могло на це піти — міф про «великого вождя» народів, великого продовжувача справи Леніна все ще був живий.
У грудні 1954 широко відмічалось його 75-річчя. У «Правді» відкрилась спеціальна рубрика, в якій з'явились статті «Й.В. Сталін — видатний теоретик марксизму», «Сталін — великий продовжувач справи Леніна» та інші.
Складалася вкрай суперечлива ситуація, що вела до серйозних політичних ускладнень, вона повинна була бути розв'язана.
Секретар: Слово надається студенту-експерту.
Студент-експерт: Потрібно віддати належне Хрущову в справі арешту Берії на липневому Пленумі ЦК КПРС в 1953 р., а розстріляний 23 грудня 1953 р. як «ворог народу». З цього часу розпочинається демократизація суспільства.
Але повна демократизація суспільства була неможлива без розкриття культу Сталіна. На багатьох делегатів доповідь Хрущова на XXз'їзді КПРС у лютому 1956 р. «Про культ особи і його наслідки» зробила такий вплив, як бомба, що розірвалась. Делегатам було роздано і ленінський «Лист до з'їзду». Особливе значення мало розкриття сталінської формули «ворог народу». В доповіді дана, в основному, стара оцінка ідейно-політичної боротьби в партії і ролі в ній Сталіна. Заслуга Хрущова в тому, що він поставив перед партією питання про неправомірність і недопустимість репресивної розправи з ідейними противниками. Роль Сталіна в створенні режиму політичного терору в доповіді розкрита в достатній мірі. Але пряма участь в політичному терорі соратників Сталіна і справжні масштаби репресій залишились «за кадром». Це можна зрозуміти, адже М.С.Хрущов не був готовий до опору з боку більшості членів Президії ЦК, тим більше, що і сам належав до цієї більшості. Пізніше доповідь критикували за недостатню глибину і широту, відсутність теоретичного аналізу. Але в умовах, в яких готувалась доповідь, не можна було зробити більше. Адже ніхто, крім Хрущова, не пішов би на такий крок. Він виявився єдиною людиною у складі партійного керівництва, здатною сміливо поставити на з'їзді питання про засудження помилок і злочинів Сталіна.
Здивовані делегати і небагаточисленні гості мовчки слухали цю доповідь. Дехто відчув себе погано, і їх винесли на носилках.
Хрущов говорив про масові незаконні репресії, санкціоновані Сталіним, про жорстокі допити, яким піддавались заарештовані, в тому числі і недавні члени Політбюро, про їх передсмертні листи і заяви. Хрущов говорив про конфлікт між Леніним і Сталіним в останні роки життя Леніна і про пропозиції останнього змінити Сталіна з поста Генерального секретаря. Хрущов говорив про загадкове вбивство С.М.Кірова і про можливість причетності Сталіна до цього вбивства. Хрущов говорив про грубі прорахунки Сталіна у передвоєнний період, про його розгубленість в перші дні війни і фактичне дезертирство зі своїх постів в ці дні. На Сталіна він переклав відповідальність за поразки Червоної Армії 1941—1942 і окупацію величезних територій Радянського Союзу. Сталін знищив перед війною більш як 2/3 складу ЦК і більш як половину делегатів XVII з'їзду ВКП (б). В останні роки життя Сталін готувався до нових репресій і фактично усунув від участі в керівництві партєю Молотова, Мікояна, Ворошилова і Кагановича. На Сталіна Хрущов покладав відповідальність і за глибоку кризу в сільському господарстві, за грубі прорахунки у зовнішній політиці СРСР. Розповів, що Сталін сам сприяв культу своєї особи, фальсифікував історію партії і вписував у автобіографію цілі сторінки, що возвеличувало вождя.
Прокурор: Як же ви, Микито Сергійовичу, ризикнули виступити з подібною доповіддю про культ особи? Так сміливо, емоційно і так необдумано? Звідки така мужність і така впевненість в кінцевому успіху? Адже Ви поставили на карту свою особисту владу і навіть життя в ім'я вищих суспільних цілей?
Хрущов: Мене про це часто питали. Скільки років ми вірили цій людині. Піднімали його. Створювали культ. І ось такий ризик. Але коли мене вибрали Першим, я повинен сказати правду. Сказати правду, чого б це не коштувало і як би не ризикував. Ще Ленін нас вчив, що партія, яка не боїться говорити правду, ніколи не загине. Ми винесли уроки із минулого і хотіли, щоб такі уроки винесли і інші братні партії, коли наша загальна перемога буде забезпечена.
Секретар: Слова просить адвокат.
Адвокат: Але справа не тільки в почутті обов'язку. Мені доводилось не раз слухати спогади Хрущова про Сталіна. Це були роз-думи-монологи, ніби розмова із самим собою, зі своєю совістю. Він був глибоко травмований сталінізмом. Тут змішалось все: і містичний страх перед Сталіним, здатним за один неправильний крок, жест, погляд знищити людину, і жах за невинно пролиту кров. Тут були і почуття особистої вини, і нагромаджений десятиліттями протест, який рвався назовні, як пар із котла.
Прокурор: Розкриття культу особи Сталіна не зміцнило авторитет КПРС, не сприяло розвитку світового комуністичного руху. XXз'їзд завдав серйозний удар не тільки по авторитету Сталіна. У західних партіях багато комуністів виходило з їхніх рядів. Противники комуністичного руху тріумфували. Все те, про що вони раніше писали, знаходить сьогодні підтвердження. Це викликало серйозну кризу в світовому комуністичному русі. І вже у квітні-травні 1956 спробам поглибити критику культу Сталіна було покладено край. Почались переслідування і виключення з партії тих, хто це робив. ЗО червня 1956 року ЦК КПРС прийняв постанову «Про переборення культу особи і його наслідків», яку надрукували всі газети. Ця постанова була кроком назад у порівнянні з доповіддю Хрущова на XXз'їзді. І сам Хрущов в низці своїх виступів тепер говорив, що «Сталін — це великий революціонер і великий марксист-ленінець, і партія не дозволить віддати ім'я Сталіна ворогам комунізму».
Попередній порядок реабілітації відмінявся. Процес відновлення доброго імені репресованих, зняття з них надуманих обвинувачень уповільнився. Реабілітація розстріляних і померлих проводилась тільки за заявою родичів чи друзів. Не були реабілітовані Бухарін, Риков, Зінов'єв, Радек, Каменєв, П'ятаков, Шляпни-ков, Рязанов і десятки інших видатних діячів, активних учасників революції і громадянської війни. Багато заяв проти слідчих НКВС залишились без наслідків. Сам Хрущов відповідав, що партія не може влаштовувати «Варфоломіївські ночі»: якщо притягати до відповідальності всіх, хто прямо чи безпосередньо брав участь в злочинах Сталіна, то прийдеться відправити в тюрму більше людей, ніж при реабілітації.
Точно і коротко про це написав анонімний поет:
«Без траурных флагов на башнях казённых,
Без поминальных свечей и речей,
Россия простила невинно казнённых,
Казнённых простила и их палачей».
Студент-експерт: Рік XXз'їзду був надзвичайно складним в галузі зовнішньої політики СРСР. Стались перші тріщини у відносинах СРСР з Китаєм. Підтримка Єгипту у війні з Ізраїлем, викликану націоналізацією арабською країною Суецького каналу, посилила напруженість на Близькому Сході, погіршились відносини з Англією та Францією.
Розкриття злочинів Сталіна викликало кризу в деяких країнах народної демократії: Польщі (розстріл робітничої демонстрації у Познані) і особливо в Угорщині. Попереднє партійне керівництво тут просто розпалось, втративши довіру народу. Командування армії втратило контроль над збройними силами, а органи безпеки перестали функціонувати. Політичне бродіння в країні переросло в національно-демократичну революцію, яка швидко переростала в антисоціалістичну. В Угорщину повертались десятки тисяч недавніх політичних емігрантів, кордони країни були фактично відкриті. Радянські війська покинули Будапешт, хоч в Угорщині залишились. В місті почались вбивства колишніх працівників органів безпеки і розправи над окремими партійними функціонерами. Були розгромлені установи комуністичної партії; комуністи, що захищали будинок міському партії, загинули.
Ні Хрущов, ні інші радянські діячі не мали чіткої думки, що робити. На території Угорщини знаходились Суслов, Мікоян, Жуков. В Будапешті посольство СРСР очолював Ю. Андропов. Через кордон в Угорщину перекидались нові радянські дивізії. Врешті решт, Хрущов прийняв рішення про необхідність збройного втручання. Натомість угорський лідер Імре Надь заявив про вихід Угорщини з Варшавського Договору, про нейтралітет країни. З 23 по ЗО вересня 1956 в Угорщину було перекинуто 5 радянських дивізій, та в операції «Вихор» (кодова назва вторгнення в Угорщину) брали участь вже 2 армії в складі 9 дивізій та особливий корпус у складі 3 дивізій. Були залучені повітрянодесантні частини. На світанку 4 листопада 1956 радянські війська за наказом маршала Конєва розпочали виконання поставленого завдання: «допомогти зламати опір заколотників, відновити законну владу та уряд країни».
Всього було задіяно близько 60 тис. радянських солдатів та офіцерів. Війська перекидались в спішному порядку з Одеського та Прикарпатського округів, частина із складу угруповання генерала А.П. Гетьмана, що дислокувалося в Румунії.
Угорські підрозділи майже не виявляли організованого опору. Бої з повстанцями (15 тис. чол.) відрізнялись запеклістю. Загинуло до 4 тис. угорців. За 7—9 днів опір був зламаний. Ціна перемоги для радянських військ не мала значення — в боях загинуло 669 радянських солдатів і офіцерів, 1450 було поранено. Почались арешти. На 15 листопада радянськими органами держбезпеки було заарештовано 1372 чол., велика кількість повстанців роззброєна. Комуністичний режим було відновлено.