Після двох конференцій(Римської та Краківської) ОУН остаточно розділилась на два табори – ОУН(Б) і ОУН(М). Революційне керівництво ОУН (Б), окрім постійного зв'язку з рухом у країні встановило контакт з іншими опозиційними рухами на території СРСР. ОУН (Б) мала намір залучити до боротьби всі поневолені нації. [31]
Програма ОУН (Б) була викладена у грудні 1940 р. в маніфесті. Політична програма нового керівництва була надзвичайно широкою і амбітною, вона зверталася не лише до українського народу. А й до інших народів СРСР.
У преамбулі даного документу проголошувалося, що світ, заснований на насиллі скоро зникне. СРСР, будучи частиною цього світу приречена на загибель. ОУН (Б) закликала вставати на боротьбу проти цієї "Тюрми народів".
Що стосується соціальної програми то ОУН (Б) підкреслювала: українські націоналісти борються проти "приниження людини", збіднення громадян, терору, депортацій, економічного грабунку України та інших пригноблених країн.
Скликавши у 1941р. 2-й Великий збір ОУН, революційне керівництво ОУН (Б) пішло на остаточний розрив. Серед резолюцій, прийнятих другим Великим Збором, є одна резолюція, яка характеризує загальну тенденцію ОУН (Б). У ній зокрема сказано, що ОУН продовжуватиме боротьбу за незалежність українського народу, "…незважаючи на територіальні і політичні зміни, які можуть статися у Східній Європі".
Українці зовсім не знали намірів Німеччини. Обидві націоналістичні організації вирішили прийняти участь у війні проти Росії - відкритого ворога української незалежності.
ВИСНОВКИ
Тож, що таке націоналізм? Погане чи добре, потрібне чи не потрібне, важливе чи не важливе, трагедія чи героїзм... Цих „чи” може бути безліч, до того ж проблема українського націоналізму існуватиме доти, доки саме суспільство в Україні буде біполярним. Коли на Заході ОУН вважають своїми героями, а на Сході „запроданцями” та „месниками”.
Головна мета цієї роботи – це визначення націоналізму, що ж це був за рух, який переливався у крові, обєднував націю, вів агресивну, а іноді не виправдану, боротьбу.
Чогош ці молоді хлопці та дівчата почали цю боротьбу за українську мрію. Але навіщо і з якою метою? Навіщо ризикувати своїм грішним життям за якусь „безглузду” мрію. А справа в тому, що без цієї „мрії” немає українця, немає України – а є Малопольща, Малоросія, Верхння Волощина, Мадярська Русь...
В цій роботі я намагався знайти проблему в історії і дати відповідь на запитання: „А що таке націоналізм”? І я зрозумів, що проблеми в історії немає, томущо вона є лише результатом, і зброєю у багатополярному суспільстві. Вона неможе бути різною, вона або правдива або викривлена, частіше друге і нажаль з обох сторін. Отже, проблема існує і проблема в суспільстві, і лише в українському суспільстві. Немає такого антикультурного елемента власнї самобутності, як українець.. Ось де проблема – в нас і в нашій душі, частіше безсердечності і неймовірної овечої тупості.
Чи не є проблема коли на Заході українець вважає себе націоналістом, а на Сході той самий українець, в якого кров того самого коліру, вважає націоналіста вовком, котрий прийде і зїсть жевцем його дітей. Немає єдності в суспільстві, немає золотої середини, покищо немає – головне, щоб пізно не було.
Таким чином націоналізм, як явище суспільної української боротьби, немає духовного визначення, воно літає. „Розірвана і пошматована” – писав Шевченко, але він не знав, що ті хто буде боротися за незалежну Україну будуть їй непотрібні.
Проблема в суспільстві, проблема в освіті, проблема в відсутності одного вектора української історичної науки, проблема власного негілізму – проблема за проблемою, а вирішення немає. Але, як той самий наш український Кобзарь писав: „Все йде, все минає і краю немає”.
Нажаль я дав більше запитань, а ніж зміг знайти відповіді на них. Але це проблема теперішнього, а не історії, яка є лише майбутнім минулим.
І як писав невідомий український письменник: «Доброю надією – жити довго будем, доброю країною – панувати будем, добрими людьми – станемо докола. Шкода, що це мрії – мрії УКРАЇНИ»!..
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Андрусяк Т. Політична та правова думка українського національно-визвольного руху 30-50х рр. //Республіканець.- 1995.- №1-2.- С.72-77.
2. Баган О. Націоналізм і націоналістичний рух. Історія та ідеї. – К, 2003.
3. Бандера С. Перспективи Української Революції .- Мюнхен, 1951.
4. Білас І.Г. Репресивно-каральна система в Україні 1917-1953рр.: суспільно- політичний та історико-правовий аналіз.- К., 1994.
5. Бедрій А. ОУН і УПА \ К.: Генеза, 2004.
6. Богун А. Между Гитлером и Сталиным \ СПб.: Издательский Дом «Нева», 2004.
7. Борець Ю. (Чумак). Рейд без зброї. – К.: Наукова Думка, 1994.
8. Гордасевич Г. Степан Бандера: людина і міф .- Львів, 2001.
9. Грушевський М.С. Вільна Україна. // Великий Українець: матеріали з життя та діяльності М.С.Грушевського .- К., 1993.
10. Гузенкова Т.С. Национальный язык и национальная культура: Возможности согласия и компромисса. // Материалы III-ей Международной научно-практической конференции “Диалог украинской и руской культур”. – Available. - 1999.
11. Гунчак Т. Україна: перша половина ХХ століття: Нариси політичної історії .- К.: Либідь, 1993.
12. Дашкевич Я. Фальсифікація новітньої історії українського народу в сучасній Польщі. // Український Час. – 1991. – С.15-19.
13. Дейчаківський М. На визвольних стежках Європи \друга частина: Спогади зв'язкового ОУН .- Торонто, 1961.
14. Донцов Д. Націоналізм. — Лондон—Торонто, 1966.
15. Дужий П. За яку Україну боровся Степан Бандера?– Київ - Львів, 1994.
16. Зайцев Ю.Д. Дисиденти – опозиційний рух 60-80х рр. // Сторінки історії України ХХ століття. – К., 1992. – С.195-235.
17. Зеленчук М. Хто був Петро Полтава?// Шлях перемоги.- 1992.
18. Каптелов Б. ОУН на службе фашизма.//ВИЖ. – 1991. - №5. – С.45-57.
19. Кітура Я. Відновлення військових традицій українського народу – наш національний обов’язок.//Шлях перемоги.- 1994.- С.5
20. Книш З. Далекий приціл. УВО в 1927-29 роках. – К., 2002.
21. Книш З. Смерть Станіслава Собінського на тлі шкільного народовбивства в Західній Україні .- К, 2002.
22. Книш З. В сутінках зради. Убивство Тадеуша Голуфка на тлі зради Романа Барановського .- К, 2002.
23. Книш З. Перед походом на Схід \ Частина ІІ, спогади й матеріяли до діяння ОУН в 1939-41 рр. – К., 2002.
24. Коваль В.С. Міжнародний Імперіалізм і Україна .- К., 1966.
25. Кочан І. Шаль ювілейної сверблячки (памфлет). // Дніпро. – 1975. - №10. – С.110
26. Кремінь В.Г., Безлюда Д.М., Бондаренко В.Д. та ін. Соціально-політична ситуація в Україні: поступ п’яти років // Available. – 1999.
27. Кричевський Р. ОУН в Україні: ОУН-З і Закордонні частини ОУН: причинок до історії українського національного руху.- Львів: Меморіал, 1991.
28. Кузьо Т. ОУН в Україні, Дмитро Донцов і Закордонні частини ОУН. // Сучасність.- 1992.- №12.- С.33-38.
29. Кухта Б. З історії української політичної думки .- К.: Генеза, 1994.
30. Липинський В. Народи поневолені і народи бездержавні // Сучасність .- 1992.
31. Липинський В. Хам і Яфет // Сучас' ність. — 1992. — N96.
32. Липинський Д. Націоналізм, патріотизм і шовінізм // Сучасність. 1992. — № 6.
33. Лупейко В. Кайдашизм, Доки ж Будемо самоїдами? Есеї // Available. -
1999.
33. Мірчук П. Нарис історії Організації Українських Націоналістів .- Нью-Йорк, 1961 .- Том 1
34. Мельник Л.Г. Викриття сучасних націоналістичних фальсифікацій. // УІЖ. – 1987. - №1
35. Мороко В., Мороко О. Вивчення діяльності ОУН-УПА на уроках історії України в 10 класі (з досвіду роботи). // Історія в Школі. – 1997. - №10-11. – С.25-27.
36. Полтава П. Концепція самостійної України і основна тенденція політичного розвитку сучасного світу. // Літопис УПА.- Львів, 1992.- т.9.- С.15-75.
37. Полтава П. Хто такі бандерівці та за що вони борються. – Дрогобич, 1991 (реп. вид. 1950).
38. Потульницький В.А. Історія української політології .- К.: Либідь, 1992.
39. Прус Е. Антинародна діяльність українських і польських буржуазних націоналістів…// УІЖ. – 1972. - №8. – с.77-85.
40. Ребет Л. Світла і тіні ОУН .- Мюнхен, 1967.
41. Розумний М. Справа честі: алгоритм національного самоопанування (політологічні ессе).- К.: Смолоскип, 1995.
42. Скакун О. Политическая и правовая мысль на Украине (1861-1917).- Харьков: Вища школа, 1987.
43. Соненко А.М. Українська національна ідея .- Дніпропетровськ: Вид. ДДУ, 1994.
44. Стебельский І. Шляхами молодості і боротьби \ спогади з 1939 року про Леґіон полк. Сушка .- Львів, 1993.
45. Субтельний О. Історія України.- К.: Либідь, 1991.
46. Суворов В. Ледокол: Кто начал Вторую мировую войну? - М.: Новое время, 1993.
47. Терен В. ОУН міцна всенародною підтримкою: до 70-річчя ОУН. // Українське слово. – 1998. - №27. – С.4.
48. Тимчишин Я. Дзвін нашої тривоги мусить бути гучним! //За Вільну Україну .- 1995.- С.2.
49. Ців'юк Д. За волю розбійник не стане .- Луцьк, 2004.
50. Хмурович О. Степан Стебельський – “Хрін”. // Альманах “Гомону України” .- С.74-84.
51. Черныш А.М. История политических учений в Украине .- Запорожье: Изд. ЗГУ, 1997.
52. Червак Б. Український націоналізм: дослідження, інтерпретації, портрети .- К, 2001.
53. Чепинога В. Трибуна. // Смолоскип України. -№9. – 1996. – С.1.
54. Швидько Г. Деякі питання вивчення в школі міжнаціональних стосунків в Україні в ХХ ст. // Історія в школах України. – 1997. - №4.- С.15-18.
55. Шевченко А.К. Погружение в трясину: Украинско-российские отношения в зеркале опасного мифа// Материалы III-ей Международной научно-практической конференции “Диалог украинской и руской культур” – Available. - 1999.
56. Шумук Д. Пережите і передумане: спогади і роздуми. – К.: 1998.
57. Ямпольский В.П. Как трезубец вплелся в свастику: о несостоявшемся походе украинских националистов на Москву. // ВИЖ. – 1996.- №2. – С.77-83.