Шкільна акція була підготована з ініціативи Степана Бандери тоді, коли він був головою пропагандистського відділу ОУН, а проведена в 1933 р.. Ця акція мали великий політичний успіх як на зовні, так і політично-революційною мобілізацією українських мас. Такі акції були вже й раніше по українських гімназіях, але то були тільки епізоди, обмежені до даної гімназії. ОУН надав їй масового, спонтанного, всенародного характеру. Акція в обороні українського шкільництва проти калічення душ української дітвори польською шовіністичною пропагандою по школах була проведена одного дня по всіх селах Західної України. Бойовики ОУН розліпили по парканах та підкинули до хат по всіх українських селах десятки тисяч летючок, «в яких ОУН пояснювала причини та цілі шкільної боротьби й закликала все українське населення до активної участи. Із шкільних зал викидали польські державні герби що були символом польського панування на українських землях, та прив'язували їх ранком собакам і коровам до хвостів, щоб ті волочили символ польського панування по вуличному смітті й болоті. А вранці, діти відмовлялися відповідати учителям на запити в польській мові, домагалися навчання в українській мові і закликали польських учителів забиратися з українських земель до Польщі. Ця акція була проведена в несподівано широких розмірах. Українська шкільна дітвора виявила патріотичну відвагу в час проводження акції та мужність в час поліційного слідства, а батьки й матері солідаризувалися із своїми дітьми й масово ставали активно в їхній обороні перед поліцією. Ця акція засіяла зерно національної свідомості й ненависті до ворожого панування над українським народом та бажання активної участи в революційній боротьбі за національні права в не одного сільського хлопця, що виріс опісля на відважного бійця Української Повстанської Армії.
Під керівництвом Коновальця належно використано теж велетенський моральний капітал, створений героїзмом Данилишина й Біласа. Змобілізований пропагандистський апарат ОУН функціонував справно. Вся література ОУН, видавана у зв'язку з процесом і геройською смертю Данилишина й Біласа доходила негайно до кожної української хати, а на світанку того дня, коли на подвір’я львівської тюрми польський кат вішав героїв української революції, членів ОУН Дмитра Данилишина й Василя Біласа, по всіх селах Західної України заграли жалібно дзвони, взиваючи кожну українську людину вшанувати пам'ять героїв і боротися аж до перемоги за ідеали, за які віддали своє життя Дмитро Данилишин і Василь Білас. Завдяки усім тим акціям, які ініціювала ОУН чиї революційні кличі та ідеї вийшли далеко поза рамки української інтелігенції та студентської молоді. Вони доходили до кожної української хати, до українських селян і робітників, мобілізуючи їх до революційного спротиву окупантам і гуртуючи їх в один легіон борців за відновлення самостійної і соборної української держави. Як раніше підпільне видавництво, так тепер всю пропаганду ідей та кличів українського революційного націоналізму зуміла Організація Українських Націоналістів поставити на високий рівень.
Свою працю на становищі референта пропаганди в Крайовій Екзекутиві ОУН на ЗУЗ продовжував Степан Бандера і тоді, коли після смерти Степана Охримовича в 1931 р. становище Крайового Провідника ОУН на ЗУЗ перебрав Іван Габрусевич «Джон». Коли ж Габрусевич, змушений поліційним переслідуванням виїхати закордон, він запропонував на свого посаду Степана Бандеру в чому Коновалець не відмовив. Але Бандера перебував тоді у слідчій тюрмі. Тому Крайовим Провідником був призначений Б. Кордюк-«Новий», а для Степана Бандери зарезервовано місце заступника Крайового Провідника.[8]
Та вже через шість місяців прийшла потреба дисциплінарної інтервенції ПУН супроти КЕ. Закордонний Провід Українських Націоналістів визнав у зв'язку із справою нападу на поштовий уряд у Городку, що тодішній Крайовий Провідник «Новий» та безпосередній організатор нападу «Марко» поповнили в технічній підготов, за те до організаційної відповідальності. Обидва згаданих викликали закордон і віддали організаційному судові. З уваги на це, в січні 1933 р., Степан Бандера перебрав фактичне керівництво ОУН на ЗУЗ, як «виконуючий обов'язки Крайового Провідника». Рішенням суду ОУН, затвердженого Проводом ОУН, «Новий» був знятий з посту Крайового Провідника. На його місце призначила Конференція Проводу ОУН, що відбулася з наявності представників Краю у Празі, в днях 3—6 червня 1933 р., Степана Бандеру. Так у січні 1933 р. фактично, а в червні 1933 р. формально Степан Бандера (24 літ) став Крайовим Провідником ОУН на ЗУЗ, переймаючи в свої руки керівництво всією революційною боротьбою українського народу на ЗУЗ. І, як це виразно видно з Попереднього, зовсім не випадково і не завдяки якомусь збігові обставин, як це нераз буває, а заслужено здобув собі те становище Степан Бандера своїми-здібностями, виявленими в невсипущій і особливо успішній революційній праці. В свою чергу Коновалець залишався осторонь цих подій за кордоном і мало міг впливати на ситуацію. Перейнявши керівництво ОУН на ЗУЗ, Степан Бандера постановив перш за все внести виразність у організаційну побудову українського революційного підпілля.
2 ТЕРОРЕСТИЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ ТА ЇЇ НАСЛІДКИ
2.1 ВАРШАВСЬКИЙ ТА ЛЬВІВСЬКИЙ ПРОЦЕСИ
Організаційній розбудові та діяльності бойової референтури ОУН надавалась особлива увага. До складу Крайової Екзекутиви вводиться ще один референта, при чому головний бойовий референт, що ним був Роман Шухевич-«Дзвін», став законспірованим навіть перед рештою членів КЕ, наскільки це було можливим, беручи до уваги вимоги співпраці референтур. Всім Обласним та Повітовий Екзекутивам доручено зорганізувати окремі бойові п'ятки, згідно трійки, що повинні були пройти належний бойовий вишкіл.
В характері бойової дії ОУН введено деякі зміни: «екси», тобто напади на поштові уряди, що до того часу були головною формою бойової дії УВО-ОУН, тепер припинено, а замість цього скеровано бойову дію насамперед на індивідуальний терор супроти представників окупаційної влади та їхніх помічників, як теж проти розсадників совєтофільства на ЗУЗ. Про ціль і значення таких акцій писав «Бюлетень КЕ ОУН на ЗУЗ:
«Акти терору супроти найвизначніших представників окупаційної влади, це приклад акцій, в яких їхній безпосередній ефект та політично-пропагандистський капітал як їх наслідок ми ставимо нарівні». Бо «консеквентним тероризуванням ворога і спрямовуванням уваги мас на безпосередню боротьбу створюється стан, який зближає хвилю остаточного зриву. А разом з цим, ряд таких акцій постійно послаблює ворога морально й фізично і підриває його авторитет». А «Юнак» додавав: «ЦІ революційні акти вдаряють по всяких угодовецьких затіях, викликають у душах мас ворожість і ненависть до окупанта та копають непрохідну прірву між ним і нами».[9]
Тільки ж бойова діяльність ОУН не стала ні єдиною, ні навіть найважливішою ділянкою дії ОУН. Про це з притиском пригадав Степан Бандера як крайовий провідник ОУН у своєму «останньому слові» перед польським судом у Львові в липні 1936 р.:
«Прокуратор сказав, що на лаві підсудних засідає гурт українських терористів і їхній штаб. Хочу сказати, що ми, члени ОУН, не є терористами. ОУН огортає своєю акцією всі ділянки національного життя».[10]
Найпомітнішими з-поміж актів індивідуального терору того часу, скерованих проти представників польської окупаційної влади, був замах на шкільного куратора Гадомського, виконаний бойовиком Мадою 28 вересня 1933 р., і вбивство польського міністра внутрішніх справ, Пєрацького виконане бойовиком Мацейком у Варшаві 15 червня 1934 р. В першому випадку йшло про революційний протест українського народу перед усім світом проти польського нищення українського шкільництва та полонізації. В другому випадку йшло про голосний та дошкульний удар по авторитеті польської держави і про виконання присуду смерті на одному з найголовніших організаторів пацифікації в 1930 р. та авторові нового плану «на зніщенє Русі», згідно з яким мало бути зліквідоване все українське політичне й культурне життя на окупованих Польщею українських землях, а все українське населення мало бути піддане плановому, посиленому процесові повної полонізації. Про причину вбивства щодо особи Пєрацького писала одна з найбільших та найпопулярніших англійських газет «Манчестер Гардіян» від 22 листопада 1935 р. з приводу заповідженого процесу проти обвинувачених за вбивство Пєрацького:
«Генерал Пєрацький був міністром внутрішніх справі він був теж відповідальний за ганебну «пацифікацію» України в 1930 році. Українці видержували важкий гніт з пасивністю гідною подиву, аж поки дехто з крайніх кругів почав палити скирти польських дідичів. У відповідь на те наїхали відділи польської кінноти та поліції на українські села, арештували селян без розбору і били їх. Ці операції робилися в тайні, але для теперішньої історії не було найменшого сумніву, що тут відбувався один з найбільших актів насильства, що був коли-будь переведений у новітніх часах. Не відомо докладно»; скільки селян побито, але обережне обчислення вказує <на кругло 10.000, з яких майже всі були невинними. Побиття були такі жорстокі, що багато з селян лежали тижнями в ліжку, а кількох померло від ран. Ті побиття йшли в парі з нищенням майна українців».[11]