Зовнішня та внутрішня політика Філіпа IV Красивого (стр. 8 из 8)

З ім'ям Філіпа зв'язується перше скликання Генеральних штатів Франції, що традиційно розглядаються як національні збори, що складалися з представників декількох станів: першого (духівництво), іншого (феодали) і третього (городяни). Щоб одержати кошти на війни й забезпечити суспільну підтримку своєї політичної й військової діяльності, Філіп зустрічався з членами зборів в 1302, 1308 і 1314.

Після себе Філіп позбавивши централізовану державу. Французька феодальна аристократія була незадоволена зміцненням монархії й накладеними на неї обмеженнями. Після смерті Філіпа дворяни зажадали дотримання гарантій традиційних феодальних прав. Хоча виступи феодалів вдалося подавити, вони сприяли ослабленню династії Капетінгів, яка тепер страждала від короткочасних правлінь королів і відсутності прямих спадкоємців. Коли син Філіпа IV Людовик Х (1314-1316) помер, династія Капетінгов вперше за 329 років залишилася без спадкоємця по чоловічій лінії. Збори великих феодалів ухвалили рішення, що корона винна перейти до брата Людовика Х Філіпа V, який правив з 1316 по 1322. Такий же крок був повторений в 1322, і цього разу престол дістався братові Філіпа V Карлу IV (1322-1328). Коли останній теж помер, не залишивши сина, корона перейшла до його найближчого родича по чоловічій лінії, двоюрідного брата Філіпу Валуа - основоположника династії Валуа, яка утримувала кермо влади Францією до кінця Середніх віків.

Сучасники не любили Філіпа Красивого, близькі до нього люди боялися жорстокості цього незвичайно гарної й дивно безпристрасної людини. Насильство над папою обурило в усьому християнському світі. Великі феодали були незадоволені обмеженням їхніх прав і посиленням центральної адміністрації, що складалася з людей безрідних. Оподаткований стан обурювався збільшенням податків, так називаною "псуванням" монети, тобто зменшенням її золотого змісту при примусовому збереженні її номіналу, що приводило до інфляції. Спадкоємці Філіпа були змушені зм'якшити впроваджену їм політику централізації.

Правління Філіпа IV Красивого, що зійшло на французький престол у віці сімнадцяти років, після смерті свого батька Філіпа III, 5-го жовтня 1285 року, розглядається істориками не тільки як один з найбільш важливих періодів в історії Франції, але і як один з найбільш суперечливих.

Важливим це царювання представляється тому, що Французьке королівство досягає вершини своєї могутності: найбільше по чисельності населення держава в християнському західному світі (13-15 млн. або третина всього католицького миру), дійсне економічне процвітання (досить навести як приклад збільшення площ орних земель або розквіт ярмарку в Шампани). Крім того, влада монарха настільки підсилюється, що в Філіпі бачать першого в Європі правителя нового типу: держава як ніколи могутня й централізована, оточення короля - легісти - виховані й утворені люди, дійсні фахівці в області правознавства.

Однак ця райдужна картина не погоджується з іншими фактами. Так, що здається економічний розквіт лише маскує кризу, про що свідчить численні потрясіння на фінансовому ринку (при Філіпі монетарна політика була вкрай, як зараз говорять, волюнтаристична). А наприкінці його царювання, ярмарки в Шампані взагалі не витримали конкуренції з морською торгівлею італійців, а до того ж, буквально наступного дня після смерті короля вибухає спустошливий голод 1315-1317. Більше того, якщо придивитися, то можна побачити, що король погано знав своє королівство: він навіть не представляв, як далеко простираються його границі, він не зміг установити прямі податки, а ефективне й чітке керування державою так і залишилося недосяжним. Навряд чи королеві додала популярності ланцюг сумнівних, напівполітичних, напівсвітських скандалів, зокрема, процес єпископа міста Труа, Гишаром, якого обвинуватили в убивстві королеви за допомогою чаклунства або процес єпископа Памьерского, Бернара Сессе, процес, що ускладнив і без того непрості відносини між королем і папою. А процес тамплієрів? А висновок у міцність невісток короля й страта їхніх коханців? Загалом, особистість короля Філіпа Красивого залишається загадковою. Ким він був? Стрижнем французької політики або простим інструментом у руках своїх радників? Автори хронік - сучасники короля - схиляються, в основному, до другого варіанта - вони, зокрема, дорікають короля в недотепній монетарній і податковій політиці, пояснюючи це тим, що королеві давали нікчемні поради бездарні радники. Але, незважаючи на таку невизначеність в оцінках, у королі бачать все-таки "некласичного" монарха середньовіччя. Хоча хронікери й наполягають на тому, що Франція ставилася до нього з повагою, якій, щоправда, він, нібито, зобов'язаний авторитету його діда, Філіпа Августа, що почали економічні й політичні реформи, спрямовані на посилення центральної влади.

Лейтмотивом істориків, сучасних Філіпу Красивому, є жаль про епоху "Його Величності Людовика Святого", що розглядається майже, що як золоте століття, тоді як Філіп IV характеризується не інакше як "антипод Людовика Святого". Але, незважаючи на все це, історики сходяться в одному: із цим королем почалася нова епоха. Однак, навряд чи варто перебільшувати "сучасність" Філіпа Красивого й Франції його часу.

І все-таки правління Філіпа IV Красивого склало поворотну епоху в історії середньовічної Франції: він розширив королівство приєднанням нових земель (незадовго до смерті він приєднав до Франції Ліон з його округою), примусив церкву й феодальних володарів коритися велінням короля й придушив у своїй державі всяку незалежну від себе владу. Королівська адміністрація при ньому охопила всі сторони життя суспільства: міста, феодальна знать, духівництво - усе потрапили під її контроль. Його правління здавалося сучасникам часом жорстоких утисків і деспотизму. Але за всім цим видна була вже нова епоха. За допомогою численної корпорації юристів король користувався кожним зручним випадком для установи всюди королівських судів і введення римського права. До кінця його життя вся судова влада в країні перейшла винятково до корони, а державне життя одержало зовсім інший чим при його попередниках.

Список використаних джерел

1. Аддисон Ч. Дж. Історія рьщарей-тамшшеров, церкви Темпла й Темпла, написана Чарльзом Дж. Аддисоном, зсквайром із Внутрішнього Темпла - Алетейа, 2005.

2. Барбер М. Процес тамплієрів - Алетейа, 1998.

3. Батир К.И. Історія феодальної держави Франції, М. 1975

4. Бордонов Ж. Повсякденне життя тамплієрів в XIII столітті - Молода, гвардія, 2004

5. Виймар П. Крестовие походи. Міф і реальність Священної войни - Євразія, 2003.

6. Всесвітня історія війн. Книга перша.Р. Ернест і Тревор Н. Дюпюі - Москва: Полігон 1987

7. Всесвітня історія, т.4.М. АНСССР, 1964

8. Гарро.А. Людовик Святої і його королівство - Євразія, 2002

9. Графський В.А. Загальна історія права й держави.М., 2000.

10. Демурже А. Життя й смерть ордена тамплієрів 1120-1314 - Євразія, 2007

11. Демурже А. Жак де Моле - великий магістр ордена тамплієрів - Євразія 2008

12. Демурже А. Рицари Христа - Євразія, 2008

13. Заборів М. Введення в історіографію крестових походів. - Наука, 1966

14. Загальна історія держави й права. / Під ред.К.И. Батир. - М., 1995.

15. Історія держави й права зарубіжних країн., Під ред О.А. Жидкова й Н.А. Крашенинниковой. Ч.1,2. - М., 1999.

16. Історія крестових походів (за редакцією Джонатану Райли - Смита) - Крона-Пресс, 1998

17. Історія середніх століть, М. "Наука", 1970 34. Сказкін С.Д. Історія середніх століть, М. 1980

18. Лобе М. Трагедія ордена тамплієрів - Євразія, 2003

19. Люблинская А.Р. Французький абсолютизм у першій третині XVII століття. - М., 1995.

20. Люшер.А. Французьке суспільство часів Августа-Філіпа Євразія, 1999

21. Мельвиль М. Історія ордена тамплієрів - Євразія, 2003

22. Мишо Г. Історія крестових походів. - Алетейа, 2003

23. Моріс Дрюон "Железний король". Перша книга із серії "Проклятие королі" (Железний король. Ув'язнений Шато-Гайара. Пер. с франц.М., 1981)

24. Мулен Л. Повсякденне життя средньовічних ченців Західної Європи (X - ХIVст) - Молода гвардія, 2002

25. Настенко И., Яшнев Ю. Історія Мальтійського ордена - Російська панорама, 2005

26. Перну Р. Крестоносци - Євразія, 2001

27. Печникова Р. Мальтійський орден колись і тепер - Наука, 1990

28. Рид П. Тамплиери - Аст, 2005

29. Рижов К. Всі монархи світу - Західна Європа. Москва, 1999

30. Ришар Ж. Латино-Ієрусалимське королівство - Євразія, 2002

31. Робінсон Д.Д. Рицари Храму в крестових походах - Зт Сетера Паблишинг, 2004

32. Сказкін С.Д. З історії соціально-політичного й духовного життя Західної Європи в середні століття. Материали наукової спадщини, М., 1981

33. Фавье Ж. Ангерран де Мариньи: радник Філіпа IV Красивого - Євразія, 2003

34. Федоров К.Г. Історія держави й права зарубіжних країн. - Ростову-на-Дону, 1994.

35. Фо Г. Справа тамплієрів - Євразія, 2004

36. Хачатурян Н.А. Виникнення Генеральних Штатів у Франції, М., 1976

37. Хачатурян Н.А. Станова монархія у Франції ХIV-ХV вв., М. "Высшая школа", 1989

38. Хрестоматія по загальній історії держави й права / Під ред.З.М. Черниловского. - М., 1994.

39. Хрестоматія по історії середніх століть, М. 1961

40. Черниловский З.М. Загальна історія держави й права. - М., 1995

41. Чи Г.Ч. Історія інквізиції в ередние століття. - Брокгауз-Ефрон, 1912

42. Швонин Ю.Е. Імперська ідея й проблема державності в Західної Європи, М. 1993

Додатки

Додаток 1

Папський палац в Авінйоні

Додаток 2

Філіп IV Красивий

Додаток 3

Браття ордену тамплієрів

Додаток 4

Папа Римський Боніфацій IV

Додаток 5

Останній великий магістр ордену тамплієрів Жак де Моле