Глава держави в парламентарній республіці має повноваження: обнародує закони, видає декрети, призначає главу уряду, є верховним головнокомандуючим збройними силами та ін.
Глава уряду ( прем'єр - міністр, голова ради міністрів, канцлер) призначається, як правило, президентом. Він формує очолюваний ним уряд, що здійснює верховну виконавчу владу і відповідає за свою діяльність перед парламентом. Найбільш істотною рисою парламентарної республіки є те, що уряд лише тоді правомочний здійснювати управління державою, коли він користується довірою парламенту.
Головною функцією парламенту є законодавча діяльність і контроль за виконавчою владою. Парламент володіє важливими фінансовими повноваженнями, оскільки він розробляє і приймає державний бюджет, визначає перспективи розвитку соціально-економічного розвитку країни, вирішує основні питання зовнішньої, у тому числі оборонної політики. Парламентарна форма республіканського правління являє собою таку структуру вищих органів державної влади, що реально забезпечує демократизм громадського життя, свободу особи, створює справедливі умови людського “гуртожитку”, засновані на засадах правової законності. До парламентарних республік можна віднести ФРН, Італію ( по конституції 1947 р. ), Австрію, Швейцарію, Ісландію, Індію й ін.
Президентська республіка - один з різновидів сучасної форми державного правління, що поряд з парламентаризмом з'єднує в руках президента повноваження глави держави і глави уряду .
Найбільш характерні риси президентської республіки:
· позапарламентський метод обрання президента і формування уряду;
· відповідальність уряду перед президентом, а не перед парламентом;
· більш широкі, ніж у парламентській республіці, повноваження глави держави.
Класичною президентською республікою є Сполучені Штати Америки. Відповідно до конституції США, в основі якої лежить принцип поділу влади, чітко визначено, що законодавча влада належить парламенту, виконавча -президенту, судова - Верховному суду. Президент США обирається населенням країни шляхом непрямого голосування ( виборів ) - через колегію вибірників. Кількість вибірників повинна відповідати числу представників кожного штату в парламенті ( конгресі ). Уряд формується перемігшим на виборах президентом, з облич приналежних до його партії.
Президентська форма правління в різних країнах має свої особливості. В Франції президент обирається загальним голосуванням. Обраним вважається кандидат, що одержав абсолютну кількість голосів. Такий же порядок обрання президента встановлений у Росії в 1991 р.
Характерним для всіх президентських республік, незважаючи на їхню розмаїтість, є те, що президент сполучає повноваження глави держави і глави уряду і бере участь у формуванні кабінету ради міністрів (Франція, Індія). Президент наділяється й іншими важливими повноваженнями : як, правило, він має право розпуску парламенту, є верховним головнокомандуючим, повідомляє надзвичайний стан, затверджує закони шляхом їхнього підписання, призначає членів Верховного Суду.
У цивілізованих країнах президентську республіку відрізняє сильна виконавча влада, нарівні з яким за принципом поділу влади нормально функціонує законодавча і судова влада. Ефективно діючий механізм витрат і противаг, що існують у сучасних президентських республіках, сприяє можливості гармонічного функціонування влади, дозволяє уникнути сваволі з боку виконавчої влади.
Українська форма правління характеризується як мішано президенсько–парламенська республіка. Це підтверджується тим що:
Президент обирається громадянами України на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом голосування строком на п'ять років. Він є главою держави і виступає від його імені.
Єдиним законодавчим органом в Україні визначається її парламент – Верховна Рада України. Конституційний склад Верховної Ради України – 450 народних депутатів України, які обираються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування.
При формуванні уряду компетенція Верховної Ради і президента України поділяються і мають характер противаг, що утруднює узурпацію влади в одних руках.
Верховна Рада України має право усунути Президента України з поста в порядку особливої процедури в разі вчинення ним державної зради або іншого злочину, а Президент України - якщо протягом тридцяти днів однієї чергової сесії пленарні засідання не можуть розпочатися, або парламент не може сформувати більшість – право на прийняття заходів щодо Верховної Ради України.
Парламент має право розглядати й затверджувати програму дії уряду та прийняття резолюції недовіри урядові, що є наслідком його відставки.
Форма державного устрою - це національна й адміністративно-територіальна будівля держави, що розкриває характер взаємин між його складовими частинами, між центральними місцевими органами державного управління, влади.
У відмінності від форм правління організація держави розглядається з погляду розподілу державної влади і державного суверенітету в центрі і на місцях, їхній поділ між складовими частинами держави.
Форма державного устрою показує:
· з яких частин складається внутрішня структура держави;
· яке правове положення цих частин і які взаємини цих органів;
· як будуються відносини між центральними і місцевими державними органами;
· у якій державній формі виражаються інтереси кожної нації, що проживає на цій території.
За формою державного устрою всі держави можна розділити на три основних групи :
· унітарна;
· федеративна;
· конфедеративна.
Унітарна держава. Унітарна держава - це єдине цільне державне утворення, що складається з адміністративно-територіальних одиниць, що підкоряються центральним органам влади й ознаками державної незалежності не володіють.
Унітарна держава характеризується наступними ознаками:
· унітарний устрій припускає єдині, загальні для всієї країни вищі виконавчі, представницькі і судові органи, що здійснюють верховне керівництво відповідними органами;
· на території унітарної держави діє одна конституція, єдина система законодавства, одне громадянство;
· складові частини унітарної держави (області, департаменти, округи, провінції, графства) державним суверенітетом не володіють;
· унітарна держава , на території якої проживають невеликі по чисельності національності, широко допускає національну і законодавчу автономію;
· усі зовнішні міждержавні відносини здійснюють центральні органи , що офіційно представляють країну на міжнародній арені;
· має єдині збройні сили, керівництво якими здійснюються центральними органами державної влади .
Розходження в ступені і формах контролю центральної влади над місцевими органами управління дозволяють говорити про централізовану і децентралізовану унітарну держави, але ці розходження стосуються вузької сфери управління.
До унітарних держав відносяться такі держави, як Франція, Туреччина, Японія, Фінляндія, Україна.
Федерація. Федерація - являє собою добровільне об'єднання раніше самостійних державних утворень в одну союзну державу .
Федеративний державний устрій неоднорідний. У різних країнах він має свої унікальні особливості, що визначаються історичними умовами утворення конкретної федерації і насамперед національним складом населення країни, своєрідністю побуту і культури народів, що входять у союзну державу.
Разом з тим можна виділити найбільш загальні риси, що характерні для більшості федеративних держав:
1. Територія федерації складається з територій її окремих суб'єктів: штатів, кантів, земель, республік та ін.
2. У союзній державі верховна виконавча, законодавча і судова влада належить федеральним державним органам.
3. Суб'єкти федерації мають право прийняття власної конституції, мають свої вищі виконавчі, законодавчі і судові органи.
4. У більшості федерацій існують союзне громадянство і громадянство федеральних одиниць.
5. При федеральному державному устрої в парламенті мається палата, що представляє інтереси членів федерації.
6. Основну загальнодержавну зовнішньополітичну діяльність у федераціях здійснюють союзні федеральні органи. Вони офіційно представляють федерацію в міждержавних відносинах ( США, Бразилія, Індія, ФРН і ін.).
Федерації будуються по територіальній і національній ознаці, що значною мірою визначає характер, зміст, структуру державного устрою.
Територіальна федерація характеризується значним обмеженням державного суверенітету суб'єктів федерації. Національні федерації характеризуються більш складним державним устроєм. Основне розходження між територіальною і національною федерацією складається в різному ступені суверенності їхніх суб'єктів. Центральна влада в територіальних федераціях має верховенство стосовно вищих державних органів членів федерації. Національна держава обмежується суверенітетом національних державних утворень. Право виходу із складу федерації за їх суб'єктами в теперішніх конституціях не визнається. Наприклад: Спроба південних штатів із складу США привела до громадянської війни 1861- 65 рр. і до утвердження принципу неподільності федерації, який отримав підтвердження у рішенні Верховного Суду, що Сполучені Штати є неподільний союз який складається з неподільних штатів.