«Форвардний договір» – це поняття, яке широко застосовується у цивільному праві багатьох країн як правовий інститут, але в Україні, в силу економіко-політичних причин, воно майже було забутим. Розвиток суспільно-економічних відносин, відмова від адміністративно-командної системи економіки та впровадження ринкових відносин в Україні потребує докорінного реформування законодавства, яке визначає засади функціонування інститутів ринкової інфраструктури. Одним із елементів нової економічної системи є товарні біржі, які забезпечують функціонування оптового ринку сільськогосподарських, сировинних, паливно-мастильних та інших товарів.
З метою належного правового регулювання цивільних відносин, що виникають в зв’язку з укладенням на товарних біржах форвардних договорів, необхідно провести значну реформу біржового законодавства в Україні. Прийнятий 10 грудня 1991 року Закон України «Про товарну біржу» вперше в Україні визначив юридичну природу та врегулював процес укладення форвардних договорів. Однак застосування цього закону показало його неповноту та недосконалість через відсутність чіткого визначення поняття форвардного договору та учасників процесу укладення форвардних договорів, неврегульованість предмету цих договорів та особливостей місця укладення і т.д. Крім того, відсутність належної правової бази щодо регулювання правовідносин, які виникли в зв’язку з укладенням форвардних договорів, є однією з перешкод на шляху до створення в Україні мережі міжбіржової форвардної торгівлі та інтеграції українських товарних бірж у систему міжнародної міжбіржової торгівлі.
Ці обставини викликали потребу глибокого і детального вивчення проблем, пов’язаних із форвардними договорами, та підготовки на цій основі науково обґрунтованих рекомендацій щодо вдосконалення чинного законодавства України. Задля досягнення поставленої мети необхідно було врахувати як світовий досвід, так і національну специфіку, обумовлену, насамперед, особливостями сучасного економічного стану України.
Мета і задачі дослідження:Метою дослідженняє науковий аналіз юридичної природи форвардних договорів, що укладаються на товарних біржах, аналіз проблеми виникнення та зміни цивільно-правових відносин при укладенні форвардних договорів, аналіз практики діяльності українських та зарубіжних товарних бірж щодо особливостей укладення форвардних договорів, висвітлення досвіду розв’язання в інших державах (Російській федерації, США, Німеччині) деяких проблем, пов’язаних з правовим регулюванням форвардних договорів.
У відповідності до вказаної мети для даного дослідження визначені наступні завдання:
- проаналізувати стан розв’язання наукової проблеми щодо форвардних договорів, укладених на товарних біржах, у працях вітчизняних і зарубіжних юристів, економістів;
- з’ясувати місце форвардних договорів у системі цивільно-правових договорів;
- проаналізувати нормативно-правові акти України, які регулюють юридичну природу та порядок укладення біржових форвардних договорів;
- проаналізувати функціонування і розвиток інституту форвардних біржових договорів в Україні та інших державах;
- на основі узагальнення практики застосування законодавства України та діяльності товарних бірж України, наукових досліджень вчених-юристів зробити висновки і сформулювати зміни та доповнення до законодавства щодо правового регулювання юридичної природи та порядку укладення форвардних договорів.
Предметом дослідження є форвардний договір, що укладається на товарній біржі, як самостійний правовий інститут у системі цивільно-правових договорів.
Юридичну науку в галузі біржових договорів дорадянського періоду представляють такі визначні науковці того часу, як А.Ф.Волков, Ф.Х. Гольфстмен, В.А. Прокшинський, Ю.Д. Філіпов, Г.Ф. Шершеневич та інші. Але вони не розглядають форвардний договір як самостійний вид договору з притаманними йому особливостями предмету, змісту, порядку укладення. У цілому, визнаючи існування двох видів бірж - товарних і фондових, науковці зазначеного періоду не розглядали форвардні договори, укладені на цих біржах як різні правові категорії. Тому, можна констатувати відсутність у науці дорадянського періоду цілісної концепції про правову природу форвардного договору.
Впровадження в СРСР нової економічної політики, і в першу чергу, визнання приватної власності та відновлення торговельних традицій привернуло увагу науковців до проблем біржового товарного ринку та форвардних договорів. Але більшість дослідників періоду НЕПу (І.С. Бак, Р.Я. Полкав, Р.В. Рапопорт, К.Я. Шмідт та ін.) в силу об’єктивних умов розглядали форвардні договори з економічної точки зору. Це не знімає актуальності їх наукових висновків для юриспруденції, оскільки економічна суть форвардних договорів є загальновідомою, і належне законодавче регулювання економічних відносин потребує глибокого дослідження економічних явищ, пов’язаних з цими договорами.
Починаючи з 1937 року, коли уряд СРСР почав проводити політику на згортання НЕПу юридична наука під впливом політичних процесів, які на той час відбувалися, відкинула можливість існування інституту форвардного договору та товарних бірж у цілому, як елементів, що не притаманні соціалістичній системі економіки. В умовах націоналізації приватної власності існування та розвиток біржових інститутів й біржових договорів стало неможливим. Тому увага науковців зосереджена на вивченні процесу укладення форвардних договорів у іноземних країнах. На жаль, наукові дослідження вчених характеризуються не розробкою нових теорій (концепцій) про форвардні договори, а критикою економічної системи іноземних країн в цілому біржових інститутів зокрема.
Бурхливий розвиток у СРСР в кінці 80-х років товарних бірж знову привернув увагу науковців до проблем форвардних договорів. Важливий внесок у дослідження цього виду договорів зробили російські вчені І.В. Авіліна, О.М. Козирь, А.В. Биков, Р.В. Завидов, В.С. Мартем’янов, В.Н. Рясенцев, Т. Сойфер, Н.Б. Шеленкова та ін. Ними було розроблено основні ознаки форвардних договорів (предмет, сторони, порядок укладення).
В Україні дослідження товарних бірж та біржових договорів стали предметом дисертаційних робіт молодих українських вчених-юристів Б.О.Ткаченка та К.Б. Дудорової. Їхні дослідження порушують актуальні питання, пов’язані з форвардними договорами, але не розкривають особливості предмета та порядку укладення форвардних договорів, правової природи біржового посередництва на товарних біржах публічно-правової форми.
Значний інтерес становлять висновки сучасних науковців, які вивчають суть та значення форвардних договорів в інших галузях суспільних наук, насамперед у галузі економіки (І.А. Бланк, Т.П. Воєводська, І.Н. Герчікова, Б.Т. Златкіс, А.В. Зорянов, А.А. Іващенко, Е.В. Кузнецова, В.Д. Маневич, О.М. Сохацька, В.Я. Узун, А.В. Юрченко та ін.). У працях цих та інших авторів основну увагу акцентовано на економічних проблемах функціонування форвардного ринку в сфері біржової торгівлі, діяльності товарних бірж, процесу ціноутворення, які безпосередньо потребують нормативно-правового регулювання. Результати наукових пошуків у галузі економіки дуже часто надають нового поштовху та вказують нові шляхи для дослідження форвардних договорів у галузі права.
Що стосується форвардного контракту у сучасному зарубіжному законодавстві, тоу Франції закон від 28 березня 1885 остаточно легалізував всі термінові угоди купівлі-продажу товарів і цінних паперів, включаючи державні. У 1898 р. Касаційний суд навіть заборонив учасникам термінових угод посилатися в своїх запереченнях на те, що ці угоди нібито прикривають угоди на різницю; судам ж, у свою чергу, було заборонено встановлювати дійсні наміри сторін. Закон від 28 березня 1885 тричі змінювався до заміни його законом від 2 липня 1996 Спочатку, в 1985 р., були визнані законними термінові угоди за відсотковими ставками; потім, у 1991 р., були узаконені термінові угоди за індексами та валюті ; і нарешті, 31 грудня 1993 з тексту закону була усунена посилання на постачання.
В даний час у Франції діє закон від 2 липня 1996 р. "Про модернізацію фінансової діяльності", що надає захист вимогам, що виникають із розрахункових форвардних договорів, якщо принаймні одна з сторін договору є виробником інвестиційних послуг, фінансовою установою або нерезидентом, що має подібний статус.
Область застосування даного закону пов'язана з концепцією інвестиційно-фінансової компанії. Така компанія здійснює комерційну діяльність на користь третіх осіб приймає, передає і виконує замовлення, веде операції з купівлі-продажу від свого імені і за свій рахунок, здійснює управління портфелями цінних паперів і вкладення в цінні папери, коли у цих видах діяльності використовуються такі фінансові інструменти :
- цінні папери;