За останні роки українські історики по новому
осмислили ряд подій вітчизняної історії.
Чи не найбільшою мірою це стосується історії ХХ ст.,
яка у недавні часи перекручувалася або замовчувалася
на догоду існуючому режиму.
Юрій Щур, 2006 р.
Тема даної наукової роботи – «Криворіжжя в роки Великої Вітчизняної Війни. Відбудова Кривого Рогу в повоєнні роки».
Обираючи дану тему для наукової роботи я звернув увагу на те, що дотепер не існує жодного цілісного і комплексного дослідження Криворіжжя в роки Великої Вітчизняної Війни та в повоєнні роки. На мою думку, дослідження даної теми є дійсно актуальним, оскільки крім наукового має ще і практичне значення.
Об’єктом наукової роботи є Криворіжжя під час німецько–радянської війни і у перші повоєнні роки.
Предметом дослідження є діяльність частин Червоної Армії, партизанських груп, радянського підпілля та українського націоналістичного підпілля на Криворіжжі в роки Великої Вітчизняної Війни та процес відбудови Кривого Рогу в післявоєнні роки.
Виходячи з актуальності обраної теми і враховуючи недостатню вивченість проблеми, були поставлені такі завдання:
- розглянути значення Кривого Рогу для СРСР та Німеччини;
- проаналізувати діяльність партизанських груп та радянського підпілля на Криворіжжі в роки окупації;
- висвітлити створення і діяльність підпільних націоналістичних осередків у вказаному регіоні;
- встановити які саме радянські частини і з’єднання брали участь у боях за Кривий Ріг;
- розглянути процес відбудови Кривого Рогу, його темпи і методи.
Хронологічні рамки дослідження охоплюють період з 22 червня 1941 р. (початок німецько-радянської війни) до 1950 р. (місто досягло довоєнних обсягів видобутку руди).
Географічні межі дослідження – територія сучасного Кривого Рогу та прилеглих земель – загальна площа приблизно 43,0 тис. га
Результати дослідження можуть бути використані при підготовці лекційних курсів та факультативних занять у вищих та середніх навчальних закладах.
Частина І. Криворіжжя на початковому етапі війни. Окупаційний період
22 червня 1941 року відкинуло в минуле всі проблеми і тривоги мирного часу. 22 – 23 червня на підприємствах, будівництвах, в закладах відбулися сотні мітингів, в яких брали участь 52 тисячі чоловік – майже все трудове населення довоєнного Кривбасу. Такі ж багатолюдні мітинги відбулися і на всіх змінах шахтоуправління «Інгулець», де більш ніж 3000 робітників виразили готовність вступити до лав Червоної Армії. Гірники з шахтоуправління ім. Орджонікідзе пообіцяли збільшити видобуток руди, а дружини рудокопів з шахтоуправління «Першого травня» заявили про готовність замінити на робочих місцях своїх чоловіків, коли вони підуть на фронт.
Газета «Червоний гірник» друкувала десятки листів комсомольців та комсомолок, що добровольцями пішли на фронт. З перших днів війни тисячі гірників, металургів, будівельників пішли до лав Червоної Армії. З криворіжців було сформовано три стрілецькі дивізії, полк протиповітряної оборони, автотранспортний батальйон, медико-санітарний батальйон, та інші частини й підрозділи. На кожному руднику був створений батальйон народного ополчення.1 Загалом, 20 тисяч криворіжців увійшло до народного ополчення.
Партійні та комсомольські організації міста займались формуванням винищувальних батальйонів, організовували ремонт та виробництво військової техніки, евакуацію матеріальних та культурних цінностей, будівництвом оборонних рубежів.
Коли фронт наблизився, жителі міста вийшли на будівництво оборонних споруд. Тільки в районі села Широкого з їх участю було створено 20 командних пунктів та встановлено близько 500 вогневих точок. Часто зводити оборонні споруди потрібно було під артилерійським та авіаційним обстрілом ворога. Підрозділи радянських льотчиків запекло билися з переважаючими силами ворога, прикриваючи місто з повітря. В одній з ескадрилій почав свою фронтову службу молодший лейтенант Олексій Маресьєв, майбутній Герой Радянського Союзу.
До останніх днів металурги «Криворіжсталі» виконували замовлення фронту – вночі домни переводились на тиху ходу. До того ж вони з метою світломаскування були накриті металевими кожухами, а місця викиду шлаків демаскувалися. І не раз саме сюди скидали бомби німецькі бомбардувальники.
В липні на «Криворіжсталі» демонтували прокатне обладнання, яке відправлялось на Новотагільський металургійний завод. Вночі 8 серпня 1941 року нарком чорної металургії І.Ф. Тевосян наказав зупинити завод. Три домни були «закозлені», внаслідок чого гітлерівці не змогли використати печі. Для прискорення евакуації до Кривого Рогу були направлені секретарі обкому Компартії України Г.Г. Дементьев і К.К. Тарасов та майбутній секретар підпільного обкому партії М.І. Сташков. Зі станцій Довгинцеве, Червона та Терни йшли ешелони з шахтним обладнанням. 13 серпня прийшов наказ: все, що не встигли вивезти негайно підірвати. Як згадує генерал-полковник К.С.Грушевий в критичний момент, коли в місті вже чулася стрілянина, до Кривого Рогу прибув перший заступник начальника політуправління Південного фронту полковий комісар Л.І. Брєжнєв. Саме він і допоміг відправили на схід останні ешелони та автоколони.
Вранці 14 серпня до Кривого Рогу увірвалися німецько-фашистські війська, які одразу ж приступили до організації місцевої влади – управи, жандармерії та поліції.
1.2 Діяльність радянського підпілля в Кривому Розі. Партизанські загони на теренах Криворіжжя
Не скорилося ворогові населення, що лишилось на території, окупованій 14 серпня 1941 року німецько-фашистськими загарбниками. Для роботи в тилу Криворізький міськком КП(б)У залишив підпільний міський комітет у складі Н.Л.Омельченка, А.Е.Губенка, В.С.Сингирцова, С.Г.Помельникова2.
В період окупації в місті було створено 13 (за іншими даними 14) підпільних груп.
Вже 1 листопада 1941 року на одному з рудників, підготовлених фашистами до пуску, було вчинено диверсію – кількома вибухами було знищено компресорну установку, підйомник та деякі інші механізми, вбито й поранено багато гітлерівців. На початку 1942 року було зруйновано інший рудник, де фашисти намагались налагодити видобуток руди.
На всі акти опору гітлерівці відповідали жорстоким терором – за неповними даними вони замучили, розстріляли, кинули в шурфи понад 7 тисяч криворіжців. Серед загиблих було понад 800 військовополонених. Кілька тисяч було насильно вивезено до Німеччини на примусові роботи3.
В місті створювалося антифашистське підпілля. На вулиці Ольминського, 33 була створена явка підпільного міськкому партії. Хазяїнами квартири були співробітник тресту «Кривбасруда» В.А.Потапенко та його донька Ніна.
Зв'язок міськкому з командуванням Південного фронту був втрачений. Член міськкому С.Г. Помельников був відправлений через лінію фронту для відновлення зв’язку. Н.Л. Омельченко і А.Е. Губенко в листопаді 1941 року пішли в сільські райони і їх доля невідома. В цих умовах член міськкому В.С. Сингирцов, не маючи зв’язку з центром, почав діяти самостійно. З числа робітників рудника ім. Дзержинського він створив підпільну групу, до якої ввійшли В.А. Потапенко, І.Г. Кравченко, І.Н. Левоненко, С.С. Плях, Ф.І. Квітка, А.Л. Циганков, П.А. Єльченко, П. Лаптєва. Підпільники висадили в повітря залізничний міст та військовий ешелон та вивели з ладу 12 автомашин ворога.
Члени групи В.С. Сингирцова діяли і за межами Кривого Рогу. П.А.Лаптєва в районі села Верблюдки Кіровоградської області вивела з оточення цілу військову частину і врятувала життя 4800 бійцям і офіцерам. Подвиг цієї жінки був відзначений орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня.
Також виникла підпільна група у радгоспі №38 і селищі Мудрьона, створена комуністом П.А. Тарандушком, направленим на Криворіжжя наприкінці 1941 року політуправлінням Південного фронту. Групи Сингирцова і Тарандушка встановили між собою зв'язок і спільно провели кілька диверсій.
В листопаді 1941 року учитель Ю.М.Козаченко організував у Соцмісті підпільний партійний комітет, до складу якого ввійшли І.Т. Москаленко, М.Є. Стадник, В.П. Шевченко. Комітет створив на станції Довгинцеве підпільну антифашистську групу під керівництвом Ю.П. Щербака і налагодив зв'язок з групою Ф.М.Тарана, що формувалась на той час у Соцмісті. Дуже швидко група зросла до 20 чоловік. Ці дві підпільні організації випускали і поширювали листівки та зведення Радянського інформбюро, які приймали по радіо. Також вони здобували зброю, переховували червоноармійців і допомагали їм перетнути лінію фронту, діставали шрифт для підпільної друкарні. Група існувала майже два роки. В 1943 році 15 членів Довгинцевської групи (серед яких Ю.Козаченко, Ю. Щербак, В. Носенко, М. Караванський, І. Москаленко, С. Поляков, С. Микитенко, Г.Шевченко та інші) були схоплені й закатовані.
Група Ф.М.Тарана продовжувала боротьбу. Вона провела кілька диверсій на залізниці, зокрема, в лютому і липні І.М. Гальченко та Ф.М. Таран в районі станцій Коломійцево і Радушна пустили під укіс вантажний і пасажирський поїзди ворога. Дещо пізніше члени цієї групи визволили з концтабору (спорудженого німцями в районі сучасного Соцміста) понад 200 юнаків і дівчат, яких фашисти збиралися відправити до Німеччини4. Важливим доказом існування антифашистської групи Ф.Тарана є лист капітана Петрова (див. додаток 2), радянського льотчика. Його було збито німецькими льотчиками 15 серпня 1941 року під час бойового вильоту в районі рудника Леніна.
Активно діяла молодіжна група, створена у вересні 1941 року учнями школи №15 М. Решетняком, А. Жовтухою, О. Щербаком, М. Ходичем і Г.Романовою. За два роки група випустила 46 листівок тиражем 3000 примірників (за іншими джерелами 45 листівок тиражем 2500 примірників). Восени 1942 року, влаштувавшись на роботу до німецького армійського парку зв’язку, підпільники з травня по серпень 1943 року пошкодили 24 танкових рації (за іншими даними 23), а всього вивели з ладу 45 (30) рацій. Намагаючись зіпсувати цілу партію радіоприймачів (60 штук) для авіації, члени групи були помічені. Учасників групи було схоплено і 17 вересня 1943 року розстріляно (нині поховано в Комсомольському парку міста).