Факти переконують, що „випадково”, через „перегини на місцях” не вивезеш за кордон сотні тисяч тон продовольчих товарів. Ті, хто стверджує подібне, вочевидь, грішать проти істини, бо для вивезення продовольства у таких обсягах потрібне ПОЛІТИЧНЕ РІШЕННЯ...
Крім цього, за свідченнями очевидців, в окремих регіонах України весь цей час, коли від голоду щодня вмирали тисячі людей, майже на повну потужність працювали спиртові заводи, які переробляли дорогоцінний хліб на горілку. Так сталінський режим добував додаткові ресурси для проведення індустріалізації...
6. Про те, що дії більшовиків були свідомими, свідчить ще один характерний епізод. Восени 1932 – взимку 1933 року, коли вже всі зрозуміли, що в Україні справжній голод, що зробила тоталітарна влада, для порятунку людей? Може припинила примусове відбирання їжі? Може мобілізувалася на допомогу голодуючим, або хоча б прийняла допомогу інших країн? Ні. Вона всі сили кинула на те, щоб ізолювати голодуючі райони.
Армія, загони НКВС оточили українські міста, бо селяни намагалися там врятуватися від голодної смерті, та залізничні станції. Мешканцям сіл забороняли виїжджати у інші регіони СРСР, насамперед, до Росії. Цьому сприяло введення паспортної системи, яка фактично вдруге закріпачила українських селян. За спеціальними розпорядженнями ввели заборону напродаж залізничних квитків для них. Такі дії важко пояснити збігом обставин чи посухою...
Отже, аналіз фактів доводить, що тоталітарний сталінський режим діяв свідомо і за чітким планом. Хліб вилучався, продавався до інших країн за валюту, яку спрямовували на закупівлю верстатів та іншого обладнання для промислових підприємств. Всіх невдоволених – знищували: розкуркулювали, висилали до Росії, просто страчували за вироком „трійок” буз суду і слідства. На місце знищених голодом або репресіями селян привозили нових, з Росії, Білорусі...
Все це призводило до страшних наслідків в масштабах нації. Українці мільйонами вимирали. Ті, хто вижив, підірвали своє фізичне та психічне здоров’я. В їх душі назавжди закрався страх голоду. За рахунок переселенців змінювалася етнічна структура населення України. Все це значно підривало життєвий потенціал нації.
Не було жодного кроку, аби подолати негативні наслідки неврожаю. Навпаки, все робилося для того, щоб їх посилити. Отже, ми маємо справу з яскравим прикладом ГЕНОЦИДУ, спрямованого проти українського народу. I зараз ми маємо це довести і сказати вголос.
Ми повинні знайти в собі мужність визнати і переконати інших, що нація стала жертвою страшного злочину, який ніколи не повинен повторитися. Ми маємо усвідомити, що сьогоднішнє населення України є нащадками тих, хто вижив у ті страшні часи. Але нас могло бути набагато більше...
Щодо причини виникнення голоду. Він свідомо планувався ще з літа 1932 року. Плани здачі зерна були більшими, ніж реальний урожай. Ось уривки з датованого 8 серпня 1932 року листа колгоспника до всеукраїнського старости Григорія Петровського.Цього листа пише вірний син – колгоспник, агітатор і організатор перших днів 1929 р., котрий головою чесно уже від 1929 р. , із Лебединщини… котрий боровся за покращення життя, за соціалізм, пише цього листа не одна особа, а декілька, та тільки не всі осмілюються написати правду, сказати, а собі журяться, що таке становище в колгоспах продовжуватися не може. Потрібні негайні заходи, от кинути ту думку, що на селі все благополучно, немає голоду, не пухнуть люди. Справа в тому, що в колгоспі люди працювати не бажають, люди, діти, старики голодні, худоба гине, люди стали злі. Земля очутилась в бур’янах… Плани в цьому році дані більші, а врожай через загибель озимини далеко менший. Чи нормально, що плани біліші, ніж врожай?Голодомор 1932-1933 рр. був страшним злочином сталінського режиму. Він був спровокований радянським керівництвом з метою масового вступу селян до колгоспів. Знесилені селяни не змогли ефективно провести посівну кампанію навесні 1932 р. План здачі хліба державі опинився під загрозою зриву. Водночас почався голод. 7 серпня 1932 року було видано постанову ВЦВК та РНК СРСР, названу в народі «законом про п’ять колосків». Вона передбачала за крадіжку колгоспної власності розстріл із конфіскацією майна чи позбавлення волі на термін не менше як 10 років.Найвище керівництво країни знали про голод в Україні, але замовчувало цей факт. Допомоги надано не було. Більше того, в Україні для виконання плану хлібозаготівлі було направлено комісію на чолі з В. Молотовим. Дії комісії були жорстокими: у селах конфісковували продовольчі та посівні фонди; проводилися масові репресії; припинялося постачання товарів; села оточували загони НКВС. Голодомор став для України національною катастрофою. За різними даними, голодною смертю померло від 3,5 до 9 млн. осіб – точні цифри вже навряд чи будуть з’ясовані. Лише наприкінці 1980 – х у 1990 – х рр. з’явилися наукові статті про голодомор, спогади очевидців, публікації в пресі; складено мартиролог жертв голодомору, щороку проводяться дні їх пам’яті.Навесні 1933 року в селах сталося найстрашніше – почалося людоїдство. В Україні зареєстровано 10 тисяч судів над людоїдами.
Про пекельні муки і страждання наших людей у голодні 1932-1933 роки відомо не так уже й багато. Писали, свідчили, згадували передовсім за кордоном. В Україні про голодомор невільно було й слова мовити.
Хто знав, хто смертям і стратам лік?
Де фільм, який показав би голод?
Отой проклятий 33-рік?..
Наприкінці зими 1933 року голод в Україні набув велетенських масштабів. Люди в селах їли мишей, щурів і горобців, борошно з кісток, кору дерев , їли товчену кору дерев, солому, перемішану з глиною перемерзлою капустою, котів, собак, щурів, потім перейшли на слимаків, жаб, кропиву і вмирали від тяжких шлункових захворювань.
Були чисельні випадки людожерства, деякі селяни, збожеволівши від голоду, вбивали і їли власних і чужих дітей. Вмирали цілі села,а пошуки і вилучення продовольства тривали. Голод охопив цілу радянську Україну, а також Північний Кавказ, Крим, Казахстан.
Намагаючись урятуватись, тисячі селян ішли в міста, де навесні скасовували хлібні карточки і можна було купити хліб. Проте сільським жителям хліба не продавали. Дороги, що вели до міст , були блоковані, але тисячі селян усе ж пробиралися туди та, не знаходячи порятунку, вмирали прямо на вулицях.
Намагаючись врятувати від голодної смерті дітей, селяни везли їх до міст і залишали в установах, лікарнях, під будинками. Доведені до відчаю, люди їли жаб, трупи коней, що загинули від сапу. Це був якийсь суцільний жах. За рік в Україні вимерло до 10 мільйонів людей. На 1 січня 1932 року населення Запорозької області становило 2971317 чоловік. На 17 січня 1933 року було вже 1777 тисяч жителів. Восени-взимку 1932 року студенти Запорозького медичного технікуму одержували за картками 75г. кукурудзяного хліба, а дітям видали 25г . Влітку 1933-го студентам Ніжинських учительських курсів видавали щодня 100 г. хліба, чай без цукру та варену без солі ботвину.
Немає нічого страшнішого, ніж бачити мертву людину
Померлих від голоду в 33–му більш ніж у два рази більше, ніж полеглих у війну. Для людей голод був удвічі страшнішою трагедією, ніж остання війна. Та й війна тривала ж чотири роки, а голод – рік.
Голод 1932-1933 рр. – одне з найбільш трагічних сторінок історії українського народу. Намагаючись нічим не затьмарити «успіх соціалістичного будівництва», сталінське керівництво наклало табу на цю тему, про страшне лихо не дозволялося відкрито говорити, бодай навіть згадувати в газетах, офіційних документах. Страхітлива трагедія голоду на СРСР викликала щире співчуття світової громадськості. За кордоном ця тема породила величезну історіографію та публіцистику, було видано чимало спогадів і документів.
Те, що відбувалося в Україні у 1933 р., не знайдено жодного відображення в документах, офіційних установ. Причина в тому, що Сталін наказав ставитися до голодомору як до неіснуючого явища… У промові на Всесоюзному з’їзді колгоспників – ударників 19 лютого 1933 р. він заспокійливо заявив :« В усякому разі порівняно з тими труднощами, що їх пережили робітники років 10-15 тому, ваші нинішні труднощі , товариші колгоспники, здаються дитячою іграшкою».
Голод 1932 – 1933 рр. став для українців тим, чим був голок ост для євреїв і різанина 1915 р. для вірменів. Як трагедія, масштаби якої неможливо збагнути, голод травмував націю, залишивши на її тілі глибокі соціальні, психологічні та демографічні шрами, які воно носить до сьогодні. Кинув він і чорну тінь на методи досягнення радянської системи.
Найважливішим у трагедії голоду є те, що його можна було уникнути. Сам Сталін заявляв: « Ніхто не може заперечити того, що загальний урожай зерна в 1932 році перевищував 1931 рік».Інакше кажучи ,харчів не бракувало. Проте держава математично конфліктувала більшу їх частину для власного вжитку. Ігноруючи заклики й попередження українських комуністів , Сталін підняв план заготівлі зерна у 1932 р. на 44 %. Це рішення й та жорстокість, з якою режим виконував його накази, прирекли мільйони людей на смерть від голоду, який можна назвати не інакше як штучним…
Сталін та його поплічник, звичайно, дивилися на все інакше. У 1933 р. поплічник Сталіна на Україні Мендель Хатоєвич, що керував компанією зерно заготівель, із гордістю заявляв: «Між селянами і нашою владою томиться жорстока боротьба. Це боротьба на смерть. Цей рік став випробувальним нашої сили і їхньої витривалості. Голод довів їм, хто тут господар. Він коштував мільйони жителів, але колгоспна система існуватиме завжди. Ми виграли війну!»
Загибель мільйонів людей влада намагалася приховати. Засоби масової інформації мовчали. Радянський уряд відкинув пропозиції про допомогу з–за кордону, твердячи, що вигадки про навмисне поширюють вороги СРСР.