План:
1.Дніпропетровська область передвійною.
2.Початок війни.
3.Оборона Дніпропетровська.
4.Окупаційний режим.
5.Звільнення міста Дніпропетровська.
6.Використовані матеріали.
1.Дніпропетровська область передвійною.
Незважаючи на підписання пакту Ріббентропа - Молотова про ненапад від 23 серпня 1939 р., підписання договору про дружбу і кордони з фашистською Німеччиною 28 вересня того ж року, Радянський Союз продовжував нарощувати свою воєнну міць, готуючись до війни. Промисловим центрам півдня країни приділялося в цьому значне місце.
Дніпропетровська область на той період була однією з найбільш стратегічно важливих областей України у виробництві металу, необхідного для військового виробництва. У 1940 р. металургія Дніпропетровщини давала 3182 тис. тонн чавуну, 3007 тис. тонн сталі, 2210 тис, тонн прокату, що складало: по чавуну - 20%, по сталі - 16,5%, по прокату - 18,2% від загального обсягу виробництва СРСР.
Дніпропетровська область була територією, де компактно мешкали етнічні німці, що переселилися сюди ще у XVIII - на початку XIX ст., і значна кількість поляків. 15 вересня 1934 р., тобто через рік після приходу Гітлера до влади, ЦК КП(б)У прийняв постанову “Про роботу Молочанського райкому партії Дніпропетровської області”.
Дніпропетровському обкому партії пропонувалося вжити рішучих заходів щодо очищення Молочанського району (у 1939 році він відійшов до відновленої Запорізької області), в якому компактно мешкали етнічні німці, від “класово-сторонніх елементів”, до яких були віднесені й особи, що підозрювалися в симпатії до Німеччини. А 28 квітня 1936 р. Раднарком СРСР ухвалив постанову “Про висилку з Української РСР і господарський устрій у Карагандинській області Казахської РСР 15 тисяч польських і німецьких господарств”.
Багато німців і поляків необгрунтоване звинувачено в співпраці з німецькою або польською розвідками, засуджено до страти або відправлено в ГУЛАГ. Підставою для арешту часто була тільки приналежність до тієї або іншої нації. Так, керівник НКВС м. Дніпродзержинська, де компактно проживало багато поляків, поставив собі за мету знищити всіх представників цього народу. Він так “старанно” працював у цьому напрямку, що у 1941 р. був сам відправлений етапом на 8 років у табори.
2.Початок війни.
22 червня 1941 р. німецькі війська вторглися на територію Радянського Союзу. Війна, до якої готувалися почалась зненацька і була названа “віроломною”.
Офіційна військова доктрина Радянського Союзу була оборонною, але припускала вже в початковий період конфлікту перенесення бойових дій на територію ворога. Тому не передбачалося ні евакуювати промислові підприємства, ні будувати оборонні споруди навколо Дніпропетровська. З початком військових дій місто повинне було забезпечувати фронт усім необхідним.
Перед Радянським Союзом постала необхідність у найкоротші строки перебудувати всі галузі господарства на військовий лад, тобто не просто нарощувати озброєння, а цілком мілітаризувати всю економіку. Поставлене завдання відображалося в гаслі: “Все для фронту - усе для перемоги”.
Керівним документом щодо перебудови економіки на військовий лад стала директива РНК СРСР і ЦК ВКП(б) від 29 червня 1941 р., спрямована на підготовку прифронтових областей до опору ворогу. Директивою було зазначено “організувати всебічну допомогу діючій армії, забезпечити організоване проведення мобілізації запасу, забезпечити постачання армії всім необхідним, швидке просування транспортів із військами і військовими вантажами...”.
З перших днів війни почався масовий добровільний вступ у ряди Червоної армії і народного ополчення. На 10 липня у військові комісаріати надійшло 10175 заяв. У перші тижні війни на території області сформовано 5 дивізій, об'єднаних у корпус, який нараховував 50 тис. бійців.
Для допомоги військам Червоної армії сформовано загони народного ополчення. Знищувати німецьких парашутистів і диверсійні групи мали 40 сформованих в області винищувальних батальйонів, які, при наближенні ворога до міста, піднялися на його захист разом із частинами Червоної армії.
Незважаючи на опір радянських військ, фашистам удалося просунутися далеко вглиб нашої території. З огляду на становище, що склалося, з ЦК ВКП(б) і ЦК КП(б)У 18 і 19 липня надійшли директиви, що визначали Дніпропетровську область у числі інших, яким загрожувала фашистська окупація.
Директиви також передбачали створення як на окупованих, так і на прифронтових територіях підпільних партійних організацій, партизанських загонів і диверсійних груп. У короткий час обком створив підпільні організації і партизанські загони, встановив явки для зв'язкових і т.п.
Усіх українських німців, які ще залишилися в місті, звинувачено в допомозі фашистам і на підставі спеціальної постанови депортовано в східні райони СРСР.
Для запобігання захопленню ворогом промислового устаткування, Державний комітет оборони (ДКО) у липні запропонував евакуювати промислові підприємства правобережжя Дніпропетровської області. При обкомі компартії була створена оперативна група з евакуації. 6 серпня 1941 р. почалося відправлення в східні райони СРСР устаткування дніпропетровських заводів. У першу чергу, відправлено ешелони з верстатами заводів ім. Г. І. Петровського та ім. В. І. Леніна.
Підприємства, що зберегли виробничі потужності, збільшили випуск виробів військового призначення або були перепрофільовані для роботи в умовах воєнного часу. Завод ім. Леніна почав випускати труби на виготовлення боєприпасів, завод ім. Петровського збільшив виробництво прокату тощо.
Першому бомбардуванню з повітря Дніпропетровськ було піддано 9 липня 1941 р. Наслідком нальоту стало виведення з ладу на 10 годин мосту. З цього дня заходи щодо евакуації і все життя міста проходили під нальотами ворожої авіації. 16 липня для захисту міста від повітряних нападів, полк ППО (протиповітряної оборони), який не мав необхідного озброєння, одержав у своє підпорядкування 36 зенітних установок.
Наявність зенітних дивізіонів позбавило можливості німецьку авіацію безкарно руйнувати мости і промислові об'єкти. Одночасно в Дніпропетровськ були направлені три винищувачі, але вони не мали техніків для обслуговування, пального і боєприпасів. На той момент поява в небі навіть беззбройних літаків уселяла громадянам міста деяку впевненість і надію.
Навальне наближення лінії фронту до Дніпропетровська змушувало зупиняти фабрики і заводи, вивозити або знищувати устаткування, щоб запобігти захопленню їх ворогом. Відправка промислових підприємств на схід цілком закінчилася до середини серпня, тобто перед самим захопленням міста німецькими військами. У глибинні райони країни, крім вищевказаних підприємств, перебазувалися завод ім. К. Лібкнехта, Дніпропетровський завод гірничого устаткування, коксохімічний завод та інші підприємства міста й області. Усього було евакуйовано залізничним транспортом 99 тис. вагонів з устаткуванням і людьми.
Для запобігання втратам на складах вантажів, які не було чим вивозити, секретар Дніпропетровського міськкому компартії М. Г. Манзюк і голова міськради М. О. Щолоков звернулися до обкому КП(б)У з пропозицією знизити ціни на продукти і промислові вироби. Пропозиція була прийнята і здійснена. Частина продуктів була також передана військовим.
14 серпня 1941 р. основна частина апарату обкому КП(б)У і облвиконкому була відправлена в м. Павлоград, де згодом був створений штаб дніпропетровської обласної підпільної організації на чолі з М. І. Сташковим. Через декілька днів фашистські війська ввійшли на околиці міста, і 19 серпня відбувся перший артилерійський обстріл Дніпропетровська.
3.Оборона Дніпропетровська.
Для оборони з заходу і південного заходу силами дніпропетровців місто було оточене окопами, траншеями, дротовими загородженнями, протитанковими ровами та іншими оборонними спорудами.
Дніпропетровський напрямок захищала головним чином Резервна (згодом 6) армія під командуванням генерал-лейтенанта Н. Є. Чібісова. Фронтом командував генерал армії І. В. Тюленєв. Ударними силами групи військ “Південь” під командуванням фельдмаршала Рундштедта 13 серпня гітлерівці захопили П'ятихатки, 15-го оволоділи Кривим Рогом, а 17-го вони вже були в Нікополі, Марганці, Апостолово.
На дніпропетровському плацдармі радянські війська вели бої з танковими і моторизованими з'єднаннями 1-ої танкової групи ворога під командуванням генерала Клейста. Німецьке командування вирішило силами двох механізованих корпусів прорвати радянську оборону на дніпропетровському напрямку і вийти до міста.
Силами частин Резервної армії, яка ще не закінчила свого формування і не мала необхідного озброєння, командування Південного фронту намагалося запобігти захопленню Дніпропетровська. Для цього також була використана 8-а танкова дивізія полковника Ю. Г. Пушкіна, яка була введена до складу Резервної армії. Передбачалося, що головний удар противник мав намір зробити на правому фланзі армії в районі П'ятихаток, маючи за мету відрізати наші війська від переправ через Дніпро.
Чекаючи удару німців з боку Дніпродзержинська, полковник Ю. Г. Пушкін вирішив розташувати свої сили уздовж прямування танкового клину противника, щоб уникнути лобового зіткнення. Для цього 19 серпня на очах у німців була зроблена імітація відходу в напрямку Сухачівки по дорозі, де передбачалася атака фашистських військ. Розроблений план по знищенню танків у “вогневому лантуху” цілком виправдав себе, і за один день було знищено 46 танків ворога.
Підтягнувши резерви 22 серпня, гітлерівці за допомогою артилерії і під прикриттям авіації, що панувала в повітрі, відновили наступ. Під тиском переважаючих сил ворога, у зв'язку з загрозою захоплення мостів через Дніпро в ніч із 24 на 25 серпня 8-а танкова дивізія відійшла на лівий берег річки.
Більш 2000 студентів дніпропетровських вузів, що стали курсантами артилерійського училища, взяли участь у захисті свого міста. 20 серпня курсанти-артилеристи вступили в бій із гітлерівцями й обороняли місто до останнього дня. Багато хто з них загинув: так із 700 студентів транспортного інституту для 400 це був останній бій.