Історія Православної Церкви на Україні 1917-2000 р.р.
ЗМІСТ
Розділ 1. Церква в 1917 -1939 р.р. Загроза розколу
1.1 Боротьба за єдність. Тиск з боку Тимчасового уряду
1.2 Протицерковні дії петлюрівців та їх наслідки
1.3 Відновлення автокефального та посилення антихристиянської пропаганди з боку більшовицької влади
1.4 Роки “великого зламу” - посилення гонінь на Православну Церкву
Розділ II. Бурхливі події 1939 -1965 р.р. та вплив їх на церковне життя
2.1 Життя Православної Церкви підчас II Світової війни
2.2 Відродження Православної Церкви у післявоєнний час
2.3 Часи хрущовських гонінь
2.4 Послаблення суворих заходів щодо Церкви
Розділ III. Православна Церква у 1980 - 2000 р.р
3.1 Розкольницькі події 80-х - 90-х років
3.2 Обрання нового Предсотятеля Української Православної Церкви
3.3 2000-ліття Різдва Христова
Висновки
Список використанних джерел
Хронологічна таблиця
Звісно що міць нашого великого українського народу в його духовності, і тому протягом усієї історії України чільне місце у духовному житті посідала релігія і Церква. Без них годі уявити нашу історію.
“Православна віра в житті українського народу у стародавні часи була великою силою, по-перше, через те, що український народ був взагалі тоді релігійним, а по-друге і через те, що йому довелося захищати і боронити свою віру від утисків католицтва та унії. Боротьба за віру злилася тоді з боротьбою за волю, за українську національність і велася не тільки мечем, а й словом” -писав видатний історик Дмитро Багалій. І саме в наш час тема релігії є найактуальнішою, бо духовність нашого народу дуже низько впала: постійні крадіжки, вбивства, наркоманія, розпад сімей, СНІД, групова злочинність — ось, що панує в нашому теперішньому суспільстві. Тому я обрала тему Православної Церкви, заснованої Христом та Його учнями, яка донині не змінила своїх канонів, святих правил, що були встановлені на семи Вселенських Соборах. І тому саме Православна Церква є єдиною істиною Церквою, що має Божу благодать.
Так, ми, українці, - православні, але дуже мала кількість людей ставить перед собою питання: “Взагалі, що таке Православ'я, чому український народ прийняв саме цю віру, а не іншу; хто засновник нашої Святої Церкви?”
Православ'я - то є правильне прославлення Бога, так, як це було ще у початковій Церкві, заснованій Христом і Апостолами - його учнями. Таким чином, ми називаємося православними християнами тому, що віруємо так у Господа, як викладено у Символі віри - коротко вираженій суті християнства. Ми належимо до заснованої Самим Спасителем на землі Єдиної Святої і Апостольської Церкви. Отже, впровадила на Україні Православну віру мудра людина, а саме князь Київської Русі Володимир. То була справа надзвичайно важлива, що потребувала для свого вирішення не тільки логічного, а й мудрого рішення, душевного піднесення. Поглянемо у подальші події історії. Князя Володимира у народі називають “Червоним Сонечком”, він влаштовую благодійні обіди для бідних знедолених людей. Тобто людина змінилася духовно, помітьте, що у кращу сторону.
Так само і ми у сучасному житті, звертаючись саме до Православної віри, змінюємося духовно: стаємо кращими, милосерднішими, пізнаємо суть свого життя. Хочеться сказати непорушні Слова Христа Спасителя: “Збудую Церкву Мою і ворота пекла не подолають її” (Мф. 16, 18). Церква Христова існуватиме до кінця світу, виконуючи свою священну місію, покладену на неї Самим Господом, - освячуватиме зокрема і наш український народ.
Моя тема має назву “Історія Православної Церкви на Україні (1917-2000). Робота має основну частину, що складається з трьох розділів. У першому розділі основної частини, що має назву “Церква в 1917-1935 р.р. Загроза розколу”, розповідається про розвиток автокефального руху та боротьбу за єдність Церкви, про проти Церковні дії петлюрівців та їх наслідки в цей період, про антихристиянську боротьбу, роки “великого зламу” та гонінь на Церкву. У другому розділі, що має назву “Бурхливі події 1939-1965 р.р. та вплив їх на церковне життя”, розповідається про життя Православної Церкви під час Другої Світової війни, її відродження у післявоєнний час, про жахливі часи хрущовських гонінь, а потім послаблення суворих заходів щодо Церкви. Третій розділ, що має назву “Православна Церква у 1980 - 2000 р.р.”, розповідає про розкольницькі події 80-х - 90-х років, під час яких Філарета (Денисенко) позбавлено сану, а на Соборі 1997 р. оголошено анафему, розповідає про подальше обрання нового предстоятеля Української Православної Церкви, про події, що сталися у 2000-ліття Різдва Христового. Крізь всю роботу проведена думка про негативний вплив автокефального руху по-перше на розвиток духовного життя українців.
Для написання роботи обрала саме період з 1917 по 2000 рік, бо саме в ці роки стаються світові події: революція, II Світова війна, які вплинули на духовне життя і українського народу. І ще тоді з наступом петлюрівців на Київ в Україні починає бурхливо розвиватися автокефальний рух.
При написанні роботи використовувала не тільки духовну літературу, а й іншу. Використовувала неодночисельні доповіді та проповіді Митрополита Київського і Всея України Володимира, Харківського і Богодухівського Никодима, Крименчуцького і Полтавського Феодосія. Неодноразово була присутня на церковних конференціях в нашому місті, в Харкові, інформацію яких використовувала для написання цієї праці. При роботі над темою “Історія Православної Церкви на Україні” спілкувалася з священнослужителями нашого міста: протоієреєм Димитрієм (Негером) та ієреєм Михаїлом (Негером). Користувалася висловами вчених щодо Бога, Церкви. З метою кращого висвітлення теми Православ'я скористувалася поїздкою до столиці Росії Москви. І зрозуміла, що до автокефалії там ставляться застережливо, не підтримуючи її, як і в усьому Вселенському Православ'ї. Побувала в багатьох храмах, монастирях, в музеї. Раніше доводилося бувати в святих місцях Київщини, Чернігівщини, Харківщини, Донеччини, Дніпропетровщини. І коли бачиш ікони, від яких хворі отримують зцілення, багаточисельні мощі святих, що угодили Богові своїм праведним життям, просто не розумієш чому ми відвертаємося від Бога, потураємо Церкву. Вчений І. Ільїн сказав: “Культура без Бога - вавілонська вежа, держава без Бога - земна мука”.
За мету роботи поставлено: зібрати з різних джерел інформацію про історію Православної Церкви на Україні з 1917 - 2000 р.р. та об'єднати його, досконало дослідити вплив Православ'я на духовний розвиток українського народу в цей період, систематизувати з подальшим опрацюванням матеріали Харківської єпархії та міста Лозова, що були включені в роботу.
Розділ І. Церква в 1917 - 1939 р.р. Загроза розколу
1.1 Боротьба за єдність. Тиск з боку Тимчасового уряду
2 березня 1917 року імператор Росії, до складу якої входила й Україна, Микола II відмовився від престолу. Влада перейшла до Тимчасового уряду, створеного Тимчасовим комітетом Державної думи. Нові керівники, постійно змінюючи один одного на міністерських посадах, не змогли створити нову державність і упорядкувати життя в країні. Почалася розруха. Не в кращому становищі опинилася й Церква. Влада жорстоко тиснула на неї. Йшла боротьба за волю Церкви, за відродження соборності, бо на той час була загроза відірвати від Церкви її материнську Київську кафедру, що призвело б до тяжких внутрішніх та зовнішніх розколів.
Отож події на Україні восени 1917 року погрожували розколоти цілісність Православної Церкви. Не кожен розуміє те, що Церква - єдина та неподільна. Христова Церква, створена Його учнями - Апостолами, була єдиною на землі 1000 років. Багато націоналістів України кажуть: “Але ж Київщина хрещена раніше..!” Час іде, змінюються держави - твориться історія. І якщо “центр” Православ'я серед слов'ян знаходиться в Росії, це не означає, що ми не вільні, від когось залежні. Сам Господь сказав: “ Да будуть все едині...”
Чому ми повинні перекреслювати Слово Боже, історію, чому повинні розривати стосунки з рідними нам слов'янськими народами? Саме з цих причин забороняється автокефалія - неканонічна (несвята) “українська церква”.
Тож повернемося до подій, що відбувалися восени 1917 року на України. Митрополит* Київський Володимир, прибувши до Києва саме з приводу розкольницьких подій, непорушне відстоював єдність Церкви. У місті Києві відбувалися багаточисельні приходські збори у підтримку істинного архіпастиря*. За благословенням Патріарха* Всея Русі Тихона почалася підготовка до Всеукраїнського Церковного Собору. Становище Церкви було жахливим. Проти неї у 1917 році дії Тимчасового уряду посилювалися з кожним днем.
Віднімаючи у Церкви школи, влада нахабно порушувала волю тисяч благодійників, що жертвували Церкві не для того, щоб потім вчителі, яким платили їх грошима, вбивали в дитячі голови вчення про походження людини від мавпи. Закон Божий взагалі намагалися виключити зі шкільної програми.
В церковному житті України болючі процеси набували подальшого розвитку. Саме з цього приводу - розколу - 7 січня 1918 року відкрився Київський Собор, на якому одразу виявилися прихильники єдності Церкви і прихильники автокефалії.
1.2 Протицерковні дії петлюрівців та їх наслідки
Вцей час на Київ цілеспрямовано здійснювали наступ “червоні”.
Настрій собору одразу змінився, сепаратисти-українці стали більш тихішими. 18 січня 1918 року Собор вирішено було закрити. Але після закінчення його роботи ніяких постанов не було прийнято.
Коли “червоні” взяли Київ, у Лаврі розташувався воєнний загін. Під час богослужінь озброєні люди в шапках, з цигарками в зубах вривалися у храми, вчиняли розшуки, знущалися над ченцями.
25 січня червоноармійці учинили обшук у покоях Митрополита Володимира, а ввечері п'ятеро розбійників у нетверезому стані увірвалися до нього. Вони виштовхнули владику* у спальну кімнату, почали вчиняти катування, душили ланцюжком від хреста. Потім розбійники заштовхнули владику в автомобіль, відвезли на півверсти від лаврських воріт і розстріляли. Прах вбитого священника було знайдено вранці, владика лежав на спині в калюжі крові. На похорони вбитого владики Володимира зібралося багато народу. Служили 5 архієреїв* на чолі з Митрополитом Платоном, сонм Київського духовенства. Загибель Митрополита Володимира відкрила трагічний список мучеників. У Севастополі на паперті храму під час звершення Божественної літургії був застрелений священник* Михайло Чафранов. У Переяславі-Залеському вбили священника Костянтина Снятиновського.