Проблема науково-технічної революції була поставлена, як політична, на розгляд пленуму Центрального комітету КПРС. У липні 1955 р. пленум ЦК заявив: «Ми стоїмо на порозі нової науково-технічної і промислової революції, яка далеко випереджає за своїм значенням промислові революції, пов'язані з появою пари і електрики» [12, 73].
Вираз «стоїмо на порозі» стосувався, звичайно ж, тільки Радянського Союзу. У високорозвинутих країнах Заходу науково-технічна революція вже ціле десятиліття була реальністю.
Радянська командна економіка не мала внутрішніх стимулів для підвищення технічного рівня, але відзначалася величезними мобілізаційними властивостями. Для тих, хто нею керував, не існувало жодних утруднень у перерозподілі капіталовкладень на галузі, які вважалися пріоритетними. Проблема полягала в іншому – суспільство сподівалося, що держава нарешті зверне увагу на підвищення частки фонду споживання у національному доході. Після довгих десятиріч матеріальних нестатків люди бажали жити краще. У державної партії не залишалося аргументів, які б виправдовували наявність «тимчасових труднощів». Кошти на прискорений розвиток наукових досліджень і нових галузей промисловості треба було знаходити тільки шляхом перерозподілу фонду нагромадження.
Розв'язуючи проблему прискорення науково-технічного прогресу, М. Хрущов прийняв кілька принципових рішень, які визначили характер розвитку економіки на весь подальший період існування радянської влади.
По-перше, було скорочено фонд нагромадження, щоб забезпечити фінансовими ресурсами активну соціальну політику. По-друге, змістилися акценти в розвитку оборонного потенціалу. Скорочення чисельного складу армії (на початку 60-х рр. офіцерський корпус зменшився на 200 тис. чоловік) дозволило спрямувати більше ресурсів на ракетно-ядерну зброю і пов'язану з нею космічну програму. По-третє, щоб не починати створення нових галузей «з нуля», було вирішено закуповувати новітню техніку за кордоном.
У ці роки в промисловості країни й на транспорті широко впроваджувалися технічні нововведення. Як відомо, у ході Другої світової війни почалася третя науково-технічна революція (НТР), що підрозділяють на два етапи: 1945 – середина 60-х рр. і середина 60-х – кінець 80-х рр. Лідерами першого етапу сучасної НТР були США й СРСР.
Зміщення акцентів на ракетно-ядерну зброю і космічну програму перевело гонку озброєнь переважно в цю площину. Наявність атомних і водневих бомб стала остаточним аргументом у поточній політиці. Тому зросла загроза загибелі людства в страхітливій війні. Запуском першого супутника у 1957 р. Радянський Союз показав, що він раніше від США завершив роботи зі створення міжконтинентальних ракет, здатних перенести ядерну зброю в будь-яку точку земної кулі.
Радянська воєнна промисловість розвивалася переважно в глибинних регіонах Росії. Лише окремі підприємства розміщувалися безпосередньо в Україні. Зокрема, у Дніпропетровську швидко розбудовувався найбільший у світі ракетобудівний комплекс із десятками тисяч науковців, інженерів, робітників.
Імпорт сучасного устаткування і технологій дав можливість Радянському Союзу подолати відставання від розвинутих держав у перспективних галузях промисловості. Разом з тим імпортна залежність від країн НАТО прив'язала СРСР до свого противника. Керівники НАТО ретельно стежили, щоб технічний рівень воєнно-промислового комплексу СРСР не зростав за рахунок імпортної техніки і технології. Здебільшого це вдавалося. Але в добу М. Хрущова імпортна залежність ще не впадала у вічі. США поки що відставали у космічній програмі – «лакмусовому папірці» для визначення результативності ракетно-ядерної гонки. Навесні 1961 р. саме радянська ракета доставила на орбіту першого космонавта.
На розвиток промисловості, як і на розвиток сільського господарства, вплинуло різне бачення економічного розвитку країни Маленковим і Хрущовим – основними ідеологами реформування країни. У серпні 1953 р. Маленков виступив із програмою економічних реформ, суть яких полягала в зм'якшенні соціальної напруженості в суспільстві за рахунок перенесення центра ваги на розвиток легкої й харчової промисловості (групи «Б») і сільського господарства. Ціль зміни народно-господарських пропорцій складалася в значному поліпшенні постачання населення товарами першої необхідності в найближчі 2–3 роки. З такою політикою спочатку всі були згодні, оскільки частка групи «А» у загальному обсязі промислового виробництва в 1953 р. становила 70% і в розвитку народного господарства був істотний перекіс. За планом 1953 р. зростання виробництва товарів для народу повинен був обігнати випуск засобів виробництва на 2%. У цілому розвиток групи «Б» у першій половині 1950-х років відрізняла позитивна динаміка. Нприклад, продукція харчової промисловості виросла в 1,6 рази. Люди практично відразу ж відчули істотне поліпшення рівня і якості життя [15, 132].
Однак при знятті Маленкова з посади саме його економічні ідеї, у яких бачився відступ від «праведної» лінії й навіть «правий ухил» були поставлені йому в провину. У пресі почалася кампанія проти «окремих економістів», які проявляли небезпечну недооцінку розвитку важкої промисловості. Підсумок цієї кампанії був підведений у доповіді Хрущова на XX з'їзді. «Протиставлення легкої промисловості розвитку важкої індустрії» припинилося, частка групи «Б» почала рік у рік скорочуватися. Перекіс народно-господарських пропорцій досяг небезпечних меж на початку 1960-х років, коли виробництво засобів виробництва підійшло до 75% [15, 133].
Хрущов орієнтувався у своїй промисловій стратегії на два основних фактори: науково-технічний прогрес і адміністративні реорганізації. Розвиток науково-технічного прогресу в Радянському Союзі здобуває військово-промислову спрямованість, оскільки опирається на істотний заділ, створений у попередні роки. Його технологічною основою став надвисокий рівень розвитку фізики, що у ці роки займає лідируюче становище у світі, а також інших точних наук. В 1954 р. у підмосковному Обнінску дала перший струм атомна електростанція, що означало появу нової галузі промисловості – ядерної енергетики. Слідом за першою атомні станції стали будуватися по всій країні. В 1950-ті роки були побудовані Сибірська, Зеландско-Воронезька, Білоярська АЕС. В 1959 р. був спущений на воду атомний криголам «Ленін», призначений для проведення караванів судів по Великому Північному морському шляху й водам Арктики. У ці ж роки Військово-Морський флот одержав на озброєння перші атомні підводні човни [9, 103].
Успішно розвивалася й електроенергетика, що перетворила «скорення водної стихії» у символ часу. У грандіозне пропагандистське шоу було перетворене перекриття Волги 30 жовтня 1955 р. при будівництві Куйбишевської ГЕС. У ці ж роки були уведені в дію такі гіганти, як Сталінградська й Каховська електростанції. Спроектовані ще по «сталінському плані перетворення природи» ударними темпами вводилися в лад гігантські електростанції, які повинні були скласти базу енергетичних систем в окремих районах країни, а пізніше ввійти в єдину енергетичну систему СРСР. Уведення цих станцій у дію дав швидкий результат: виробництво енергії досягло в 1955 р. 170 млрд кВт. / год, перевищивши рівень 1950 р. на 87% при плані 80% [1, 49]. Такий «енергетичний бум» дозволив радикально підвищити енергооснащеність праці у всіх галузях, що на практиці означало скорочення частки ручної праці.
У період 1950–1970 р. у країні була здійснена корінна перебудова паливного балансу: зріс видобуток нафти й газу, їхня частка в загальному обсязі енергоресурсів підвищилася в три рази – з 19,7 до 60,2% [1, 49]. Для транспортування цих коштовних видів палива були побудовані трубопроводи на далекі відстані й самі більші діаметри у світі з високою пропускною здатністю. Завдяки мережі трубопроводів, що з'єднала всі райони, за винятком Далекого Сходу, у країні була створена Єдина маневрена система нафто- і газопостачання.
Істотний розвиток одержав морський транспорт, по тоннажі якого Радянський Союз вийшов на п'яте місце у світі. Радянський флот був наймолодшим за віком судів. Таке досягнення НТР, як винахід реактивного й турбогвинтового літака, знайшло широке застосування в нашій країні – вся авіація була переведена на реактивні двигуни, повітряні лінії стали обслуговуватися високошвидкісними літаками, СРСР різко розширив мережу міжнародних авіаліній. У ці роки здійснена технічна реконструкція залізниць – переклад на електровозну й тепловозну тягу. З 1958 р. у СРСР припинений випуск паровозів. Одержав розвиток автомобільний транспорт, зросли масштаби автодорожнього будівництва. Все це обумовило кардинальні зміни в структурі транспортної системи – у ній стали провідні прогресивні засоби пересування. Приналежність транспортних засобів державі забезпечувала їхню взаємодію, транспортна система була єдиною державною системою.
На цей період доводиться інтенсивний розвиток телебачення, спочатку чорно-білого, з 60-х років – кольорового. Розширюється мережа ретрансляційних станцій, завдяки чому збільшується масштаб телемовлення, у нього утягується все більше число регіонів і республік. В 1970 р. вступила в лад Останкінська телевізійна вежа.