Сам початок війни був пов'язане з ініціативою Німеччини й Англії. І росіяни й французи жадали від англійців чіткій підтримці. Німцям давали зрозуміти, що Англія в цій війні не зацікавлена, а ті дуже розраховували на її невтручання.
67. Проблема об’єднання Німеччини в 1848-49рр.
Відношення європейських урядів до політики Пруссії в шлезвиг-голштинском питанні до проблеми об'єднання Німеччини в 1848р.
В 1848—1850 р. всі великі держави — Англія, царська Росія, Франція, Австрія й Пруссія сходилися між собою у ворожості до всіх спроб революційного об'єднання Німеччини. Цей шлях рішення германської проблеми був найбільш небажаний для європейської й у тому числі германської реакції. Але опір європейських урядів викликала й спроба покласти початок об'єднанню Німеччини «зверху» під владою Пруссії. У суперництві Австрії й Пруссії й у збереженні феодальної роздробленості Німеччини уряду Англії, царській Росії й Франції вбачали важлива умова своєї політичної переваги в справах Європи.
Коливання короля Фрідріха-Вільгельма IV і його загравання з німецьким національно-об'єднавчим рухом лякали Миколи I. Цар наполегливо радив королеві не робити ніяких конституційних поступок. Не покладаючись повністю на Фрідріха-Вільгельма, цар головну увагу став приділяти зближенню з Австрією, як більше, на його думку, надійним оплотом феодалізму й абсолютизму в Західній Європі. Цар ураховував, що віденський двір твердо підтримував існування Германського союзу, займаючи переважне положення в Союзному сеймі.
Одна з головних причин погіршення русско-прусских відносин полягала в остраху пануючи за міцність самодержавно-поміщицького ладу. Але цим не вичерпувалися його мотиви для протидії буржуазним реформам у Пруссії й установленню нею свого панування в Німеччині. Якби це трапилося, у західних границь росії виникла б сильна й агресивна держава. Об'єднання Німеччини під владою Пруссії загрожувало Росії небезпекою важких воєн, як уже й було один раз у дні Фрідріха II. До того ж, між Росією й Пруссією загострилися торговельні відносини: германська буржуазія була незадоволена скасуванням митних пільг для її товарів у західних губерніях Росії. Прусская буржуазія була поза собою від шаленства й злості із приводу митної політики царського уряду і його політиків у германському питанні.
Після березневого повстання в Берліні цар пропонував прусскому королеві збройну допомогу, щоб король міг взяти назад обіцянку дати конституцію, але прусское уряд побоювався прийняти цю пропозицію, відмінно розуміючи, що іноземна інтервенція могла б лише викликати в Німеччині новий, ще більш сильний вибух революційного руху. Прусский двір маневрував і сподівався впоратися з революцією власними силами, відскіпавшись самими незначними ліберальними поступками.
Положення ускладнилося, коли в 1848 р. загострилося так званий шлезвиг-голштинский питання. Герцогства Шлезвиг і Голштиния входили до складу Датського королівства на основі особистої унії. Одночасно Голштиния була членом Германського союзу. Її населення, як і населення Південного Шлезвига, було німецьким. В 1848 р. у цих герцогствах піднявся національний рух за відділення від Данії. Прусский двір вирішив скористатися цим, оголосити Данії війну, отторгнуть від її обоє герцогства, включаючи й Північний Шлезвиг, населений датчанами, і підкорити їх своєму пануванню. Цією війною прусское уряд розраховував відволікти народ від революції усередині своєї країни й підняти свій престиж у Німеччині. Успіх Пруссії означав би перший крок до об'єднання Німеччини під прусским пануванням. Перехід герцогств у руки Пруссії дав би їй вихід до Північного моря й надзвичайно зміцнив би її позиції на берегах Балтики, що зачіпало інтереси інших балтійських держав. Війну з Данією підтримував і франкфуртский парламент, що розробляв плани об'єднання Німеччини й включення в неї ряду сусідніх (у тому числі італійських і слов'янських) земель, 6 квітня 1848 р. без оголошення війни Данії прусские війська вступили в Шлезвиг і Голштинию, 23 квітня розбили датські війська в Ютландії, але датський двір звернувся по допомогу до Росії, Англії й Швеції. Цар зажадав відводу прусских військ з Ютландії й загрожував зайняти лінію Вісли, якщо датський король не одержить назадобоє герцогств.Фрідріх-вільгельм IV дав обіцянку вивести свої війська з Ютландії й послав до царя генерала Пфуля із заспокійливими завіреннями. Спроби Пруссії після цього відновити воєнні дії викликали ще більш енергійну відсіч. Цар загрожував войною: «Коли з Данією не скінчать, — писав він Паскевичу, — увійдемо в Пруссію». Пальмерстон зі своєї сторони ще навесні протестував проти прусской окупації герцогств і загрожував, що направить англійський флот на допомогу Данії.Швеція збиралася послати корпус своїх військ для участі у війні проти Пруссії. Міністр закордонних справ Французької республіки Бастид направив прусскому уряду різкий протест проти вторгнення прусских військ у Ютландію. Побоюючись нового вибуху революції в Німеччині у випадку війни з великими державами, прусское уряд 26 серпня уклало перемир'я з Данією, і франкфуртский парламент після деяких коливань підтвердив його. Прусское юнкерство, буржуазія й депутати франкфуртского парламенту побоювалися, що війна з великими державами приведе германські монархічні уряди до поразки й викличе новий підйом революційно-демократичного руху в Німеччині.
68. Суперництво на Близькому Сході та в Середній Азії в к. 19 ст.
69. Віденський конгрес 1814-15 та польсько-саксонське питання.
В перші ж дні конгресу польсько-саксонське питання хайняло домінантну позицію. Росія не хотіла уступати свою здобич, так аже захоплене нею герцогство Варшавське скаладалося з земель, які були раніше захоплені Прусією, то Прусія (Фрадріх Фільгельм 2) також претендувала на них. Росія (Олександр) пообіцяли віддати Саксонію, яку передбачалось відібрати у саксонського короля, який підтримував Наполеона. Для Франції потрібно було вбити клин між переможницями: Росія, Англія, Прусія для того щоб дати Франції час оговтатись і с\зберегти цілісність своїх територій (мзс Тайлеран).
Для цього тайлерав вбачав доцільність введення принципу «легітимізму», тобто всі землі перерозподілялись так кими вони було до 1792 року. Європейські країни хотіли погодитись на приєднання Саксонії до Прусії, але взамін Прусія разом з ними повинна була недопустити захоплення Герцогства Варшавського.
В результаті Австрія, Франція, Англія заключають договір за яким вони мали перешкодити передачу Саксонії до Прусії, договір був секретний. Тут Олександру не залишалось нічого іншого ніж уступити щодо Саксонії, але Герцогство Варшавске він отримав.
70. Причини, характер та початок першої світової війни.
Перша світова війна, що почалася в 1914 р., охопила 38 держав Європи, Азії й Африки. Вона велася на великій території, що становила 4 млн. кв. км і утягнула більше 1,5 млрд. людина, тобто більше 3/4 населення земної кулі.
Приводом до війни послужив трагічний постріл у Сараєво, щирі ж її причини коренилися в складних протиріччях між країнами-учасницями.
Вище говорилося про наростання глобальної кризи цивілізації як результату індустріального прогресу. До початку ж XX в. логіка соціально-економічного розвитку привела до твердження монополістичного режиму в економіці індустріальних країн, що відбилося на внутрішньополітичному кліматі країн (ріст тоталітарних тенденцій, ріст мілітаризації), а також на світових відносинах (посилення боротьби між країнами за ринки, за політичний вплив). Основою цих тенденцій була політика монополій з їх винятково експансіоністським, агресивним характером. При цьому відбувалося зрощування монополій з державою, формування державно-монополістичного капіталізму, що надавало державній політиці усе більше експансіоністський характер. Про це, зокрема, свідчили: повсюдний ріст мілітаризації, виникнення військово-політичних союзів, участившиеся військові конфлікти, що носили до часу локальний характер, посилення колоніального гніта й т.п. Загострення суперництва країн визначалося також значною мірою відносною нерівномірністю їхнього соціально-економічного розвитку, що впливало на ступінь і форми їхньої зовнішньої експансії.
Обстановка напередодні війни. На початку XX в. відбулося оформлення блоків країн - учасниць Першої світової війни. З однієї сторони це були Німеччина, Австро-Угорщина, Італія, що оформилися в Потрійний союз (1882), і з іншого боку - Англія, Франція й Росія, що створили Антанту ( 1904-1907). Провідну роль в австро-німецькому й романо-британському блоках грали відповідно Німеччина й Англія. Конфлікт між цими двома державами лежав в основі майбутньої світової війни. При цьому Німеччина прагнула завоювати гідне місце під сонцем, Англія захищала сформовану світову ієрархію.
Германія на початку століття вийшла на друге місце у світі за рівнем промислового виробництва (після США) і перше місце в Європі (в 1913 р. Німеччина виплавила 16,8 млн. т чавуну, 15,7 млн. т стали; Англія відповідно - 10,4 млн. т і 9 млн. т (для порівняння Франція - 5,2 млн. і 4,7 млн. т відповідно, а Росія - 4,6 млн. т і 4,9 млн. т). Досить швидкими темпами розвивалися інші сфери національного господарства Німеччини, наука, утворення й т.д.
У той же час геополітичне положення Німеччини не відповідало зростаючій моці її монополій, амбіціям міцніючої держави. Зокрема, колоніальні володіння Німеччини були досить скромними в порівнянні з іншими індустріальними країнами. З 65 млн. кв. км сукупних колоніальних володінь Англії, Франції, Росії, Німеччини, США і Японії, у яких проживало 526 млн. тубільців, на частку Німеччини до початку Першої світової війни доводилося 2,9 млн. кв. км (або 3,5%) з населенням в 12,3 млн. чоловік (або 2,3%). При цьому варто враховувати, що населення самої Німеччини було самим численним із всіх країн Західної Європи.