ПЛАН
ВСТУП
1. Принцип формування збройних сил
2. Склад військової організації
3. Озброєння та бойова підготовка війн
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
ДОДАТКИ
Ще в якості регента Карл IX сприяв остаточній перемозі реформації (церковний собор в Упсалі 1593 р.). У царювання сина Карла IX, Густава II Адольфа, що з'явився новатором і реформатором в багатьох областях, було покладене край дробленню держави між спадкоємцями короля і усобицям, що ослабляли Швецію. Вже з початку другої половини XVI ст Швеція знов стала на дорогу завоювань по той бік Балтійського моря.
Зовнішньою причиною послужив розпад Лівонського ордена, із-за спадщини якого і зав'язалася боротьба між сусідніми державами. "Метою боротьби було все те ж історичне прагнення до панування над Балтійським морем. Боротьба ця спочатку довела Швецію. до вершини могутності, а потім до краю загибелі. Для Швеції в ті часи володіння Балтійським морем було життєвим питанням, унаслідок відсутності хороших сухопутних повідомлень; дорога із Стокгольма до Риги по морю була незрівнянно доступнєє і зручніше, ніж, наприклад, дорога із Смоланда в західний Готаланд.
Природно що центр Швеції більше тяжів до забалтійським володінь, ніж до віддалених володінь на Скандінавському півострові, і що Швеція., ради зміцнення за собою Естляндії (1561), відмовилася на користь Данії від Готланда (1570) і від домагань на Ськонію, Галланд і Блекинге. Шведський народ в цю епоху жив, порівняно з епохою унії, скромнішим духовним життям, вже не висуваючи зі свого середовища стількох чудових осіб і прогресуючи, головним чином, в економічної області і на політичному терен. Реформація, що з'явилася найбільшою справою даної епохи, принесла свої плоди лише в наступному столітті. З поборників реформації найбільш видатним був Олус Петрі, за яким великі заслуги як в цій області, так і в області літератури. До діячів цієї епохи відносяться ще два найбільші морські герої Швеції — Яків Багге і Клас Горн.
Для збереження загального зв'язку шведські історики звичайно рахують початок епохи велікодержавства
політичної величі Швеції від вступу на престол Густава II Адольфа (1611 р.), хоча власне вона починається з участі Густава Адольфа в 30-річній війні (1630 р.). Вона охоплює майже весь XVII ст і правління наступних государів: Густава II Адольфа (1611—1632), Христини (1632-54), Карла Х Густава (1654—1660), Карла XI (1660—1697) і Карла XII (1697—1718). Якщо додати до цього ще попередника Густава-Адольфа, Карла IX, то в усесвітній історії рідко можна зустріти такий ряд видатних правителів.
Лише період регентства в час малоліття Карла XI (1660—1672) справляє враження чогось незначного. Особа і доля Густава II Адольфа, як і доля Швеції, за час його царювання користуються, за межами Швеції, більшою популярністю, ніж які-небудь інші особи і моменти, що відносяться до історії Швеції. Він вдало закінчив почату його батьком і спочатку нещасну для Швеції війну з Польщею, Росією і Данією, а подвигами своїми в 30-річну війну поклав початок небувалому звеличенню Швеції. Участь Густава II Адольфа в 30-річній війні було однаковою мірою актом політичної оборони проти честолюбних прагнень будинку Габсбургського, і великодушної симпатії до німецьких єдиновірців. Перемога під Брейтенфельдом (Лейпцігом) відразу звела Швецію на міру великої держави.
У царювання Густава II Адольфа (1611-32) Швеція була залучена в континентальні війни — спочатку в Прибалтиці і Польщі, потім в Германії, в Тридцятирічну війну. Щоб фінансувати крупні війни і винагородити дворян, особливо вище дворянство, за їх участь в цих війнах, королеві доводилося відчужувати в їх користь не лише коронні — свої власні землі, але і податні землі, які селяни вважали своїми.
Дворяни отримували крупні володіння в дар. Їм дозволялося також купувати в казни землю. На короткий час це дозволило королеві покрити свої військові витрати, але з часом земельні відчуження настільки зменшили постійні щорічні доходи казни, що економіка країни зіткнулася з нерозв'язними проблемами.
До середини XVII століття відчуження коронних і податних земель привело до того, що до дворян стікалися податки і збори з 60% всіх селянських господарств країни. Повернення дворянських володінь короні стало насущною необхідністю. У царювання Карла XI (1672-97) це привело в 1680 роках до так званої "великої редукції" — радикального перерозподілу земельної власності. Доля коронних земель виросла до 36%, доля земель знаті впала до 33%, тоді як 31% знов належав селянам-власникам. Паралельно і за підтримки, не в останню чергу, селян королівська влада в особі Карла XI і Карла XII (1680-1718) окріпнула знову і була визнана абсолютною. [1, c. 147]
Впродовж всього XVI століття шведські міста все ще були малі, населені в основному ремісниками. Лише у небагатьох з них, м-код, де важливу роль грала міжнародна торгівля, наприклад, в Стокгольмі, Кальмарові і Седерчепінге, була впливова група багатих купців, часто німецького походження. Після смерті в 1534 році данського короля Фредріка I вибухнула війна між Данією і Любеком, ганзейським містом, що не бажало визнавати королем Данії сина Фредріка I, принца Крістіана.
У цій боротьбі, що отримала назву "Графський розбрат", Густав Ваза прийняв сторону Крістіана. Любек був переможений в 1536 році. Місто втратило не лише свої крупні привілеї, але і крупні грошові суми, які Швеція була повинна йому ще з часів своєї визвольної війни. Скинувши тяжку економічну залежність, Швеція дістала можливість самостійно вести торгівлю і зовнішню політику. Віднині вона обернулася лицем до нових крупних торгівельних держав Заходу. У XVII столітті це привело до тісних зв'язків з республікою Нідерландів, особливо з Амстердамом.
З початку XVII століття Карл IX і Густав II Адольф в своїй зовнішній політиці приділяли велику увагу інтересам торгівлі. З'явилися багато нових міст, в основному в гирлах річок, тобто біля морських берегів. В той же час всі міста були поділені на дві категорії — так звані стапельні (зазвичай приморські) міста і міста, розташовані в глибині країни. (Додаток 1)
Займатися зовнішньою торгівлею було дозволено лише першим. Проте, витрачені зусилля по створенню власних компаній, у тому числі для заокеанської торгівлі, не дали бажаного результату. Такі шведські колонії, як Нова Швеція в гирлі річки Делавер в Північній Америці і Кабо Корсо на Золотом Бережу в Африці, проіснували недовго і очікуваних прибутків не принесли.
У XVII столітті в центральній Швеції, проте, різко збільшився видобуток заліза, яку королівська влада всемірно підтримувала. Іммігрували до Швеції з Нідерландів валлони-ковалі і Інші професійні ремісники, в основному німці, допомогли створити шведську металопромисловість, якій було призначено зіграти видну роль в економіці країни.
В середні віки першим станом в державі вважалася духовна аристократія. Але після того, як Вестеросський риксдаг в 1527 році відняв в церкви її замки, статус вищого духівництва став набагато скромніший. Якщо раніше єпископи рекрутували із знатних сімей, то тепер лютеранське духівництво було або селянського походження, або, після скасування обітниці безшлюбності для духовних осіб, — з тих же сімей священиків.
У XVI столітті шведське дворянство було нечисленне. Ще в 1600 році дорослих чоловічих представників цього класу налічувалося лише 440 чоловік. Майже всі вони були поміщиками і з часом все більше залучалися до адміністрації, склавши шар багатих чиновників-дворян. Одночасно ставало усе більш явним розділення на вище і нижче дворянство. Нарешті, розривши між нечисленною, але багатою і впливовою аристократією і дрібномаєтним нижчим дворянством, близьким до селянського стану, став такий великий що в 1626 році ці відмінності були формально затверджені статутом Рицарського будинку, члени якого були фактично поділені на два різні класи. [7, c. 214]
Протягом XVII століття дворянський стан швидко зростав, в основному унаслідок роздачі дворянських звань у зв'язку з крупними війнами, а також унаслідок зростання числа посад в центральних адміністративних органах, які були затверджені так званою Формою правління 1634 роки (Regeringsformen — найважливіша частина майбутньої конституції). Були також створені органи управління провінціями (ленамі в новому, сучасному значенні цього слова) на чолі з губернаторами.
Через ці причини безземельне дворянство служивого стало швидко зростати за рахунок маєткового. Цей розвиток досяг свого апогею в 1680-і роки у зв'язку з "великою редукцією". На рубежі XVII і XVIII століть лише кожен третій дворянин був землевласником, шведські дворяни стали королівськими чиновниками.
Густав II Адольф (Gustav II Adolf) (9 грудня 1594, Стокгольм - 6 листопада 1632, Лютцен, Німеччина), король Швеції з династії Ваза з 1611 року, видатний полководець; учасник Тридцятирічної війни 1618-1648 років на стороні антігабсбургськой коаліції. Син короля Карла IX Вази і Кристини, вродженої герцогині Гольштейн. Роки свого правління Густав II Адольф провів в майже безперервних війнах. Поразка в Кальмарській війні зподвигло його на масштабну військову реформу, покликану вивести шведську армію на якісно вищий рівень. Невелике населення Швеції не могло забезпечити рекрутами багаточисельну армію. Для вмісту великої найманої армії королеві не вистачало фінансових ресурсів.
Проте Густав II Адольф зробив ставку на регулярну армію, розуміючи що в 17 столітті скликані на час війни ополчення не здатні забезпечити обороноздатність країни. Король розділив країну на 6 округів, які зобов'язані були при кожному наборі поставити рекрутів для 18 піхотних полків і 6 кінних. Подвірна рекрутська повинність доповнювалася добровільним вербуванням. Поєднання рекрутської повинності і вербування дозволило Густаву Адольфу вичавити з Швеції максимум можливих людських ресурсів для своєї армії.