Позиція Заходу викликала розчарування у прихильників вільної, демократичної та без’ядерної Української держави, які припускали, що можуть розраховувати на підтримку західних демократій. Протягом наступних років стало дедалі очевиднішим, що західні уряди не тільки по-різному підходять до розв’язання його численних проблем. Тоді, як українські демократи вважали, що розпад радянської імперії та утворення демократичних держав, зокрема демократичної Росії, - єдиний шлях гарантувати стабільність у Східній Європі й усунути військову та ядерну загрозу Заходу, то західні держави віддавали перевагу тому, щоб, - як 1 серпня 1991 р. заявив президент США Дж. Буш українському парламенту, - Україна та інші республіки підтримували Горбачова в його зусиллях зберегти цілісність Радянського Союзу.
У цей час робляться перші спроби встановлення двохсторонніх відносин із сусідніми державами. Так, 24 серпня 1990 р. у Будапешті відбулися переговори міністрів закордонних справ Угорської Республіки Г.Єсенські та Української РСР А.Зленка. Сторони висловили зацікавленість у встановленні добросусідських відносин і взаємовигідного співробітництва між УРСР та Угорською Республікою, які відповідатимуть їх національним інтересам та будуть конкретним внеском у будівництво спільного європейського дому. Відбувся обмін думками щодо майбутніх відносин України та Угорщини, зокрема можливостей заснування дипломатичних, консульських або торговельних представництв тощо. 27 вересня 1990 р. в Києві відбулася зустріч голови Верховної Ради УРСР Кравчука і Президента Угорської Республіки Гьонца, який перебував у Києві з офіційним візитом. У ній сторони підтвердили своє прагнення підтримувати і розвивати взаємовигідне співробітництво та добросусідські відносини, які відповідають їхнім національним інтересам. Як перший крок у цьому напрямку вони погодилися на встановлення консульських відносин на обмін консульськими установами і найближчим часом, враховуючи реальності, проведуть переговори щодо встановлення дипломатичних відносин у повному обсязі.
У цей період активізується робота по розгортанню українсько-польських відносин. Свідченням цього стала Декларація про принципи та основні напрямки розвитку українсько-польських відносин від 13.10.1990 року., яку підписали МЗС України А.Оленко і МЗС Польщі К.Скубішевський.
Не дивлячись на свою залежність від Центру, Україна у цей період намагається, в міру своєї можливості, включатися в життя міжнародної спільноти. Так, Українська РСР виступила проти агресії Іраку проти Кувейту, рішуче підтримала зусилля міжнародного співробітництва, спрямовані на трелювання кризи в районі Персидської затоки.
У справі розбудови міжнародних відносин неабияке значення мала Постанова Верховної Ради Української РСР від 25.12.1990 р. “Про реалізацію деклацій про державний суверенітет України в сфері зовнішніх зносин”.
Протягом трьох років УРСР входила до складу Економічної і Соціальної Ради – одного з головних органів ООН. Обиралася членом таких допоміжних органів, як Комісія з прав людини, Комісія соціального розвитку, Комітет з природних ресурсів, Комітет з народонаселення та деяких органів ЮНЕСКО і Міжнародної організації праці тощо. Однак варто зазначити, що навіть після 16 липня 19990 р, коли Верховна Рада прийняла
“Декларацію про державний суверенітет України” не дивлячись на те, що Україна була членом ООН та 15 організацій системи ООН, а також понад 60 їхніх постійних або тимчасових комісій, її делегація не отримала статусу спостерігача на Паризькій зустрічі в верхах НБСЄ у листопаді 1990 р. на знак протесту міністр закордонних справ УРСР А.Оленко вийшов із складу радянської делегації, очолюваною Горбачовим, і залишив конференцію.
Декларація про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р. становить один з важливих кроків уперед. Свідченням того є міжнародні контакти, що встановлюються на парламентському та урядовому рівнях після схвалення цього документа.
Тема 10. Основні напрями зовнішньої політики на сучасному етапі незалежної України. (2 години)
Здобуття Україною державної незалежності поряд з багатьма іншими питаннями висунуло цілу низку проблем у сфері міжнародних відносин. Це і вироблення власної позиції, стилю та навичок у відносинах із зовнішнім світом, це і новий самостійний тип взаємин з державами колишнього СРСР, так званим “близьким зарубіжжям”, це, з рештою включення України в інтеграційні процеси, які розгорнулися серед розвинутих країн Європи.
Суверенність держави, окрім іншого, означає самостійність її зовнішньої політики. Набуття Україною ознак повноцінно розвиненої держави, суб’єкта міжнародних відносин відбувається за досить складних, суперечливих і певною мірою унікальних умов. Після тривалого періоду монополії правлячих кіл у визначенні зовнішньополітичного курсу до його формування причетні тепер сили з різними, часто протилежними соціально-політичними позиціями, і це ускладнює вироблення загальнодержавного курсу у міжнародних відносинах нашої країни.
Україна займає певне місце у системі сучасних міжнародних відносин. Основні цілі, геополітичні аспекти, пріоритети та напрямки зовнішньої політики сучасної України сформовані у Акті незалежності України (де є спеціальний десятий розділ “Міжнародні відносини”), у Декларації про державний суверенітет, виступах Президента та інших документах.
Головною метою зовнішньої політики України є забезпечення її національних інтересів, захист прав та інтересів її громадян за кордоном, створення благо приємних умов для соціально-економічного розвитку нашої держави.
Україна проводить відкриту, чесну і принципову зовнішню політику, засновану на принципах та нормах міжнародного права.
У декларації про державний суверенітет України записано, що:
· Україна як суб’єкт міжнародного права здійснює безпосередні відносини з іншими державами, укладає з ними договори, приймає участь у діяльності міжнародних організацій у обсязі, який є необхідним для ефективного забезпечення національних інтересів Республіки у політичній, економічній, інформаційній та інших сферах;
· Україна виступає рівноправним учасником міжнародного спілкування, активно сприяє укріпленню загального миру та міжнародної безпеки, безпосередньо приймає участь у загальноєвропейському процесі та європейських структурах;
· Україна визнає перевагу загальнолюдських цінностей над класовими, пріоритет загальновизнаних норм міжнародного права перед нормами державного права.
· Україна урочисто проголошує про свій намір стати у майбутньому постійно нейтральною державою, яка не приймає участі у військових блоках та дотримується трьох без’ядерних принципів: не використовувати, не виробляти та не купувати ядерної зброї.
Основні напрямки зовнішньої політики України були доповнені з Звернені Верховної Ради України “До парламентів на народів світу”. У ньому говориться: “Україна будує демократичну правову державу, першочерговою метою якої є забезпечення прав та свобод людини. З цією метою Україна буде не уклінно дотримуватися норм міжнародного права, керуючись Загальною Декларацією прав людини, Міжнародними пактами про права людини, які Україна ратифікувала, та іншими міжнародними документами”.
Геополітичні аспекти зовнішньої політики України:
· Україна – європейська держава, тому вона повинна зміцнювати, розширювати всебічні зв’язки, відносини з державами Європи.
· Україна – колишня республіка СРСР, була тісно пов’язана з усіма його колишніми республіками, що потребує їх збереження та подальшого розвитку взаємовигідних відносин з ними.
· Україна – морська держава, що зумовлює необхідність розвитку взаємовигідних відносин з країнами Чорноморського та Середземноморського басейнів.
· Україна не може забезпечити себе власними сировинними ресурсами. Це примушує закуповувати їх за кордоном.
Основні пріоритети та напрямки зовнішньої політики української держави.
1. Центральним напрямком зовнішньополітичної державності України є плідна робота в ООН, в її спеціалізованих органах, установах, структурах, та міжнародних організаціях. Україна приймає участь в роботі практично всіх органів та установ ООН.
2. Наступний напрямок зовнішньої політики України – це зовнішньополітична дипломатична діяльність. Дипломатичні відносини Україна встановлює на засадах рівноправності, невтручання у внутрішні справи одне одного, визнання територіальної цілісності та нерухомості існуючих кордонів.
3. Важливим напрямом зовнішньої політики сучасної України є встановлення, підтримка та всілякий розвиток економічних, культурних, науково-технічних відносин з усіма країнами світової спільноти, за виключенням країн, котрим за рішенням Ради Безпеки ООН об’явлена економічна блокада.
4. Це участь України у вирішенні глобальних проблем сучасного світу.
5. Одним з найважливіших напрямків зовнішньої політики України є збереження та подальше зміцнення добросусідських стосунків з колишніми республіками СРСР. Україна дуже зацікавлена у добрих стосунках з усіма країнами колишнього СРСР та особливо з Росією.
Підприємства України мали постійні господарчі зв’язки із 33 тисячами підприємств інших республік. Сьогодні для забезпечення діяльності усіх підприємств та організацій України необхідно ввезти майже 25 млн. тон вугілля (17,8% від потреби), 52 млн. тон нафти та газового конденсату (85,5%), 9,5 млн. т. ділової деревини (46,8%), 100 млрд. куб. м. природного газу (80%), 205 тис. т. хлопку волокна (100%) та ін.
6.Участь України у вирішенні складних та невідкладних військово-політичних проблем.
Висновки:
1. Складовою та невід’ємною частиною політичної діяльності держави є зовнішня політика, покликана регулювати взаємовідносини між державами та народами на міжнародній арені.