На допомогу тестеві Тиміш двічі ходив походами на Молдавію. У боях під Сучавою був тяжко поранений і помер від рани у вересні 1653 р.
Зі смертю Тимоша Богдан Хмельницький не відмовився від задуму зробити гетьманство спадковим. Свої батьківські надії він покладає на молодшого сина Юрія Хмельницького. Гетьман дбав про його навчання, наймав для нього в Чигирині учителя латині, залучав сина до участі в дипломатичних переговорах. За волею Богдана Хмельницького козацька старшина у квітні 1657 р. обрала Юрія гетьманом-спадкоємцем.
Юнак мав нести на своїх плечах весь тягар хиткого становища України, якій потрібен був талановитий і досвідчений керманич. На жаль, таких рис молодий Хмельницький не мав. Тому вже через місяць після смерті Богдана Хмельницького він зрікся влади на користь Івана Виговського. У 1659 р. Юрія знову обрали гетьманом України. Старшина сподівалася, що авторитет роду Хмельницьких допоможе припинити внутрішні суперечки. Але так не сталося: Юрій став маріонеткою в руках старшинських угруповань. Скинутий з гетьманства в 1663 р., він постригся в Чигиринському монастирі у ченці під іменем Гедеона. За доносом Павла Тетері його було заарештовано й ув’язнено в Марієнбурзькій фортеці. Звільнившись, жив в Уманському монастирі. У 1673 р. потрапив у полон до татар, які відіслали його до Константинополя. У 1677 - 1685 рр. Юрія Хмельницького проголошено гетьманом України як підданого турецького султана. Страчений у 1685 р. у Кам’янці-Подільському.
Богдан Хмельницький мав чотирьох доньок. Відомі імена двох з них - Катерина і Степанида.
Катерина Хмельницька у 1656 р. вийшла заміж за Данила Виговського, брата генерального писаря Івана Виговського. Після смерті Данила вона стала дружиною Павла Тетері. Померла у 1668 р.
Степанида Хмельницька була дружиною полковника Івана Нечая, брата Данила Нечая, брацлавського полковника. Їхнє весілля відбулося у середині 1650 р.4 грудня 1659 р. під час облоги Бихова Степаниду разом з чоловіком взято в полон. Припускають, що її заслано в Сибір.
Імені інших двох дочок гетьмана невідомі. Одна з них стала дружиною корсунського сотника Близького, який загинув у 1654 р., друга - Лук’яна Мовчана.
Богдан Хмельницький був першим і на жаль останнім в історії України ХІІІ - ХХ ст. політиком, який зумів не лише очолити боротьбу за національну незалежність, а й за допомогою гнучкої соціально-економічної політики об’єднати для досягнення цієї мети зусилля різних класів, станів і груп українського суспільства, пом’якшити гостроту соціальних суперечностей, запобігти їх переростанню в громадянську війну. Цим були створені умови для завершення в основних рисах процесу формування Української держави. Важко переоцінити роль гетьмана у становленні державного апарату та налагодженні його функціонування. Незважаючи на своє шляхетське походження, Богдан Хмельницький, дбаючи про інтереси козацтва пішов шляхом розвитку тих зародків національної державності, які почали формуватися на Запоріжжі та Півдні Київського воєводства з другої половини ХVI ст. Так на політичній карті Європи з’явилася Українська козацька держава з демократичними рисами політичного устрою та соціально-економічних відносин.
Незважаючи на деяку непослідовність і суперечливість у діях, певні тактичні прорахунки, Хмельницький першим із політичних діячів не лише висунув завдання створення незалежної держави, до складу якої мали ввійти всі етнічно-українські землі, а й зробив усе можливе для його розв’язання. І лише вкрай несприятливий для України стан міжнародних відносин не дозволив йому досягти мети. Про те в конкретно-історичних обставинах середини ХVIІ ст. гетьман, пішовши на Переяславсько-Московську угоду, обрав найоптимальніший варіант з усіх можливих: вона передбачала створення воєнно-політичного союзу з Росією на конфедеративних засадах і таким чином дозволяла зберегти основні політичні та соціально-економічні завоювання українського народу в період найвищого розвитку Визвольної війни, а також відкривала шлях включенню до складу держави західно-українських земель. Як показали події 1654-1657 р.р., Хмельницький самостійно проводив не лише внутрішню, а й зовнішню політику, діючи часто всупереч російському уряду.
Є всі підстави стверджувати, що він зумів піднестися над становими прагненнями і діяти в загально-національних інтересах. Велич його, як політика й державного діяча полягає в тому, що на відміну від своїх наступників він враховував особливості політичного устрою Української держави та специфіку суспільних відносин, що склалися внаслідок Селянської війни, зокрема пішов на визнання основних соціально-політичних завоювань селянства. На подібний крок була здатна людина справді реформаторської вдачі, спроможна відмовитися від усталених в епоху середньовіччя понять і поглядів.
За гетьманування Богдана Хмельницького на території Української держави були ліквідовані магнатське та шляхетське землеволодіння, фільварково-панщинна система господарства, кріпосницькі відносини, що зумовило грандіозний соціально-економічний переворот.
Переважна більшість селян отримала особливу волю, право спадкоємного володіння землею та сільськогосподарськими угіддями, а також можливість вступати до козацького стану. Таким чином, було зроблено важливий крок на шляху до утвердження в Україні селянської власності на землю. Крім того, вважаємо, що тоді виникли сприятливі умови для еволюції козацького господарства в господарство фермерського типу. Не випадково в історичній пам’яті наступних поколінь українців Богдан Хмельницький постає, як визволитель не лише з “ляцької неволі”, а й кріпацтва та панщини.
Славетний син українського народу, Богдан Хмельницький, був полководцем європейського масштабу. Саме він створив одну з найсильніших армій у тодішній Європі, зумів належним чином озброїти її, значно підніс ефективність української кінноти та артилерії. Не програвши жодної битви (поразка під Берестечком сталася через підступність хана та за відсутності Богдана), він завдав Речі Посполитій найважчих поразок за всю її історію. Блискучий стратег і тактик, прихильник блискавичних і рішучих дій, неперевершений майстер маневру, Хмельницький заслуговує на почесне місце в історії воєнного мистецтва - поряд із такими уславленими полководцями ХVIІ ст., як Олівер Кромвель, швед Густав ІІ Адольф, поляк Ян Собєський, австрієць Євгеній Савойський.
Не можна не відзначити й виняткові дипломатичні здібності Богдана Хмельницького. За короткий час він зумів налагодити дипломатичну службу, яка уважно стежила за подіями у Східній та Південно-Східній Європі. Чигирин став визнаним центром міжнародного життя середини ХVIІ ст. Сюди прибували посольства з Польщі, Росії, Криму, Порти, Молдавії, Валахії, Трансільванії, Швеції, Австрії, Бранденбурга, натомість до цих країн виряджалися українські місії та посольства. В роки визвольної війни Хмельницькому вдалося паралізувати дії польського уряду, спрямовані на створення антиукраїнської коаліції. Й лише грубі прорахунки московського двору в оцінці співвідношення політичних сил у Східній Європі та у визначенні пріоритетних напрямків зовнішньополітичної діяльності, а також не послідовність у діях шведського короля не дали змоги Хмельницькому добитися поставленої мети - возз’єднати під гетьманською булавою всі землі України в межах незалежної держави.
В умовах розбудови держави особливо важливе значення для зміцнення її централізації, запобігання сепаратизму, приборкання анархічної стихії охлократії й отаманства олігархії мав політичний курс Богдана на зміцнення прерогатив гетьманської влади, який В. Липинський справедливо назвав проявом “самодержавних, монархічних устремлінь”. Хмельницький спочатку добився фіксації в договорі з Росією пункту про довічність гетьманської влади, а в останній рік життя реалізував ідею її спадковості, що відкрило шлях до утвердження володарювання династії Хмельницьких.
Викликають повагу висока освіченість гетьмана, його глибокі знання життя й культури народу. Тому не випадково саме йому належить честь формулювання основоположних принципів української державної ідеї, яка утверджується в ментальності українців і стає гаслом їхніх визвольних змагань у другій половині ХVIІ - ХХ ст.
Богдан Хмельницький - це історична особа, котра не піддається одночасній оцінці. Безперечно він був однією з найвидатніших постатей в українській історії: відбиваючи загальнонародні інтереси, зробив справжній прорив у формуванні внутрішньої політики, згуртував у єдиний національно-визвольний табір найрізноманітніші суспільні сили, організував й повів їх на повалення влади польських загарбників в Україні, стояв біля джерел створення Української держави. Разом із тим нині, з висоти ХХ ст., можна бачити вже відзначені вже непослідовність і навіть половинчастість дій гетьмана, часом нелогічність його вчинків, відсутність окремих ціннісних орієнтирів. Але все це треба узгоджувати з контекстом тогочасної епохи - неоднозначної й суперечливої, де перепліталися старі й нові порядки, де все, ще панував середньовічний світогляд і тільки зароджувалися суспільні явища, притаманні найрозвиненішим країнам Європи ХVIІ ст. В оточенні ворожих сил гетьманові доводилося маневрувати, йти на компроміси, часто відмовлятися від своїх планів і задумів. Але генеральної лінії свого життя, глибокий сенс якої полягав у визволенні рідної землі від ненависного іноземного гноблення і створенні незалежної соборної Української держави, Богдан Хмельницький дотримувався до останнього свого подиху.
1. Гриценко І.С. "Гомін віків" // РВЦ "Проза" - Київ - 1994р. - с.85-88.
2. Меріме П. "Богдан Хмельницький" // "Маяк" - Одеса - 1993р. - с.65-91
3. Швидко Г.К. "Історія України XVI-XVII століття" // видавництво "Генеза" - Київ - 1997р. - с.131-191.