Схвалені Континентальним конгресом Статті Конфедерації проголошували вступ північноамериканських штатів до „непорушної ліги дружби”, і в першій по важливості (другій за рахунком) статті оголошувалося, що „кожний штат зберігає суверенітет, свободу і незалежність” в здійсненні прав, „безумовно не делегованих Сполученим Штатам, що зібралися в конгресі” [12].
Оскільки про верховенство Конфедерації в проекті не згадувалося, штати виступали як самостійні держави. Хоча повноваження конгресу виглядали вельми переконливо: він наділювався винятковим правом вирішувати питання війни і миру, призначати і приймати послів, вступати в міжнародні угоди, визначати курс і кількість грошей в обігу і деякими іншими, – вони були точно визначені, перераховані і регламентовані. Всі права конгресу, в тому числі й „виняткові”, супроводжувалися обмовками, які підкреслювали суверенітет штатів.
З трьох гілок влади – законодавчої, виконавчої і судової – Статті Конфедерації зафіксували (в тому вигляді, як вона вже оформилася стихійно) створення лише однієї, законодавчої, в вигляді конгресу. Що стосується виконавчого органу, то він виступав як придаток законодавчого: конгрес міг створювати із своїх делегатів всілякі комітети, які спостерігали за проведенням ухвалених рішень в життя. Виконавча влада виявилася украй розпиленою: конгрес відмовився призначити як главу виконавчої влади, так і яку-небудь подібність виконавчої ради. Тільки в 1781 році під тиском об'єктивних обставин Континентальний конгрес зважився створити в обхід Статей Конфедерації іноземний, військовий, військово-морський і фінансовий департаменти і поставити на чолі кожного з них постійного секретаря.
Для ратифікації Статей Конфедерації була потрібна одностайна згода всіх штатів. Це привело до того, що вони набули чинності тільки 1 березня 1781 року. Остаточний варіант Статей Конфедерації відрізнявся від проекту тільки в одному пункті: право власності на західні землі закріплювалося не за штатами, а за Континентальним конгресом (тільки при цій умові погодився схвалити Статті штат Мериленд, у якого не було власної фундації вільних земель).
Статті Конфедерації зовні відповідали демократичним принципам. Так, вони проголошували створення однопалатного Континентального конгресу, максимально ослабляючи виконавчу владу. Але цей документ відобразив в першу чергу гострі розбіжності між штатами, їх небажання поступитися своїми економічними і політичними інтересами ради досягнення національної єдності.
Але саме таке об'єднання у вигляді конфедерації з незалежністю складових частин — штатів — і слабкими, обмеженими у своїх можливостях центральними органами і прагнули утворити штати; які, між іншим, встановили складний порядок перегляду цієї конституції. Зміни в Статтях Конфедерації можна було внести лише з дозволу конгресу і після схвалення законодавчими зборами кожного штату. „Союз повинен бути вічним”, — підкреслювалося в статті XIII.
Підсумовуючи питання, розглянуті в даному розділі, можна зробити наступні висновки:
по-перше: вершиною першого етапу американської революції стало прийняття Конгресом Декларації незалежності Сполучених Штатів, яка мала величезне прогресивне значення для створення держави;
по-друге: в ході другого етапу революції були прийняті всіма штатами безпрецедентні по своєї суті демократичні конституції,
по-третє: прийняттям Статей Конфедерації був зроблений перший крок до об'єднання колоній в єдину державу.
3 Вплив війни за незалежність колоній на державотворення Сполучених Штатів
В третьому розділі своєї роботи я хочу розглянути причини, які привели на третьому етапі Американської революції до об’єднання колоній в єдину державу з федеративним устроєм, зробити аналіз першої Конституції США та поправок до неї, названих „Біллем про права”.
3.1 Посилення боротьби народних мас за поглиблення соціально-економічних перетворень
Перемога у війні за незалежність була досягнута. Але результати її не вирішували соціально-економічні питання. Плантатори і крупна буржуазія старалися використати наслідки війни в своїх інтересах. Найреакційніші круги на чолі з Гамільтоном і Медісоном мріяли про створення конституційної монархії, але Вашингтон і інші впливові діячі побоювалися, що проголошення монархії викличе повстання в народі і армії. Вони вважали, що влада плантаторів і буржуазії може зміцнена при республіці. Верхівка спішила звільнитись від революційної армії. В листопаді 1783 року значна частина армії була розпущена.
Війна зажадала від народу великих жертв і позбавлень. Податки збільшилися. Безліч фермерів і ремісників потрапили в борги, а паперові гроші, якими верхівка розплатилась з ними, втратили всяку цінність. Інфляція паперових грошей допомогла крупним капіталістам перекласти витрати війни на плечі народу. Наплив англійських товарів після підписання мирних угод привів до розорення значної частини ремісників. В'язниці в Новій Англії були переповнені боржниками. Суди відбирали у них худобу і землю на користь кредиторів.
В Нью-Гемпширі, Вермонті і Род-Айленді почалися хвилювання фермерів і ремісників, вони вимагали звільнення арештованих за борги і відновлення курсу паперових грошей, які знецінились. В Массачусетсі восени 1786 року спалахнуло повстання на чолі зі збіднілим фермером Даніелем Шейсом. Озброєні загони бідняків, серед яких було багато ветеранів війни, захоплювали будівлі судів, спалювали боргові розписки, звільняли арештованих боржників. Повстанці вимагали ануляції боргів, оголошення землі загальним надбанням і її розділу, наділення бідняків безкоштовними земельними ділянками. Тисячі фермерів піднялись на озброєну боротьбу за землю, за звільнення від боргів. Крупні землевласники і буржуазія вимагали негайного придушення повстання і збирали кошти на спорядження каральних військ. В лютому 1787 року Шейс зі своїм загоном був оточений і вимушений здатися. З 13 іншими керівниками повстання він був осуджений до страти, але популярність Шейса в народі була така велика, що уряд побоявся виконати цей вирок і замінив його тюремним ув'язненням.
3.2 Конституція США 1787 року
Не дивлячись на те, що повстання Шейса було подавлено, плантатори і крупна буржуазія були налякані зростанням демократичного руху. Для стримання народних мас, вони вважали за необхідне посилення центральної влади. Представник віргінських плантаторів Э. Рандольф нарікав, що нова конституція повинна „приборкати шаленства демократії”. [12] Сильний центральний уряд був потрібен буржуазії і плантаторам для охорони майна крупних власників, для забезпечення стягнення боргів і податків, і, зокрема, для вигідного врегулювання питань про землі на Заході країни. Крупні землевласники і плантатори намагались присікти вільне освоєння скватерами цих земель. Західні землі ще в 1785 році були оголошені власністю держави і підлягали розпродажу на умовах, вигідних для земельних спекулянтів. В 1787 році розміри ділянок для продажу були встановлені не нижче 642,47 акрів. Без сильної влади не можна було подавити незадоволеність народних мас, викликаних цими заходами уряду.
Потреба в більш тісному політичному об'єднанні 13 штатів була викликана й іншими причинами. Кожний з 13 штатів мав свої торгові закони і правила. В країні не було єдиної грошової системи і оберталося багато різних грошових знаків. Буржуазія прагнула усунення цих перешкод для розвитку національного ринку.
Важливе значення мали і питання зовнішньої політики. Слабий уряд, створений на основі „Статей Конфедерації”, не міг з достатнім авторитетом представляти США на міжнародній арені. Буржуазія і плантатори ставили своєю метою подальше розширенні території США на захід шляхом захоплення індіанських земель, в тому числі на й територіях, що входили до складу англійських і іспанських колоній. Для проведення цієї політики також була необхідна сильна центральна влада.
В травні 1787 року в Філадельфії відкрилося засідання Конституційного конвенту, скликаного для перегляду „Статей Конфедерації” 1781 року і розробки нової конституції.
Соціальний склад членів Конвенту ясно свідчив, чиїм інтересам служила його діяльність. З 55 членів Конвенту 20 виявилися плантаторами, 23 – банкірами, купцями і промисловцями, 10 адвокатами. Два місця займали лікар і вчитель, але не було жодного фермера, ремісника або робітника. Засідання Конвенту відбувалися в строгій таємниці, розголошування змісту дебатів строго заборонялося. У вересні Конвент закінчив свою роботу.
Конвент схвалив конституцію 17 вересня 1787 року, а через кілька днів її схвалив і конгрес конфедерації. 4 березня 1789 року після її ратифікації ѕ штатів вона набрала чинності.
Конституція складалася з преамбули (вступу) і семи статей, які, в свою чергу, поділялися на розділи і абзаци. У статтях конституції були закріплені лише політичний устрій союзу, структура державних органів, їх взаємовідносини. Розділ про права і свободи громадян був відсутній, рабство ставало однією з основ нової конституції.
Згідно з преамбулою конституція запроваджувалася „з метою утворення до-сконалішого союзу, встановлення правосуддя, забезпечення внутрішнього спокою, вжиття заходів щодо спільної оборони, піднесення загального добробуту”. Вона за-сновувала федерацію держав, у якій штати передавали значні повноваження централь-ній владі, але зберігали широку автономію у вирішенні питань, які стосувалися виключно штатів.
Конституція спиралася на принцип розподілу влади, і кожна з них — законодавча, виконавча і судова — отримала досить велику незалежність.
Конституція 1787 року створювала союзну або федеральну державу, хоча штати зберігали широке самоврядування і свої окремі конституції. Законодавча влада по конституції передавалася Конгресу, який складається з двох палат: палати представників і сенату. Члени палати представників обираються на 2 роки від кожного штату в числі, пропорційному кількості населення, а сенатори – на 6 років, по 2 від кожного штату. Для ухвалення закону необхідне було схвалення його обома палатами. Призначення сенату полягало в тому, щоб впливати на законодавство в консервативному дусі і стати гальмом щодо палати представників.