МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИІ НАУКИ УКРАЇНИ
ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
«Історія збройних сил України.
Їх участь у Великій Вітчизняній війні.»
| Перевірив: Каріков С.А. | Виконав студент1 курсу 3 групи ЕП Пилипенко О.Г. |
Харків 2005 рік
1. Україна у другій світовій і Великій Вітчизняній війнах.
2. Пластунський та січовий рух в Україні
3. Збройні Сили Української Народної Республіки
4. Діяльність Української Повстанської Армії /УПА/
5. Партизанський рух на окупованій Україні
6. Озброєння, бойова техніка і організаційне будівництво Радянських
Збройних Сил у роки війни
Український народ, як і всі народи колишнього Радянського Союзу по праву пишаються перемогою над фашистською Німеччиною та її союзниками у другій світовій і Великій Вітчизняній війнах.
Перемога ця була завойована у жорстоких та кровопролитних боях. Ворог був дуже сильний і підготовлений у всіх відношеннях. Для його розгрому радянській державі прийшлося напружити всі свої сили, мобілізувати всі ресурси витримати 1418 діб важких випробувань. Нарсуди Радянського Союзу винесли на своїх плечах головний тягар боротьби з німецько-фашистськими загарбниками. Найжорстокіша і'і воєн, яку будь-коли вело людство, була виграна. Вона мала патріотичний характер, оскільки велася за врятування Вітчизни. Але не все суспільство дотримується (й дотримувалося в роки відсічі фашизму) єдиної думки щодо характеру війни 1941-1945 рр. Дехто вважав і вважає її загарбницькою, „неукраїнською". На нашу думку, суперечка навколо назви шини певною мірою надумана. Справді у війні зіткнулися два тоталітарних режими. Причому, для українського, російського та ініних народів СРСР нацистська загроза була смертельно небезпечною оскільки фашизм вів війну на тотальне знищення. Отже, боротьба проти „третього рейху" була війною за врятування від знищення і Вітчизни, і самих народів.
Кінець XIX - початок XX ст. був ознаменований новим піднесенням національно-визвольної боротьби українського народу. Центром її стала Західна Україна (Галичина). Там зародився січовий стрілецький рух. Свою назву він запозичив від січового козацтва і об'єднував у своїх товариствах радикально настроєних селян, інтелігенцію, а пізніше і студентську та учнівську молодь. Стрілецькі товариства ("Січ. Сокіл"), до яких сходили дорослі, юнаки, поповнювалися за рахунок пластунів - членів дитячих, молодіжних осередків. Перший такий таємний гурток „Пластуни” створений Іваном Чмолою (1^2-1939) із вихованців шкіл та гімназій Львова у 191 І році. Зразком для наслідування молоддю рис захисника вітчизни у цих громадсько-політичних організаціях були січові козаки, їхня славетна історія.
Члени „Пласту", Січі" об'єднувалися в курені, сотні, чоти, рої. Керівництво ними вела виборна старійшина: курінний, суддя, писар, скарбник. Ці товариства навчали своїхчленів військовому ремеслу: знайомили з теоретичними положеннями, організовували муштру, влаштовуваликурси стрільби. Одночасно розробляється українська військова термінологія, література, випускаються підручники з військової справи, стрілецької зброї. Проте діяльності цих організацій, створенню чіткої організації в Галичині перешкоджала політика Росії. Бракувало досвідчених військових спец - інструкторів, матеріальна скрута, відсутність зброї, приладдя, одягу, взуття тощо. З початком першої світової війни Головна Української Рада оголосила звернення до українського народу, в яком закликала молодь, громадськість об'єднатися під жовто-блакитним прапором Українського січового стрілецтва, не залежно від політичних поглядів для збройної боротьби : Царською Росією і визволення всієї України. Молодь почали масово поповнювати лави вічового стрілецтва на Галичині. Розпочалося створення легіону Січових Стрільців на засадах офіційних Збройних Сил. Народ матеріально і морально допомогах цьому. Командування першим легіоном очолив Теодор (1875-1970), пізніше Михайло Галущинський (1878-1931). У вересні 1914 року з дозволу австрійського уряду легіон в кількості 2500 Добровольців прийняв присягу на вірність Україні. Кілька тисяч добровольців залишились поза офіційною реєстрацію і тільки після звільнення Галичини влилися в лави стрілецтва.
Австрійське командування направляло легіон УСС на найскладніші ділянки фронту. Високий героїзм показали в боях за Маківку, Галич, Бережани. В тяжких боях український легіон втрачав своїх кращих синів і дочок, поповнювався за рахунок новобранців, а тому чисельність легіону усс коливалася від кількох сотень до 7 тисяч чоловік. Загалом він складався з піхотного полку (2-3 курені). Кожен курінь (батальйон) мав чотири сотні (роти). Сотні складалися з чотирьох чот (взводів), чоти з чотирьох роїв (відділень) по 10-15 чоловік. В сотню (100-150 чоловік) входили бойовики, 2 ремісники (кравець, швець), писар та його помічник, 2 телефоністи, кілька санітарів, обслуга сотенного обозу (господарська частина). Командирами (комендантами) сотень були сотники: поручники (молодші лейтенанти), рідше чотарі (командири взводів).
Січові стрільці були погано озброєні. Австрійський уряд передавав УСС старі зразки зброїї: гвинтівки системи Верндля, німецькі автоматичні гвинтівки системи Маузера. Зброї це вистачало, вона була неукомплектована; не було ременів, набійниць та іншого. Воїни не мали в достатній кількості військового одягу, взуття.
З весни 1916 р. легіон УСС мав у своєму складі кулеметну сотню, яка була озброєна легкими та важкими кулеметами /скорострілами/ системи Шварцльозе. Скорострільна сотня /біля 80 чоловік/ мала 12 в'ючних коней під кулемети та боєприпаси, віз-кузню, віз-слюсарню тощо.
Крім того, в легіоні УСС були взводи по „боротьбі зблизу", які мали два відділення легких і важких мінометів, гранатометів і відділ світильників-вогнеметів. Для підтримання зв'язку відділи УСС користувалися пішими та кінними вістовими (зв'язківцями). Лише в середині 1915 року сотні одержали по 1-2 телефонних апарати. У 1917 році при легіоні був створений відділ протигазової служби, земляни :х та будівельних робіт, технічна сотня тощо. В жовтні 1914 р. в складі легіону був створений кінний загін, який пізніше переріс у сотню. У складі УСС були також допоміжні служби: санітарна, господарський відділ, обоз тощо. Для підготовки поповнення в легіоні була створена військова школа (вишкільна група), яка складалася з кількох сотень і мала власне господарство. Вони включали 8-10 сотень. Навчання проводили спочатку австрійські, пізніше українські інструктори, які мали певний військовий досвід. Новобранці жили в селянських хатах, терпіли злигодні (холод, голод). Це не давало можливості підтримувати високу дисципліну та добру якість навчання. (одиночна, одноосібна підготовка). Заняття тривали по 6-7 годин. Головною метою було навчити їх самостійним бойовим діям щоденно. Кожна хвилина використовувалася з користю для справи. У кінці навчання в полі проводився підсумковий огляд, іспит з усіх дисциплін військового ремесла. Щоб стати командиром, необхідно було закінчити додатково двомісячні курси навчання. За два роки цю військову школу пройшли 7 тисяч чоловік.
Січове стрілецтво зростило славних синів України: Кирила Трильовського, Костя Левицького, Михайла Волошина, Дмитра Вітовського та інших. Серед січових стрільців було багато талановитих людей - художників, поетів, журналістів. Серед них - Юрій Шкру-меляк, Мирослав Ірчан, Левко Леп-кий, Роман Купчинський та інші. Січових стрільців, як українську військову одиницю, цінувала австрійська і боялася російська влада. Це пов'язано з тим, що метою УСС було звільнення й об'єднання українського народу, створення незалежної України. Проте чотири роки збройної боротьби легіону УСС з могутньою Росією не принесли успіху, але вплинули на процеси подальшої боротьби українського народу за свою державність.
У першу світову війну російський уряд мобілізував до війська майже все чоловіче населення України. З початком у Росії революційних подій 1917 року в Україні розпочинається військовий рух, метою якого було створення власні національної армії і незалежної держави. Створюються ЗО військові клуби, організації, які утворюють українські військові частини. Аналогічний рух розпочався у військових частинах в Росії, на Кавказі. Цей рух сприяв в основному переведенню українців для служби на свою землю. Російське військове командування, революційна демократія вороже ставились до цього. Протягом 1917 року, шляхом українізації, самовільного відокремлення від російських частин було стихійно створено чимало українських військових підрозділів. Але тільки з проголошенням Центральною радою УНР розпочалось справжнє створення національних Збройних Сил. І б січня 1918 року Центральна Рада УНР ухвалила Закон про утворення народної армії на міліційній основі для оборони держави від зовнішнього ворога. Народна міліція створювалась за територіальним принципом (за округами). Були сформовані окремі кадрові частини, навчання воїнів проводилося військовими інструкторами. У цей же час схвалено тимчасову форму одягу (однострій) українського війська. Відзнаки роду військ та номери військової частини вишивалися на чотирикутній синій петлиці, що розміщувалась на комірі блуш. Рід війська позначався: піхота - навхрест дві гвинтівки, артилерія - два гарматних дула, кіннота дві шаблі і т.д. У війську не встановлювалися військові ранги (звання), а запроваджувалися тільки відзнаки військових посад, виконуваних функцій. Ними були срібні чи золоті шеврони з кутом догори, різної кількості в залежності від посади. Вони розташовувалися на правому рукаві вище ліктя.