Густав, як і Кристіан IV, прагнув зупинити католицьку експансію, а також встановити свій контроль над балтійським побережжям Німеччини.
4 липня 1630 р. Густав II Адольф, король Швеції, висадився на континенті, в гирлі Одеру. Він примусив поморського герцога Богуслава XIV до заключення союзу. Проте спочатку протестантські князі скептично поставились до можливості колаборації з шведами. Курфюрсти Бранденбургу і Саксонії намагались триматися подалі від Густава. В січні 1631 року Густав Адольф заключив договір з кардиналом Рішельє: французи мали надати шведам фінансову і військову допомогу, останні в свою чергу, повинні були дотримуватсь нейтралітету по відношенню до Католицької Ліги. Франція намагалась підтримувати союзницкі відносини з Баварією, і боротися тільки проти Габсбургів. Коли Густав Адольф вступив до Мекленбургу, протестантські князі зібрались на з'їзд в Лейпцігу і заявили, що будуть вірні імператору. Лише різня в Магдебурзі, яку вчинили війська імператора в травні 1631 р. спровокувала перехід на бік шведів курфюрста Брандебургу і померанських князів. У вересні 1631 р. після зайняття Лейпціга військами імператора на союз шведами погодився курфюрст Саксонський.
У 1630 році Фердинанд II повністю залежав від Католицької Ліги з тих пір, як розпустив армію Валленштайна. У битві при Брейтенфельді (1631) Густав Адольф завдав поразки Католицькій Лізі під командуванням Тіллі.
1632 р. в битві на Рейні генерал Тіллі загинув і імператор вимушено повернув на службу Валленштайна, який протягом року навербував боєздатну армію.
Валленштайн і Густав Адольф зійшлися в запеклій Битві при Лютцені (1632), де шведи насилу перемогли, але Густав загинув. [4, c. 214]
У березні 1633 р. Швеція і німецькі протестантські князівства утворили Гейльбронськую лігу. Вся повнота військової і політичної влади в Німеччині перейшла до виборної ради на чолі з шведським канцлером Акселем Оксеншерною. Валленштайн почав самостійно вести переговори з протестантськими князями, лідерами Католицької ліги і шведами, а також примусив офіцерів принести собі особисту присягу. Імператор запідозрив його у зраді і 25 лютого 1634 р. Валленштайна вбили. Протестанти отримали значну перевагу, проте відсутність єдиного авторитетного воєначальника почала позначатися на їх військах, і в 1634 р. шведи і саксонці потерпіли серйозну поразку в битві при Нердлінгені.
Після цього протестанські князі і імператор почали переговори, які завершились в 1635 році Празьким миром. За його умовами передбачалося:
Анулювання Едикту про Реституцію і повернення до Аугсбургзького миру.
Об'єднання армії імператора і армій німецьких князів в армію Священної Римської Імперії.
Заборона на утворення коаліцій між князями.
Легалізація Кальвінізму.
Однак цей мир, радикально не влаштовував Францію, оскільки Габсбурги значно посилювались.
Франко-шведський період 1635—1648
У 1635 р. Франція, прагнучи не домінування Габсбургів втрутилась у війну безпосередньо (21 травня, була оголошена війна Іспанії). З її втручанням конфлікт остаточно втратив релігійне забарвлення, оскільки французи самі були католиками. Франція залучила в конфлікт своїх союзників в Італії — Савойю, Мантуйю і Венецію. Їй вдалося запобігти новому спалаху війні між Швецією і Річчю Посполитою, що дозволило шведам перекинути значні підкріплення до Німеччини. Французи атакували Ломбардію і Іспанські Нідерланди.
У відповідь в 1636 р. іспано-баварська армія під командуванням принца Фердинанда Іспанського перейшла річку Сомм і увійшла в Комп'єн, а імперський генерал Матіас Галас спробував захопити Бургундію.
Слід відзначити, що армії противників намагались не вступати у вірішальну битву, прагнучи виснажити один одного, нападами на комунікації і тили. Війна набула затяжного і виснажливого характеру. Більше всього від цього страждало мирне населення, яке нещадно грабували всі армії. Особливо в цьому сенсі відрізнялись французи. Селянам доводилось тікати в ліси, часто вони створювали партизанські загони які нападали на невеликі військові підрозділи і намагались обороняти свої села. Тим не менш, війська Габсбургів раз за разом терпіли поразки. Останній період війни протікав в умовах виснаження обох супротивних таборів, викликаного колосальною напругою і перевитратою фінансових ресурсів.
Влітку 1636р. саксонці і інші держави, що підписали Празький мир, повернули свої війська проти шведів. Разом з імперськими силами вони відтіснили шведського командувача Іоанна Банера на північ, проте були розбиті в битві біля Віттштока.
У 1637 р. помирає Фердинанд II, імператором стає його син - Фердинанд III, який хоча і не перебував під таким вливом єзуїтів як батько, проте не погоджувався на поступки протестантам і продовжував війну.
У 1638 р. в Східній Німеччині іспанські війська під командуванням баварського генерала Готфріда фон Гелейна атакували переважаючі сили шведської армії. Уникнувши розгрому, шведи провели важку зиму в Померанії. [4, c. 325]
У 1642 р. Кардинал Рішельє помер, а через рік помер і король Франції Людовик XIII (король Франції). Королем став п'ятирічний Людовик XIV. Його регент, Кардинал Мазаріні.
2 листопада 1642 р. у битві під Брейтенфельдом шведи розгромили імперців і зайняли Лейпціг. 19 травня 1643 р. французи під командуванням принца Конде розбили іспанські війська битві при Рокруа.
У 1645 р. шведський маршал Леннарт Торстенсон розбив імперців у битві під Янковом біля Праги, і Принц Конде розбив Баварську армію в битві при Нердлінгені.
Видатний католицький воєначальник, граф Франц фон Мерсі, загинув в цій битві. У 1648 р. шведи (маршал Карл Густав Врангель) і французи (Тюррен і Конде) розбили імперсько-баварську армію у битвах під Цусмаргаузеном і при Лансі.
Тільки імперські території і власне Австрія залишалися в руках Габсбургів. Після того як війська антигабсбурзької коаліції створлии безпосередню загрозу Відню, Габсбурги попросили миру.
25 грудня 1641 відбулося підписання попереднього мирного договору, за яким імператор, а з іншого боку Швеція і Франція заявили про свою готовність скликати конгрес для укладення загального миру. Мирни договір підписано 24 жовтня 1648 року одночасно в Мюнстері і Оснабрюці. (Додаток 2)
Війна Торстенссона (швед. Torstensons krig), або війна Ганнібала (норв. Hannibalsfeiden) — війна між Швецією і Норвегією, названа кожній із сторін на честь своїх полководців, відповідно Леннарта Торстенссона і Hannibal Sehested. Війна була частиною Тридцятирічної війни.
Що загрожував вже давно розривши між обома державами настав в 1643 р. Війна почалася зробленим за ініціативою канцлера Оксенштерна геніальним вторгненням фельдмаршала Торстенсона з Моравії в беззахисну Голштінію яка була завойована з ходу.
У Швеції розуміли, що її флот не міг дорівнювати з данським; тому, на початку 1644 р., був посланий голландець, що проживав в Швеції, до Амстердама, щоб приватно дістати в Голландії військові судна разом з командою. Так було зібрано 30 судів.
Христіан IV, що дізнався про це, негайно прийняв рішення перешкодити з'єднанню голландських судів з шведським флотом — інакше було б неможливо перешкодити Торстенсону перекинути армію на острови. У квітні він вийшов в морі, допоміг зі своєю ескадрою данської армії, облягаючою Готенбург, і потім особисто повів свої морські сили в Північне море, шукати ескадру Тіссена, що йшла з Голландії.
Він знайшов свого противника в острова Сильта і 16 травня після жорстокої шестигодинної битви в Королівській бухті в Лістерітифі (що отримала завдяки цьому свою назву) завдав йому важкої поразки. Христиан IV негайно повернувся в Готенбург, залишивши на чолі флоту свого адмірала Проса Вінда, який через вісім днів знову розбив Тіссена і змусив його із залишками судів повернутися до Голландії. Голландський комерційний флот з 700 судів з'явився під конвоєм 43 військових судів перед Зундом; комерційні судна пішли далі в Балтійське море. Під час цих побічних операцій в Північному морі шведський флот під начальством адмірала Флемінга закінчив свої озброєння і пішов крейсувати до південного входу в Зунд. Було передбачено зробити висадку на малих данських островах і потім вторгнутися до Зеландії. Від цього плану довелося відмовитися, оскільки Голштінії не можна було знайти достатньої кількості судів для переправи армії Торстенсона. Було вирішено обмежитися заняттям Фемарна; флот став на якір у Фемарн-Бельте. Він складався з 31 військового судна, 7 брандерів і 4 малих галіотов; 4 невеликих судна налічували по 60-75 і близько 350 чоловік команди, з яких третина були солдати. Загальне число знарядь досягло 1360; запас снарядів і пороху хапав на 30 пострілів на знаряддя. Флот був роздільний на 3 ескадри. [1, c. 278]
Число судів в данському флоті було дещо більше, та зате число знарядь менше; їх флот був роздільний на 4 ескадри, кожна по 9-10 судів з 2-3 брандерами і стількома ж галіотамі. Таке ж розділення флоту данці мали в 1630 р. в гирл Ельби, де одна з ескадр, мабуть, залишалася в резерві. Флагманський корабель Хрістіана IV, що командував 3-їй ескадрою, був 48-гарматний. Окрім цього корабля, ще лише п'ять судів мали 30 знарядь. Головнокомандуючим був генерал-адмірал Йорген Вінд; він вів авангард. Король неодноразово втручався в розпорядження головнокомандуючого; тому незрідка бувало неясно, хто власне був головним начальником.
29 липня Флемінг був смертельно поранений в своїй каюті; його наступник молодий генерал-майор Врангель вирішив негайно прориватися. Перша спроба кінчилася невдачею, оскільки було повне безвітряя і що верпують або ж буксирувані або ж буксирувані своїми шлюпками суду також і зовні бухти зустріли вітру. Торстенсон полегшив положення флоту, опанувати нове зміцнення і відібравши знову Неймюлен.
Данський флот робив невеликі переміщення, але обидві ескадри залишалися в безпосередній близькості один проти одного. Християн IV прислав наказ своєму генерал-адміралові напасти на ворога, що стоїть на якорі, личити як можна ближче, давати залпи обома бортами і тому подібне Галт прошел до навітряного (голштінському) берега, але не напав на ворога. Наступного дня шведи прошлі далі до виходу, але знову до бою не дійшло, Галт все не тримався досить близький до того, що знаходився під вітром ворогові. Повний обурення Християн IV 31 червня замінив Галта адміралом Еріком Оттезеном, а Галта тимчасово призначив командуючим авангардом. Врангель пішов для поповнення запасів знову до Хрістіанпрізу, куди за ним пішли данці.