Таким чином, Зборівський договір де-юре узаконив існування української держави – Гетьманщини.
В Україні посади повинні були займати тільки особи православного віросповідання. Питання про унію та про церковне майно виносилося для розв’язання на найближчий сейм, а Київському митрополиту надавалося місце сенаті. Не мали права проживати в Києві та інших містах єзуїти. Усім повстанцям гарантувалася повна амністія. На гетьманську булаву віддавався Чигирин з округою.
Зборівський договір частково забезпечував права та привілеї козацтву, українській шляхті, православному духівництву в межах трьох воєводств. Що ж до селян, то хто не вписувався до реєстру, мав знову потрапити у підданство своїх панів, що поверталися на Україну.
Умови Зборівського договору урочисто підписані 10 серпн1649 р., підлягали ратифікації на сеймі.
Однак зразу після підписання Зборівського договору Україною прокотилася хвиля невдоволення тим, що король дозволив татарам брати ясир, також було невдоволення тим, що Російська держава не дала у 1648-1649 рр. військової допомоги в боротьбі проти Речі Посполитої.
Польська шляхта не хотіла змиритися з умовами Зборівського договору. Збираючи військову силу, вона тим часом хотіла приспати пильність козацької старшини, висилаючи час від часу посольства, що мали засвідчити миролюбні наміри Речі Посполитої, домогтися поступок на користь шляхти.
Після серії боїв 18 серпня 1651 р. під Білою Церквою було підписано мирний договір між Військом Запорізьким і Річчю Посполитою: кількість реєстрових козаків зменшувалась до 20 тисяч, влада козаків поширювалася тільки на Київське воєводство.
Договір був важким для українського народу, але за умов, що склалися, означав великий успіх козацької дипломатії. Головним для Б.Хмельницького у цей період було збереження миру між козацькими і шляхетськими військами. У той самий час умови Білоцерківського миру вже ніяк не задовольняли населення України і також польську шляхту. Після укладення Білоцерківського договору Хмельницький посилено намагався зміцнити міжнародне становище України, послабити негативний вплив поразки під Берестечком, добитися створення антипольської коаліції. Ведучи тяжку дипломатичну роботу з польським урядом, Б.Хмельницький продовжує водночас підтримувати зв’язок із Росією.
У битві під Батогом у травні 1652 р. козацьке військо розгромило польську армію. Перемога під Батогом підняла моральний дух Війська Запорізького. 17 серпня на Варшавський сейм прибули козацькі посли, які домагалися відновлення своїх прав за Зборівським договором. На таємних нарадах король із сенаторами вирішив не вступати з українськими послами в переговори, а вислати з ними до Чигирина своїх комісарів. Після аудієнції козацьких послів у Яна-Казімира 31 серпня з ними було відправлено до Чигирина польських комісарів – Миколая Зацвіліховського і Жигмонта Чорного.
Польське посольство не мало успіху – Б.Хмельницький відмовився пристати на умови шляхти і в другій половині вересня воно повернулося до Варшави. Комісію було відкладено до нового року.
6 січня 1653 р. в Чигирині, куди зібралися “на думу” полковники і сотники “з усіх городів”, було вирішено: “З королем і поляками не миритися, а просити милості у царя, щоб прийняв їх під свою сильну державу”. Старшина ухвалила готуватися довоєнних дій на випадок агресії шляхти. Водночас дипломати Хмельницького готували грунт для збройного виступу проти Речі Посполитої. Стало зрозуміло, що боротьба набуває затяжного характеру.
Що ж до зносин українського гетьмана з Російською державою, то уже 8 червня 1648 р. в Черкасах Хмельницький доручив жителю Стародуба Григорію Климову, затриманого козаками біля Києва, листа до російського царя Олексія Михайловича з повідомленням про здобуті перемоги над шляхтою, проханням допомогти та про бажання українського народу та Війська Запорізького, як писав Б.Хмельницький, “услужить вашей царской вельможності”.
Водночас Г.Климов мав доручення передати листа севському воєводі Леонтієву. Ці дати окреслили початок дипломатичних зносин українського гетьмана з Російською державою.
Розуміючи велике значення допомоги Росії, козацька старшина намагалася використати усі канали для налагодження з нею зв’язків. 11 липня цього самого року з російським гінцем Іваном Трохимовичем, який повертався від Яреми Вишневецького, було передано лист до путилівського воєводи Никифора Плещеєва з проханням, аби Росія надала допомогу в боротьбі з шляхтою.
Прочитавши звернення Б.Хмельницького, Олексій Михайлович доручив Н.Плещеєву запевнити українського гетьмана, що Росія не виступить на боці Польші. Наприкінці липня 1648 р. Т.Милков, посланець хотзимирського воєводи С.Волховського, прибув у похідний табір під Янушполем як перший офіційний представник російського уряду. Він запевнив гетьмана у доброзичливому ставленні свого уряду до українського народу.
Під час перемоги над поляками під Жовтими Водами, Корсунем, Пилявцями 23 грудня 1648 р. Б.Хмельницький прибув до Києва, де його урочисто зустріли. Під час розмови з патріархом Пасієм Б.Хмельницький вирішив уповноважити його просити підтримки в російського царя.
Уже 8 лютого 1649 р. царському гінцю Василю Михайловичу гетьман вручив у Переяславі лист до Олексія Михайловича, в якому, зокрема, писав про віроломство польських шляхтичів і просив Олексія Михайловича підтримки у боротьбі проти польської шляхти.
Перше офіційне російське посольство на чолі з Григорієм Унковським вирушило на Україну 16 березня 1649 р.
З 17 до 22 квітня в Чигирині відбулися переговори між Унковським і Б.Хмельницьким та старшиною. Після їх закінчення з російським посольством до Москви було виряджено чигиринського полковника Федора Якубовича Вишняка, який мав завдання продовжити українсько-російські контакти.
Перед цим посланці Б.Хмельницького побували на Дону. Вони просили допомоги в боротьбі з польською шляхтою. Хоча царя донські козаки запевняли, що вони без царя наказу допомоги дати не можуть, російський посол в Україні весною 1649 р. повідомляв свій уряд про інше, що донські козаки допомагають Війську Запорізькому.
Про активну участь представників донської вольниці у спільних походах разом з українськими повстанцями проти польської шляхти свідчить і “Реєстр Війська Запорожского после Зборовского договора”, куди вписано велику кількість донських побратимів запорожців.
Враховуючи те, що польська шляхта активно готувалася до війни з українськими повстанцями, Б.Хмельницький знову звернувся до царя Олексія Михайловича. Уповноважений послом від козаків до Москви поїхав чигиринський полковник Федір Вишняк, який просив царя про допомогу в боротьбі проти Польщі.
До складу козацького посольства, крім полковника Вишняка, входили Степан Мостепенко, Іван Скоробаченко, Жадан Якименко і конюх гетьманський Островський, “да людей с ними пять человек”.
Полковник Вишняк мав аудієнцію у російського царя 5 червня 1649 р. Прийнявши подарунки від Б.Хмельницького – “лошадь да лук турской”, Олексій Михайлович вислухав лист українського гетьмана і промову посла.
На відпускній аудієнції 13 червня Олексій Михайлович вручив полковнику Вишняку царську грамоту, в якій засвідчувалась готовність прийняти Військо Запорізьке під своє покровительство.
У зв’язку з подальшим ускладненням відносин з поляками 7 жовтня 1649 р. в Севастянівні (під Калником) Богдан Хмельницький, запросивши російських посланців Протасьєва і Богданова на обід, заявив їм про неминучість розриву з Польщею і необхідність російсько-українського об’єднання. Він висловив нарікання на Олексія Михайловича, який не прийняв його під свою протекцію, хоча посольства з України з цим до Москви добивалися.
8-9 листопада 1650 р. Б.Хмельницький знову мав зустріч з послом російського царя Арсенієм Сухановим і Назаретським митрополитом Гавриїлом. Під час розмови український гетьман висловлював жаль, що російський цар і досі не прийняв Військо Запорізьке у підданство. У березні 1651 р. Б.Хмельницький у листі з Білої Церкви знову висловив Олексію Михайловичу побажання дружби України з Росією. Питання про стосунки Росії з Україною було одним з першочергових у високій політиці, тому винести остаточне рішення належало Земському собору, який був скликаний у 1651 р. Він не дав позитивної відповіді на прохання України. Незважаючи на політику Польщі, її неповажне ставлення до Росії, царя, порушення нею мирного договору. Земський собор ухвалив впливати на Польщу, як і раніше, дипломатичними методами. Але патріарх Йосип благословив царя порушити мир, якщо Польща не піде на поступки. Протягом 1652-1653 рр. до російського уряду відряджали кілька посольств від Війська Запорізького: в січні 1652 р. – очолюване полковником Іваном Іскрою, наприкінці 1652 р. – на чалі з військовим суддею С.Богдановичем-Зарудним, у березні 1653 р. – на чолі з К.Бурляєвим і С.Мужиловським. Ці посольства обговорювали питання союзу України з Росією.
Російський цар довго займав очікувальну позицію. Однак, оскільки московські політики усвідомлювали, що якби поляки здолали Б.Хмельницького, то передусім обернули б кримців і козаків на Москву, то цар вирішив, що вмішуватися в українські справи потрібно. Фактичне визнання Росією незалежності Війська Запорізького від Польщі, згідно з рішенням Земського собору від 1 жовтня 1653 р., перенесло проблему союзу України з Росією у практичну площину. Для здійснення цього рішення цар Олексій Михайлович направив до України поважне посольство на чолі з боярином Батуріним. Посольство мало завдання передати царську грамоту, яка сповіщала про рішення Земського собору.