Для більшої переконливості у тексті програми наводилася величезна кількість цифр з показниками зростання виробництва на 1970 і 1980 рр. Це зробило основний компартійний документ дуже вразливим. Задовго до 1970 р. з'ясувалося, що реальні показники виробництва далекі від запланованих, і програму КПРС вилучили з пропагандистського обігу.
Хибність програмних прогнозів була не випадковою. Прогнози спиралися на той господарський механізм, який склався під час сталінських соціально-економічних перетворень 30-х рр. і розглядався в часи М. Хрущова як історичний здобуток КПРС. Пропозиції відмовитися від директивного планування суперечили офіційній ідеології. У передз'їздівському обговоренні проекту програми в Україні взяли участь 790 тис. чоловік, а до засобів масової інформації надійшло близько 48 тис. письмових зауважень і доповнень [11, 43]. Жодний з опублікованих відгуків не мав пропозицій про реформу виробничих відносин і, зокрема, побудованого на директивному плануванні господарського механізму.
Незабаром, однак, харківський професор О. Ліберман звернувся до М. Хрущова з листом, в якому запропонував поєднати директивне планування з об'єктивними закономірностями вільного ринку, як це було в добу ленінського непу. Слід віддати належне Хрущову: не поділяючи поглядів автора, він дозволив опублікувати лист у головній газеті КПРС. У вересні 1962 р. «Правда» надрукувала статтю О. Лібермана «План, прибуток і премія» [3, 110]. Вона започаткувала плідну дискусію, під час якої відпрацьовувалися положення реформи планування і економічного стимулювання виробництва.
О. Ліберман не мав чіткої моделі економічних перетворень. Його ідея про поєднання ринку з директивним плануванням була неспроможною в самій основі (як і неп, на досвід якого вчений часто посилався). Проте до реформування радянської економіки треба було підходити поступово, крок за кроком. Під таким кутом зору пропозиції Лібермана були практичні і завоювали підтримку багатьох учених та господарників.
Наприкінці 1964 р. Інститут економіки АН УРСР провів засідання, присвячене питанням економічної реформи. У ньому брали участь учені і представники раднаргоспів, виробничих об'єднань та підприємств України, Москви, Ленінграда, Мінська, Риги, Кишинева. Вчена рада обговорила доповідь О. Лібермана про економічні важелі підвищення ефективності виробництва. На основі її рекомендацій у промисловості були проведені економічні експерименти. Найбільший з них охопив підприємства багатьох галузей промисловості Львівського раднаргоспу.
У 1965 р. на 85 підприємствах СРСР була випробувана розроблена вченими АН УРСР система преміювання інженерно-технічних працівників. На 90 підприємствах апробувалися рекомендації щодо вдосконалення системи преміювання робітників. Ряд об'єднань промисловості перейшли на роботу за прямими зв'язками з магазинами. Вони самі собі складали плани роботи і добивалися найефективнішого використання ресурсів і відповідного поліпшення якісних показників.
Отже, наслідки економічних реформ М.С. Хрущова були як позитивними, так і негативними. Хоча країна вийшла з економічної кризи початку 50-х рр., а економіка країни зростала швидкими темпами на протязі 50-х рр., все ж результати реформ були видні в 60-х роках. Вони характеризувались падінням промислового розвитку, продовольчою кризою та погіршанням умов життя населення. Незважаючи на вдалі реформи в соціальній сфері, рівень життя населення СРСР був нижчим за рівень життя західноєвропейських країн. Невдачі реформування економіки М.С. Хрущовим були головною причиною його відставки.
Висновки
У серпні 1953 р. було визначено новий курс, який передбачав соціальну переорієнтацію економіки. З приходом М.С. Хрущова до влади почались реформи в промисловості, системі управління та сільському господарстві, які мали неоднозначний характер.
У промисловості цей період характеризувався радянською децентралізацією і демократизацією управління. Проведені реформи в сфері управління економіки (утворення раднаргоспів), реорганізації підприємств та залучення досягнень науково-технічної революції. Розширились права союзних республік. Територіальний принцип управління здійснювався через ради народного господарства (раднаргоспи), що створювалися в економічних, адміністративних районах. Прискореними темпами розвивалась легка промисловість.
Радянський Союз разом зі США були лідерами першого етапу третьої НТР. У ці роки здійснювалися кардинальні зміни у технічному розвитку. Швидкими темпами розвивались радіоелектронна, атомна, хімічна промисловість, приладобудування. Саме в цей час країна створила свій ядерний і ракетний потенціал. Найвидатнішими досягненнями стали запуск першого у світі супутника, а потім – космічного корабля, здійснення першого польоту людини в космос, побудова перших АЕС і морських атомних кораблів.
У СРСР у період 1950–1970 рр. було здійснено докорінну перебудову паливного балансу: зросло добування нафти і газу. Суттєвого розвитку в СРСР набув морський транспорт, який за тоннажем вийшов на п'яте місце у світі. Весь повітряний транспорт було переведено на реактивні двигуни. У ці роки здійснено технічну реконструкцію залізниць – їх переведено на електровозну і тепловозну тягу.
Іншим ключовим напрямком економічної політики стало відродження розореного села, вирішення продовольчої проблеми, яка вимагала радикальних реформ усього процесу сільськогосподарського виробництва. Було підвищено заготівельні ціни на сільськогосподарські продукти, зросли капіталовкладення і поставки техніки селу.
Основними напрямками реформування сільського господарства були: освоєння цілинних земель, збільшення посівів кукурудзи та виробництва м’яса, молока та масла, реорганізація МТС, укрупнення колгоспів. Послаблення колосального державного тиску на село сприяло тому, що у 1953–1958 рр. середньорічні темпи зростання сільськогосподарського виробництва були у вищими. Вагомий внесок у зростання сільського господарства зробило спочатку й освоєння цілинних земель. Частка капіталовкладень у сільське господарство підвищилась. період найбільшого піднесення в історії колгоспно-радгоспного виробництва в СРСР.
Проте пожвавлення радянського села виявилось нетривалим. На продовження розпочатої у 1953–1954 рр. аграрної політики не вистачало внутрішніх джерел фінансування. У 1958 р. проведено реорганізацію МТС із примусовим викупом колгоспами сільськогосподарської техніки. Хоча цей захід дав змогу викачати із села деякі кошти, але разом з тим різко погіршив фінансове становище більшості господарств.
З 1954 р. (освоєння цілини) розпочалися економічно необґрунтовані масово-політичні кампанії. Серед них: з 1955 р. – максимальне розширення посівів кукурудзи, з 1957 р. – «м'ясні» та «молочні» кампанії – наздогнати СІЛА щодо виробництва м'яса, масла і молока на душу населення. Інші адміністративні реорганізації – укрупнення колгоспів, перетворення частини з них у радгоспи і т. ін. – також не дали відчутних результатів.
Політика реалізації надпрограм доповнювалась намаганнями ліквідувати присадибне селянське господарство. Як наслідок, середньорічні темпи зростання сільськогосподарського виробництва у 1959–1964 рр. знову знизились до рівня початку 50-х років. Освоєння цілини, в яке вкладено величезні інвестиції, хоч і дало спочатку позитивні результати, створило на сході країни нові райони сільськогосподарського виробництва, але не змогло вирішити зернової проблеми СРСР.
На початку 60-х років у містах виник гострий дефіцит продуктів харчування, включаючи хлібобулочні, м'ясні вироби та інші продовольчі товари масового вжитку. СРСР став регулярно, у зростаючих обсягах, завозити зерно з-за кордону.
У ці роки було зроблено суттєвий крок до підвищення рівня життя населення. Здійснено масштабне підвищення заробітної плати, скасовано примусові державні позики. З травня 1966 р. у колгоспах введено гарантовану оплату праці. Вдвоє підвищено пенсії, а з 1964 р. пенсії вперше стали видавати колгоспникам.
Отже, наслідки економічних реформ М.С. Хрущова мали позитивні та негативні наслідки. Серед позитивних можна визначити зростання економіки в середині 50-х років, вихід із економічної кризи, використання досягнень НТР та поява нових галузей промисловості. Проте на початку 60-х років почали виявлятися негативні наслідки. Семирічний план розвитку народного господарства (1959–1965 рр.) не було виконано: постійно знижувалися темпи промислового розвитку, в скрутному становищі перебували колгоспи, знизився рівень життя населення.
Список літератури
Джерела
1. Основные показатели экономического и социального развития СССР за период 1950–1970-х гг. / Народное хозяйство СССР за 70 лет. – М., 1980. – С. 49–50.
2. Среднегодовые показатели экономического и социального развития СССР. / Народное хозяйство СССР за 70 лет. – М., 1980. – С. 51–52.
Література
3. Валовой Д. Экономика абсурдов и парадоксов. – М., 1991. – 432 с.
4. Иваненко М.В. «Хрущевская оттепель», то что было между эпохой Сталина и «застоем» Брежнего? // Голос Украины. – 2000. – 11 марта. – С. 8–9.
5. История мировой экономики. / Под ред. Г.Б. Поллиса, А.М. Марковой. – М. 2001. – 727 с.
6. История социалистической экономики. – В 7 тт. – Т.7. – Экономика СССР на этапе развитого социализма (1960–1970 гг.). – М. 1980. – 720 с.
7. История СССР. / Под ред. К.А. Самарина. – М., 1988. – 516 с.
8. Кульчицький С.В., Лебедєва Ю.Г. Загострення кризи радянського ладу. // Історія України. – 2000. – №8. – С. 3–5.
9. Кульчицький С.В. Спроби реформ (1956–1964). // Український історичний журнал. – 1998. – №2. – С. 102–114.
10. Народное хозяйство СССР за 70 лет. / Госкомстат СССР. – М., 1980. – 720 с.
11. Пыжиков А.И. Советское послевоенное общество и предпосылки буржуазных реформ. // Новая и новейшая истории. – 2002. – №2. – С. 38–43.
12. Пыжиков А.И.Н.С. Хрущев: политик и реформатор. – Новая и новейшая история. – 2000. – №6. – С. 72–79.
13. Русинов И.В. Аграрная политика КПСС в 50-е – первой половине 60-х гг.: опыт и уроки. // Вопросы истории. – 1998. – №9. – С. 35–50.
14. Середницька Г.В. Новітня історія України. – К., 2005. – 336 с.
15. Соколов А.К., Тяжельникова В.С. Курс советской истории 1941–1991 гг. – М., 1999. – 384 с.
16. Юхименко М.К. Економічна історія. – К., 2004. – 341 с.