4.3 Північний Кавказ під час повстання шейха Мансура та російсько - турецької війни 1787-1791р.р.
ДО 80-х років XVIII в. протиріччя між соціальною верхівкою горянського суспільства — князями, ханами, боками,— з одного боку, і простим людом з інший, помітно загострилися. Феодали охоплювали у свої руки землю і ставили в залежність від себе простих горців. Постійно ворогуючи між собою, кумикскі, кабардинські й осетинські феодали втягували у свою міжусобну боротьбу залежний від них простий народ..
Як уже говорилося, однієї з форм протесту горянського населення проти феодального гноблення була масова втеча селян від своїх власників до росіян, на «лінію». Там їх приймали і перетворювали в християн. Кабардинські власники, у свою чергу, скаржилися на те, що втеча селян ставить них у важке положення.
Найбільш затятим супротивником Росії було мусульманське духівництво. Його антиросійська пропаганда зустрічала співчуття не тільки в деякої частини феодалів, але і серед простих горців, особливо в найбільш відсталих племенах. Мусульманське духівництво розпалювало невдоволення кумиків і кабардинців діями царської колоніальної адміністрації. Приводів для цього було достатньо.
Ігнорування царською адміністрацією інтересів горців, захоплення їхніх земель для російських поселенців, насадження на Кавказу російських поміщиків з числа генералів і вищих царських чиновників — усе це викликало невдоволення кавказького населення.
У 80-х роках XVIII в. ґрунт для спалаху стихійного руху на Північному Кавказу була досить підготовлена. Напруга ще більш підсилилася після землетрусу, що відбувся на початку 1785 р. Цей землетрус і послужилася приводом до виступу Ушурми (шейха Мансура).
Ушурма почав свою діяльність як релігійний проповідник. Релігійна проповідь Ушурми мала особливий успіх серед найбільш відсталих в економічному відношені і політично забитих горянських народностей; вона була зрозумілою для них формою агітації проти Росії.
Ушурма розумів, що в боротьбі проти Росії не можна було цілком покластися на феодальних власників і старшин, тому що більшість з них не були супротивниками колоніального режиму царату. Тому він вирішив використовувати у своїх цілях невдоволення простого народу, діючи за допомогою релігійної пропаганди. Багато місцевих феодалів і старшини, зрозумівши, що це загравання Ушурми з простим народом для них не небезпечно, зайняли стосовно нього доброзичливу позицію, не приймаючи, однак, активної участі в його ворожих Росії виступах. Вони, видимо, вичікували, на чиїй стороні буде перевага.
Незабаром Ушурма почав бойові дії проти Кизляра. Фортецю Кизляр, одна з найстарших на Кавказі, займала важливе стратегічне положення між Північним Кавказом, Дагестаном і Закавказзям. Через Кизляр проходив шлях, що зв'язував Кавказьку лінію з Астраханню він був військово-адміністративним важливим економічним центром Північного Кавказу.
Перший виступ проти Ушурми загону російських військ у складі Астраханського піхотного полку, батальйону єгерів, кавалерії і двох знарядь виявилося невдалим. Загін, що повертався після розгрому аулу алди, 26 червня був оточений у лісі і знищений горцями. Близько 200 чоловік потрапило в полон, більше 300 було убито, у тому числі полковник Пієрі і 8 офіцерів. Сподвижники Ушурми поспішили видати цю перемогу за виконання його пророцтва.
Кваплячи розвити військовий успіх, Ушурма 15 липня 1785 м, підступив до Кизляру. Незважаючи на запеклу атаку, узяти Кизляр Ушурмі не удалося; він захопив лише Каргинский редут, що знаходився в 5 км від фортеці. Невдалої була і спроба опанувати 29 липня невеликою фортецею Григоріополісом. Протягом 19 і 20 серпня Ушурма вдруге намагався опанувати Кизляром, маючи цього разу у своєму розпорядженні кілька тисяч чоловік. Однак сильним артилерійським вогнем і діями кизлярского гарнізону, особливо терських козаків під командою кабардинського князя Бековича-Черкаського, атака була відбита.
Систематичні військові невдачі і великі втрати в людях рішуче похитнули авторитет Ушурми. Його прихильники почали розуміти, що їхні жертви даремні, що пророцтва Ушурми про близьку перемогу, як і його запевнення, що російські пушки і рушниці нездатні заподіяти шкоди правовірним мусульманам, не що інше, як обман. Наступило розчарування в Ушурмі, віра в нього була загублена. Горці зрозуміли, що мети, що .він ставить, зовсім не відповідають їх інтересам; його навіть стали підозрювати в бажанні посварити горців з російською владою тільки для того, щоб викликати жорстокі репресії з боку царських генералів. Почався масовий відхід горців від Ушурми.
Кінець 1785 р. був особливо важкий для Ушурми. Військові поразки, а також слухи про наближення царських військ і каральних експедицій, що загрожували повним руйнуванням повсталих селищ, підсилили розкладання в його таборі. Від Ушурми почали відходити самі віддані йому люди.
Зі свого аулу Ушурма був змушений перейти до кумиків. Він сподівався удержати кумиків біля себе і, спираючи на відданого йому андріївського власника, князя Чепалова, підняти ногайців.
У листопаду в Кабарді відбулося зіткнення сил Ушурми з загоном полковника Нагеля. Ушурма потерпів поразку і був змушений залишити Кабарду. Цим закінчився перший період збройного виступу, піднятого Ушурмой — шейхом Мансуром.
З грудня 1785 р. починається другий період діяльності Ушурми.У той же час усе частіше і наполегливіше стали надходити повідомлення про появу на Кавказу прийшлих до Ушурми турецьких агентів.
У 1787 р. Туреччина почала посилено готуватися до війни з Росією. Посли Франції, Швеції і Пруссії пропонували туркам свої послуги, обіцяли гроші, флот, озброєння, інструкторів і навіть військо. Поки в Константинополі велися складні дипломатичні переговори, турецький уряд розвивав кипучу діяльність на Кавказі.. Розрахувавши, що повстання на Кавказі не тільки утруднить положення росіян у Грузії, але і відверне частину російських сил від європейського театру воєнних дій (у цей час продовжувалася війна Росії зі Швецією) і від Криму, Туреччина приділила Кавказу особлива увага.
У травні — червні 1787р. Ушурма посилено агітував населення горянських аулів, наполягаючи на необхідності зібрати нове військо, нібито для захисту майна горців від російських військ,але безуспішно.
Нарешті, 3 липня 1787 р. старшина Кайтуко Баків повідомив про те, що весь народ від Ушурми розійшовся по будинках, а сам він от уже чотири дні як зник зі свого аулу Алди. Незабаром було встановлено, що 5 липня 1787 р. Ушурма переправився через Кубань і знаходився в будинку власника Камамета Мансурова на р. Великий Інжик.
9 вересня 1787 р. Катерина II видала маніфест про розрив з Туреччиною і відкритті воєнних дій. Але турки ще 21 серпня без оголошення війни напали на два боти, що знаходилися в Очаковском лимані, і відправили загін із Суджука до черкесів для негайного вторгнення в межі Росії разом з Ушурмой і його людьми. Довідавшись про це, генерал-поручик П. С. Потемкін із загоном у 8 тис. чоловік при 35 знаряддях переправився 20 вересня через Кубань. Ціль його була знищити Ушурму, що на чолі закубанських і ногайских орд чисельністю в 8. тис. чол. знаходився між ріками Урупом і Лабою. Протягом 20—22 вересня відбулося кілька зіткнень, що закінчилися поразкою Ушурми. У жовтні він був остаточно розбитий на р. Урупе і біг в Анапу [7,с.268].
З цього часу й аж до падіння Анапи в 1791 р. Ушурма залишався в цій фортеці.28 вересня військо Батал-паши переправилося по двох бродах через р. Кубань і рушило в Кабарду. Але вступити в неї йому не довелося. На границі Кабарди турецьке військо було зустрінуте російським загоном, яким командував генерал І.І. Герман. Відбувся жорстокий бій. Турки були розбиті, сам Батал-паша здався в полон росіянам.
Розгром турецьких військ на границі Кабарди мав велике значення для її подальшої долі. Кабардинський народ був урятований від реальної погрози вторгнення турецьких військ на його територію, що неминуче принесло б йому незлічимі нещастя.
Ця перемога над турецькими військами значно зміцнила військовий авторитет Росії на Кавказі й удержала від виступу на стороні турків багатьох феодалів. Як пам'ять про цю подію на місці розгрому турків виникла станиця Баталпашинська
Надалі російським військам було наказано переправитися через Кубань і йти на турецькі фортеці й Анапу. Керував цим походом уже новий командуючий генерал-аншеф І. В. Гудович.
Однак це вже не могло зробити бажаних для Порти дій. Головнокомандуючий І. В. Гудович думав, що знищення турецьких зміцнень в Анапі внесе остаточне заспокоєння серед кабардинців і черкесів. Навесні 1791 р. він рушив на неї свої війська.22 червня 1791 р. у 8-м години ранку російські війська після штурму опанували Анапою. Їм дісталися 95 знарядь і 130 прапорів. Ворог утратив більш 8 тис. убитими і пораненими. Узято в полон 5900 чоловіків. Був узятий у полон і Ушурма. Основна маса полонених була відправлена в Крим. Ушурму як важливого бранця терміново направили в Петербург.
Довідавшись про падіння Анапи, турки залишили Суджук. Після цього російські війська 16 вересня 1791 р. повернулися на Кавказьку лінію.
Інтереси об'єднання сил європейської реакції для боротьби проти французької буржуазної революції прискорили закінчення російсько-турецької війни. 29 грудня 1791 р. у Ясах був укладений між Росією і Туреччиною мирний договір, яким насамперед підтверджувалися трактат 1774 р. і акт 1783 р. про приєднання Криму і Тамані до Росії і встановленні російсько-турецької границі по р. Кубані.
На заході Росія повертала Туреччині Бессарабію, Молдавію і Валахію.
Після висновку Ясського миру турки відновили зруйновані зміцнення Анапи, озброївши її 132 пушками, і направили туди нові війська під приводом приборкання закубанців, що зробили нібито непокору анапському паші.
Так була закінчена російсько-турецька війна 1787— 1791 р. У цій війні в бойових діях російських військ брали участь кабардинські загони; вони ж відмінним образом несли охорону Кавказької лінії.