Таким чином, зовнішня політика в період канцлерства О.М. Горчакова мала як позитивні так і негативні наслідки. Горчаков вирішив польське питання, скасував статті Паризького трактату 1856 р., намагався вирішити «східне питання», незважаючи на протидію західних держав. Його канцлерство принесло найбільше користі ніж діяльність його попередників чи наступників.
Висновки
О.М. Горчаков – це одна з найпомітніших та визначних осіб історії Росії другої половини ХІХ ст. почавши дипломатичну кар’єру у 1817 р. він вже у 1856 р. займав найвищу посаду у зовнішній політиці та керував зовнішньою політикою до 1878 р. Це видатний політик та дипломат, який зумів вивести Російську імперію з тяжких наслідків Кримської війни та зробити з неї впливову державу в світовій політиці.
Дуже цікавою є геостратегічна концепція Горчакова, яка будувалася на принципах стриманості, обережності, намагання вирішувати конфлікти мирним шляхом, наслідки якої були позитивними для Російської імперії. Отже, тактика вирішення конфліктів за допомогою конфліктів була несприйнятна для Горчакова.
Головними цілями зовнішньополітичного курсу О.М. Горчакова були: добитися відміни важких умов Паризького миру, що торкалися флоту і Південної Бессарабії, повернути втрачений вплив на Балканах. Володіючи стратегічним складом розуму, Горчаков правильно визначив внутрішній розвиток країни по шляху перетворень як пріоритетну задачу, успіх якої дав би імпульс її зовнішній політиці, сприяв би зміцненню її безпеки і могутності на світовій арені.
В часи Горчакова Росія виступає гарантом миру в Європі, займає нейтралітет у австро-прусській та франко-прусській війнах, сприяє погашенню локальних конфліктів в Європі, виступає на захист слов’янських народів.
О.М. Горчаков зумів подолати натиск західних держав під час польського повстання, показавши в цьому свій талант врегулювання не тільки зовнішніх, але й внутрішніх проблем держави.
Тріумфом політики Горчакова є ліквідація нейтралізації Чорного моря, яка була встановлена Паризьким трактатом 1856 р. Знайшовши благоприємний момент та використовуючи слабкість країн-переможниць у Кримській війні О.М. Горчаков вирішує найголовнішу проблему російської зовнішньої політики, отримуючи при цьому усі лаври переможника.
Однак вирішити повністю «східне питання» О.М. Горчакову не вдалось. Отримавши перемогу над Туреччиною у війні 1877–1878 рр., Росія зазнала поразки у дипломатичній боротьбі. Берлінський трактат 1878 р. позбавляв Росію всіх здобутків у війні і був поразкою дипломатичного курсу О.М. Горчакова. Але виною тому була не дипломатична діяльність Горчакова, а антиросійська коаліція західних держав у цьому питанні.
Отже, в свій бурхливий час він виступав апостолом миру, хоча і не завжди удачливим, намагався гасити конфлікти, уникав всякого роду суперечностей в міжнародних справах. Неабиякою мірою його зусиллями вдалося змінити в найкращу для Росії сторону систему міжнародних відносин, встановлену Паризьким трактатом 1856 р.
За роки свого перебування в російському МЗС Горчаков зумів зробити на зовнішньополітичному терені для Росії XIX століття більше, ніж хто б то не був інший.
Список використаної літератури
1. Виноградов В.Н. Русско-турецкая война 1877–1878 гг. и освобождение Болгарии. – М.: Мысль, 1978. – 285 с.
2. Виноградов В.Н. Британский лев на Босфоре. – М.: Наука, 1991. – 460 с.
3. Виноградов В.Н. Князь А.М. Горчаков – министр и вице-канцлер. Новая и новейшая история. – 2003. – №2. – С. 172–191.
4. Виноградов В.Н. Канцлер А.М. Горчаков: триумф в Лондоне и черные дни в Берлине. Новая и новейшая история. – 2003. – №3. – С. 123–153.
5. Виноградов К.Б. Мировая политика 60–80-х гг. ХІХ в.: события и люди. – Л.: ЛГУ, 1991. – 165 с.
6. Восточный вопрос во внешней политике России: кон. XVIII – нач. XX вв. Под ред. А.А. Громыко. – М.: Наука, 1984. – 422 с.
7. Игнатьев А.В. Последний царь и внешняя политика. Вопросы истории. – 2001. – №6. – С. 3–25.
8. История дипломатии. – В 2 тт. – Т.2: Дипломатия в новое время. Под ред. Проф. А.Ф. Дворниченко и проф. В.И. Измазина. – М.: Гардарики, 2003. – 530 с.
9. История России ХІХ – начала ХХ вв. с. История. – 1995. – №34. – С. 1–5.
10.Нарочинская Л.Н. Россия и национально-освободительное движение на Балканах 1875–1878 гг. – М.: Наука, 1979. – 143 с.
11.Нарочинская Л.Н. Россия и отмена нейтрализации Черного моря 1856–1871 гг. – М.: Наука, 1989. – 224 с.