В кінці 1989 року - початку 1990 р. в країні відбулася зміна політичного режиму. Узятий курс на демократичні перетворення, перехід до ринкової економіки, прискорену інтеграцію країни до європейських і євроатлантичних структур. Зроблена в середині 90-х років, кабінетом міністрів спроба здійснити модель соціально орієнтованої ринкової економіки на початку 1997 року закінчилася гострою політичною кризою і достроковими парламентськими виборами.
12 липня 1991 була прийнята нова конституція. Після ряду відстрочень 13 жовтня 1991 були проведені вибори в новий Народний збір Болгарії. Прихильники СДС отримали 110 з 240 місць, БСП – 106, Рух за права і свободи – 24 місця. Філіп Дімітров, який став головою СДС в грудні 1990, був призначений прем'єр-міністром.
В 1991 р. Болгарія стала парламентською республікою. Як в більшості демократичних держав, в країні діє розділення властей на старанну, законодавчу і судову. Президент обирається загальним народним голосуванням на п'ять років.
В січні 1992 Желю Жельов переміг в перших прямих президентських виборах, проведених відповідно до нової конституції.В жовтні 1992 уряд Ф. Дімітрова втратив вотум довір'я в парламенті.
Після періоду урядової нестабільності (за сім років, з 1991-го по 1997рр., змінилося сім урядів) до влади прийшла права коаліція. Інтеграція Болгарії в демократичне співтовариство виявилось більш тривалої, ніж для деяких інших країн Варшавського договору. Тільки в 1995 р. Болгарія стала асоційованим членом Європейського співтовариства. На початку 1996 економіка Болгарії знаходилася в стані застою. Країну охопила банківська криза, відчувався брак зерна, бастували шахтарі. На цьому фоні дивно виглядала кандидатура в президенти маловідомого адвоката Петра Стоянова. В цей час Болгарія стає на шлях політичних і економічних перетворень. Програма приватизації реалізується більш швидкими темпами. Країна прагне інтеграції з країнами Європи. Укладений ряд угод з Європейським союзом. Болгарія стає членом програми НАТО «Партнерство в ім'я світу». В період політичної кризи 1996-1997 рр. консенсус був досягнутий завдяки Союзу демократичних сил і партії турецької меншини. Після виборів 1997 р. Союзу демократичних сил отримав 50% місць в парламенті (більше 60% разом з партіями-однодумцями).
Вибори в Народний збір (НС) 38-го скликання проходять 19 квітня 1997 року, в них взяло участь 3,82 млн. виборців, майже 56% загальної чисельності електорату. Тут більшість голосів отримав блок Об'єднання демократичних сил (ОДС), в який входили СДС, БЗНС і Демократична партія. За нього проголосували 52,5% виборців (ОДС отримав в парламенті 137 мандатів, СДС – 69). Другий виявилася БСП, яку підтримали 22,1% учасників голосування. Далі слідували: Об'єднання за національний порятунок – 7,5%, партія «Еврольовіца» – 5,6% і БББ – 5,3% голосів. Решту 30 політичних партій і рухів, що взяли участь у виборах, не змогли подолати чотиривідсотковий бар'єр і не пройшли в НС. 21 травня НС затвердило І. Костова, лідера СДС, на пост глави нового уряду. З метою стабілізації економіки уряд зразу ж уклав угоди з міжнародними фінансовими організаціями. В кінці грудня 1996 соціалісти вибрали нового партійного лідера – 39-річного Георгія Пирванова.
21 жовтня 1997 був прийнятий закон про люстрації, який усилив лінію на «повну декомунізацію країни», раніше проголошену президентом. В ході його здійснення біля 50 тис. колишніх членів БКП були позбавлено роботи по політичних мотивах. У зв'язку з цим голова БСП Георгій Пирванов призвав до організації антидекоммунізаціонного руху, який підтримали і партії інших орієнтацій.
З 2000 р. ведуться активні переговори про вступ країни до Європейського союзу. В квітні 2005 р. був підписаний договір про приєднання до ЄС, який набуде чинності після ратифікації (намічена на 2007 р.) членами Союзу. В тому ж році були відмінені в'їзні туристичні візи в ЄС для болгар. Косовській криза, під час якої Болгарія зіграла важливу роль, приймаючи і забезпечуючи транзит для військ НАТО, з'явився свого роду поворотним моментом в політичних відносинах із західними союзниками Болгарії, хоча прозахідна позиція болгарської влади була оцінена жителями країни неоднозначно. В квітні 2004 року Болгарія стала членом НАТО, так само як Естонія, Литва, Латвія, Румунія, Словенія і Словаччина.
Член ООН, а також багатьох інших міжнародних і регіональних організацій і установ 5 травня 1992 року Болгарія прийнята в Союз - Європи, 29 березня 1993 року підписала угоду про вільну торгівлю з ЕАСТ, а 17 липня 1998 року - з ЦЕАСТ. З квітня 2004 року - член НАТО. З 1995 року - асоційований член ЄС. Республіка Болгарія є членом МВФ і МБРР, розвиває співпрацю з ЄБРР, в грудні 1996 р. прийнята у ВТО.
Болгарія прагне грати активну роль в процесах співпраці в Південно-східній Європі. Вона з'явилася організатором першої Наради міністрів закордонних справ Балканських країн (липень 1996 р., Софія), практика проведення яких придбала регулярний характер. Республіка Болгарія надає важливе значення розширенню військово-політичної взаємодії з державами - членами НАТО.
В березні 1941 р. крупні німецькі військові з'єднання, зосереджені на території Румунії для нападу на Грецію (операція "Маріта"), вступили на територію Болгарії. Операція "Маріта" розвернулася також на території Югославії і Греції. Після того, як німецька армія завоювала ці країни в квітні 1941, Болгарії відповідно до попередніх угод було дозволене ввести свої війська і адміністрацію в грецьку Західну Фракію і югославську Вардарськую Македонію. Болгарська пропаганда представляла Бориса царем-об'єднувачем, але територіальні придбання мали важкі наслідки. Після швидкого висновку звідти значного контингенту німецьких військ для військових операцій проти СРСР в Югославії і Греції розвернувся могутній рух Опору, і болгарській армії довелося вести боротьбу з партизанами.
Після нападу на СРСР в червні 1941 Гітлер неодноразово вимагав від царя Бориса відправки болгарських військ на Східний фронт. Проте, побоюючись зростання проросійських настроїв, цар ухилявся від виконання цієї вимоги, і Болгарія фактично не брала участь у війні Німеччини проти СРСР. Коли в грудні 1941 Японія розв'язала війну з США, цар Борис з відчуття солідарності поступився німецьким вимогам, і 13 грудня 1941 Болгарія оголосила війну США і Великобританії. Цар Борис надав в розпорядження німців економічні ресурси країни і ввів дискримінаційні заходи по відношенню до нечисленного єврейського населення Болгарії, включаючи виселення євреїв з великих міст. Проте він порахувався з громадською думкою, набудованою проти видачі євреїв німцям, і жоден болгарський єврей не був депортований.
Коли Німеччина стала терпіти військові поразки, цар Борис спробував перервати союз з Німеччиною, але 28 серпня 1943 після відвідин штаб-квартири Гітлера, раптово помер. Регентська порада, що складалася з брата Бориса принца Кирила, прем'єр-міністра Філова і генерала Ніколи Міхова, з схвалення німців узяв на себе контроль в країні, правлячи від імені сина Бориса - Сімеона, якому тоді виповнилося 6 років. Філов і новий прем'єр-міністр Добрі Божілов сталі чітко бути слід пронімецькому курсу, проводячи за всяку ціну політику "лояльності" по відношенню до Німеччини.
Радянські заклики про допомогу примусили болгарських комуністів почати саботаж і партизанську боротьбу в німецькому тилу, і поступово в Болгарії наростав рух Опору. Воно очолювалося комуністами, але включало також представників інших партій - лівого крила аграріїв, соціалістів, "Ланки", Союзу офіцерів і інших супротивників союзу з Німеччиною. В 1942 ці політичні угрупування за ініціативою болгарського комуністичного лідера Георгія Дімітрова утворили коаліцію Вітчизняний фронт. Перемога Червоної Армії під Сталінградом і її настання на захід в значній мірі сприяли розвитку руху Опору в Болгарії. В 1943 Болгарська робоча партія (БРП) створила з'єднану Народно-визвольну повстанську армію. У вересні 1944, коли Червона Армія вийшла до меж Болгарії, в русі Опори брало участь близько 30 тис. партизан.
Військове положення і бомбардування Софії, що погіршилося, союзниками вимусили Божілова піти у відставку, і 1 червня 1944 був сформований кабінет на чолі з представником правого крила аграріїв Іваном Багряновим. Новий уряд спробував утихомирити СРСР і внутрішню опозицію, а також досягти перемир'я з США і Великобританією. 26 серпня воно оголосило про повний нейтралітет Болгарії і зажадало висновок німецьких військ з країни. Зустрівши недоброзичливе відношення з боку СРСР, і не добившися позитивних результатів на переговорах про перемир'я, уряд Багрянова пішов у відставку. Новий уряд, що складався з аграріїв, демократів і представників інших партій і що очолювалося аграрієм Костянтином Муравієвим, прийшло до влади 2 вересня. Прагнучи отримати повний контроль над Болгарією, радянський уряд 5 вересня оголосив їй війну. Червона армія окуповувала країну, 8-9 вересня комуністи і співчуваючі їм вчинили державний переворот і сформували уряд Вітчизняного фронту на чолі з Кимоном Георгиевим, а 28 жовтня 1944 в Москві було підписано перемир'я.
5 вересня 1944 року, коли радянські війська знаходилися на болгарсько-румунській межі, СРСР оголосив війну Болгарії. Злагодженими діями з озброєним опором і деякими частинами болгарської армії. Червона Армія увійшла до країни. В ніч на 9 вересень монархічна влада була повалена і її замінив уряд Вітчизняного фронту на чолі з Кимоном Георгиевим, лідером незалежної партії "Ланка".
Висновок перемир'я з СРСР, США і Англією відбувся в Москві 28 жовтня 1944 року. Болгарська армія разом з радянськими військами взяла участь в звільненні Югославії, Угорщини і Австрії. Її активна участь в бойових діях допомогли болгарським представникам на мирній конференції в Парижі добитися недоторканності державних меж. Цей договір визнав Південну Добруджу болгарською територією.