Боротьба за незалежність в Америці розпочалась у 1775 році. Тривалість- 8 років, по 1783.
1776 року американцями була прийнята декларація про незалежність.
З початком воєнного конфлікту європейські держави не втручались у нього з двох причин: 1. вони покладали зусилля на невдачу Англії в цій війні, що значно б її послабило, 2. вони собі не могли дозволити відкритого протистояння.
Спочатку воєнні дії складалися не на користь повстанцям, американська армія була навіть близька до катастрофи. Тому американська дипломатія взялась за задачу забезпечення міжнародної підтримки з боку Європи через фінансові та диплдоматичні засоби. Після оголошення Декларації американці послали свого представника до Франції, від якої диплмоати хотіли отримати як мінімум фінансову допомогу, а згодом і воєнну підтримку. Франція ж була готова надавати допомогу, хоча і неофіційно. З Францією було підписано договори про торгівлю та про союз, після цього Франція фактично вступала у війну. До союзу приєдналась Іспанія. Франція ж виступала гарнтом незалежності США. Іспанія пред`являла права на Флориду, Франція на вест-індські колонії, США на Американський континет та на Бермуди.
В цей час в Європі була створена Ліга нейтральних країн у 1780 році, в яку входила більшість незалежних держав. Вона була створена з ініціативи Росії (Катерина 2), яка хотіла провести морську демонстрацію на Англію (Георг 3). Ліга була створена для того щоб силою відповісти на напади англійських суден на торгові судна інших країн, оскільки Англія таким чином порушувала торгівлю: вона захоплювала торгові судна інших країн для того щоб присікти торгівлю з воюючими проти неї країнами. До того Англія вже була у стані війни з Францією та Іспанією. Тпере до ліги приєдналися Голандія, Швеція, Данія, а також Прусія та Австрія, Португалія, Королівство Обох Сицилій.
Отже, Ліга проводила політику «озброєного нейтралітету» у відповідь нападу англійців на торгові судна цих країн. В 1781 році був перелом в воєнних діях, США почали перемагати.
Французи та американці отримали перемогу над англійцями. Англія була змушена вести переговори. Був підписаний Версальский договір 1783 року. Англія визнавала незалежність США та виводила свої війська . До Франції повертались о-ви Сенегал та Тобаго. Іспанія отримувала Флориду.
В результаті світ отримав нового гравця на міжнародній арені. Англія ж була послаблена.
Микола переконаний у надзвичайно сприятливому для нього дипломатичному розкладі на європейському континенті. Австрія тільки що була врятована російськими військами, але об'єктивно вони були конкурентами. Те ж саме й у відношенні Пруссії. Її король тесть його дружини. Франція тільки що пережила революцію. Йому здається, що в нього дуже гарні відносини з Англією.
Це була перша війна, що виникла на початку другої половини 19 в. Після переможної війни за звільнення греків ( 1827-1829) Росія збільшила свій вплив на Балканському півострові, головним чином у Туреччині, зробивши два рази допомога турецькому султанові, якому загрожував повсталий проти нього могутній васал єгипетський паша Мухамед-Алі. За свою допомогу Росія була вознаграждена висновком вигідних для неї трактатів з Туреччиною.
Стривожені цим, Англія й Франція вжили всі старання, щоб послабити російський вплив у Туреччині. Особливо про це намагався Наполеон 3, що бажав шляхом ослаблення російського впливу підсилити французьке й повернути Франції її головне значення в Європі. На його настійну вимогу турецький уряд відняло в палестинських греків, покровительствуемых єдиновірної їм Росією, ключі від Труни Господня й завідування іншими святинями Палестини й передало їх католицькому духівництву, що перебувався під заступництвом Франції. Греки звернулися зі скаргою до російського імператора й просили його заступництва. Миколу зажадав відновлення стародавніх прав православних греків, на що султан відповів відмовою.
Почалася російсько-турецька війна. Восени 1853 р. російська ескадра під командуванням Ушакова в Синопской бухті блокує турецький флот і повністю його знищує. Але у війні в якій як союзників Туреччини взяли участь спочатку Англія й Франція, а трохи пізніше й Сардинія. Микола звертається за підтримкою до Австрії й Пруссії. Австрія пред'являє Росії ультиматум і займає антиросійську позицію. Пруссія займає позицію недружнього нейтралітету. Росія виявляється одна проти всієї Європи.
Головний театр воєнних дій зосередився в Криму біля міцності Севастополь, що героїчно оборонялася протягом 11 місяців. І тільки після того, як був узятий Малахів курган, головне зміцнення, міцність була залишена захисниками й зайнята союзниками. Однак за цю втрату Росія була вознаграждена узяттям сильної турецької міцності Карс. Але війна однаково була програна.
Переговори про світ почалися вестися з початку 1855 р., але лише в 1856 р. був укладений Паризький мирний договір. Росії довелося погодитися на нейтралізацію Чорного моря й анниксанийские вимоги, які запропонувала саме Австрія. І Росія й Туреччина зізнаються переможеними сторонами, їхні території розмежовуються. Росії вертається Севастополь і Крим, Туреччини - Кавказ, уводиться принцип нейтралізації Чорного моря для обох сторін. Вони втрачають право тримати флот на Чорному морі. Повна нейтралізація проток. Дельта Дунаю переходить до Молдови, турецькому васалові. Росії переходить Південна Бисарабия, а християнські подданые султана переходять під протекторат всіх великих європейських держав.
Відбулася корінна зміна в системі міжнародних відносин. Різке падіння престижу Росії. Вона виявляється у вкрай уразливому положенні. Різко падає значення ідеологічного фактору з погляду гомогенности гетерогенності. В основу відносин ставиться національний інтерес. Росія відмовляється від статусу європейського жандарма. Відбулося повернення сили на позиції вирішального фактору, що впливає на політику.
(1853-1856), війна Росії з коаліцією Османської імперії, Великобританії, Франції Сардинії за панування на Близькому Сході.
Війна була викликана експансіоністськими планами Росії стосовно Османської імперії, що стрімко слабшала. Імператор Микола I (1825-1855) намагався скористатися національно-визвольним рухом балканських народів, щоб установити контроль над Балканським п-вом і стратегічно важливими протоками Босфор і Дарданелли. Ці плани загрожували інтересам провідних європейських держав - Великобританії й Франції, що постійно розширювали сферу свого впливу в Східне Середземномор'я, і Австрії, стремившейся встановити свою гегемонію на Балканах.
Приводом для війни став конфлікт Росії й Франції, зв'язаний із суперечкою православної й католицької церков за право опіки над святими місцями в Єрусалимі й Віфлеємі, що перебували в турецьких володіннях. Ріст французького впливу при султанському дворі викликав занепокоєння в Петербурзі. Британії було запропоновано поділити Османську імперію, однак британський уряд віддав перевагу союзу із Францією.
Підсумком війни стало ослаблення морської могутності Росії і її впливів у Європі й на Близькому Сході. Позиції Великобританії й Франції в Східне Середземномор'я значно зміцнилися; Франція перетворилася в провідну державу європейського континенту. У той же час Австрія, хоча їй і вдалося витиснути Росію з Балкан, втратила в її особі свого головного союзника в неминучому прийдешнім зіткненні із франко-сардинским блоком; тим самим був відкритий шлях до об'єднання Італії під владою Савойской династії. Що стосується Османської імперії, те її залежність від західних держав ще більше зросла.
31. Міжнародні відносини в період Установчих та Законодавчих зборів. Конвент.
В 1788-1789 гг. склалася революційна ситуація. Людовик скликав у травні Генеральні штати. Депутати 3-го стану оголосили себе 17 червня 1789 р. Національним, а 9 липня - Установчими зборами. Спроба розгону зборів викликали народне повстання.
Штурм 14 липня 1789 р. Бастилії з'явився початком революції. У революційній боротьбі, незважаючи на розходження класових інтересів об'єдналися буржуазія, селянство й міське плебейство. Керівником виступала буржуазія.
На першому етапі (14 липня 1789 - 10 серпня 1792 р.) влада захопила велика буржуазія й ліберальне дворянство. Після повалення монархії в результаті народного повстання 10 серпня 1792 р., очоленого Паризькою Комуною,
на другому етапі революції (10 серпня 1792 р. - 2 червня 1793 р.) політичне керівництво перейшло до жирондистів, що составили в Конвенті більшість. 22 вересня 1792 р. Конвент установив у Франції республіку. Жирондистам протистояли якобінці на чолі з Робеспьером, стремившиеся до поглиблення революції.
Спроби жирондистів загальмувати подальший розвиток революції викликали народне повстання 31 травня - 2 червня 1793 р., приведшего до встановлення якобінської диктатури - третього етапу революції (2 червня 1793 - 28 червня 1794 р.) Революційний уряд якобінців, мобілізувавши народ, забезпечило перемогу над вторгшимися у Францію військами європейських монархічних держав Пруссії й Австрії, придушило контрреволюційні мятежы усередині країни.
Коли минула погроза реставрації монархів, більша частина буржуазії, незадоволена обмежувальним режимом і "плебейськими методами" якобінської диктатури, стала переходити на позиції контрреволюції, захоплюючи за собою значні маси селян. У липні 1794 р. термидорианский переворот скинув революційний уряд. Білий терор зайняв місце червоного.
Закон усякої великої революції полягає в тім, що вона має потребу в каналізації своєї руйнівної енергії в зовнішню експансію Французька революція вносить у міжнародні відносини ще один фактор: вона радикально змінює фактор сили, найважливіший інструмент зовнішньої політики. Французи створюють армію, об'єднану національною ідеєю, національним духом, що виявляється на порядок боеспособнее інших європейських армій. 1792 р. - початок революційних воєн і перші перемоги. В 1793 р. установлюється нова революційна армія, у якій злилися волонтери й рекрути.