Міф про аргонавтів розповідає про подорож грецьких героїв на чолі з Ясоном до Колхіди (Кавказ) за золотим руном на кораблі «Арго». Міфи про Дедала та Ікара, подвиги Тесея, Деметру і Персофону та інші також були дуже популярні у греків.
Особливо багато міфів було створено про похід греків на Трою. За переказом, сліпий поет Гомер створив на основі цих міфів поеми «Іліада» та «Одіссея». Поеми були записані у VI ст. до н.е., хоча створені раніше — у VIII ст. до н. є. У першій з них розповідається про подвиги грецьких героїв Ахілла, Патрокла, Одіссея та троянських Гектара, Паріса та інших під час троянської війни. «Одіссея» присвячена десятилітнім мандрам Одіссея під час повернення з цієї війни, та пригодам, в які він потрапив на шляху додому.
Греки, як й інші народи, вірили в існування богів. Вони уявляли їх собі схожими на людей, але сильними і безсмертними, вважаючи, що вони живуть на горі Олімп (у Північній Греції). Звідти, на думку греків, вони правлять світом. Головними із богів вони вважали громовержця Зевса. Морською стихією «відав» Посейдон. Богом сонця, що їздив у золотій колісниці по небу, був Геліос. Де- І метра була богинею родючості, а Аїд — богом підземного царства.
Вважалось, що боги не тільки керують природою, а й опікуються господарськими заняттями. Так бог Діоніс нібито навчив людей вирощувати виноград і робити вино. Гефест був заступником ковалів. Гермес — торгівлі, Артемі-да — полювання, Аполлон — мистецтва. Богинею любові і краси була Афроді-та, а мудрості — Афіна.
На честь богів греки будували храми, встановлювали статуї, проводили релігійні свята і обряди.
Господарство та соціальні відносини в Греції в XI—ЇХ ст. до н. є.
Головними заняттями греків у XI—IXст. до н. є. були скотарство і землеробство.
У цей період грекам вже було відоме залізо, але воно коштувало дорого. Тому переважали мідні і бронзові знаряддя праці. Греки займалися ремеслами і торгівлею, в тому числі і морською.
У XI—IXст. греки жили ще родовим ладом. Племена, що населяли долини Греції та острови Егейського моря, поділялися на фратрп (об'єднання кіль-
кох родів) і роди. У родичів були спільні пасовиська. На землі, що належала общині, кожного родича старійшини наділяли ділянкою землі.
Усі вільні чоловіки-общинники складали військо, причому кожна фратрія і рід у цьому війську становили окремий підрозділ. Військом командував басилей — спочатку військовий вождь, а пізніше цар, що передавав свою владу у спадок. Басилеї змушені були зважати на раду старійшин та народні збори, але останні поступово втрачали своє значення.
В XI—IXст. до н. є. греки часто здійснювали військові походи проти сусідів. У війнах греки захоплювали майно переможених, а полонених перетворювали на рабів. Деякі рядові общинники розорялися, втрачали свої ділянки і працювали на землі басилеїв за частину врожаю.
Таким чином, у Греції почали складатися умови для створення рабовласницьких держав.
Утворення грецьких міст-держав
Подальший розвиток господарства у VIII—IVст. до н. є., дедалі ширше застосування знарядь праці, підвищення продуктивності праці зумовлювало знищення первіснообщинного ладу. Зникла початкова рівність. Земля поступово зосереджувалась у руках представників знатних родів — аристократів, які захоплювали наділи простих землеробів силоміць або за борги. На полі боржників ставився борговий камінь, де записувався розмір боргу і термін його повернення. Якщо борг не повертали, то землеробів позбавляли землі. Будучи не в змозі прогодуватися і сплатити борги, багато хто продавав у рабство своїх дітей або сам ставав рабом. Були й раби-іноземці, захоплені в полон під час війн.
У VIII—VIст. до н. є. в Греції виникли міста-держави (поліси), що складалися з міста, сільських поселень та пасовищ і нив, розташованих поблизу. Жителі міст і сіл вважалися громадянами однієї держави і називалися за назвою міста. В кожній державі жили повноправні громадяни зі своїми сім'ями, вільні чужоземці та раби. В Греції було багато полісів. Найбільшими з них були Афіни і Спарта.
Афінська держава у VIII—VIст. до н. є.
Афіни знаходилися в Аттиці — півострові, розташованому на південному сході Середньої Греції.
Населення Аттики проділялося на аристократів і простий народ — демос, що складався з землеробів, ремісників і купців. Аристократи домоглися скасування Ц влади басилея, що спочатку правив в Афінах, і оволоділи всією Аттикою. Обрані з-поміж аристократів посадові особи — архонти — поділили між собою обов'язки х басилея. Аристократи почали поневолювати місцевих землеробів і за борги переїв творювати їх на рабів. Владою аристократів були невдоволені представники демосу. ^ Між аристократами і демосом неодноразово відбувалися криваві сутички. Під тиском демосу аристократи змушені були піти на поступки, що мали ви-§ гляд реформ, які 594 р. до н. є. запровадив правитель Солон. Солон скасував борги в дрібних землеробів. З полів були зняті боргові камені. Було заборонено боргове 2 рабство. Рабам-боржникам дали свободу. Всіх вільних громадян Солон поділив залежно ^ від прибутків на чотири класи: Ь 1) клас п'ятисотмірників — найбагатші люди, прибуток яких дорівнював
вартості п'ятисот мір зерна;
клас вершників, або трьохсотмірників;
клас зевгітів, що отримували доходи не менше двохсот мір зерна;
клас фетів, які мали невеличкі ділянки і доход відповідно менше двохсот мір.
Кожен з цих класів наділявся відповідними правами і обов'язками.
Реформи Солона викликали незадоволення аристократів. Незадоволений був і демос: прості громадяни бажали повної рівності. Повстання проти Солона змусило його залишити Афіни. У 560 р. до н. є. владу в Афінах захопив Пісіст-рат, що став тираном (правителем з необмеженою владою). Він спирався на бідних селян, жителів гірських районів, міську бідноту, захищаючи їх інтереси. Конфіскувавши частину землі в аристократів, він роздав її незаможним селянам, ввів для селян довгостроковий державний кредит, організував платні громадські роботи для бідняків, створив наймане військо.
Після смерті Пісістрата деякий час правили його сини, але їхнє правління багатьом не подобалось. 509 р. до н. є. було здійснено переворот і владу захопив Клі-сфен — супротивник синів Пісістрата й аристократів. Клісфен зміцнив владу народних зборів. Народні збори обирали відкритим голосуванням 10 стратегів (із знатних людей). Вони по черзі командували афінським військом. Реформи Клісфена завершили процес формування Афінської демократії.
Спартанська держава
Дорійські племена, що вторглись у Грецію наприкінці IIтисячоліття до н. є., осіли в області Лаконіка на південному сході Пелопоннесу. Завойовники почали називати себе спартанцями за назвою їх головного поселення Спарти.
Підкорене спартанцями місцеве населення називалося ілотами. Ілоти жили сім'ями в селах і мусили годувати спартанців.
Крім зовсім безправних ілотів, у Спарті жили періеки («сусіди») — також нащадки корінного населення Пелопоннесу, які були вільні і яким дозволялося займатися ремеслом, торгівлею, землеробством. Проте жодних політичних прав, як ілоти, періеки не мали. Вони сплачували данину своїм володарям-спартанцям. Лише спартіати мали всі права у державі. Вони не займалися ні господарством, ні торгівлею. їх головним заняттям була війна.
Влада в Спарті належала Раді старійшин — герусії, куди входило 28 осіб, які досягай 60-річного віку. Вона складала закони і визначала політику держави. Закони затверджувались народними зборами, в яких брали участь усі чоловіки спартіати, які досягли 30-річного віку. На народних зборах обиралися 5 ефорів — вищих посадових осіб, що контролювали діяльність держави і членів герусії. Військом командували два царі.
Складаючи меншість населення, спартіати прагнули зберегти згуртованість своїх лав. Інакше вони не змогли б втримати владу над підкореним населенням. Для цього передбачалися заходи, які мали на меті будь-що уникнути розшарування між спартіатами. їм було заборонено нагромаджувати багатства. Землі Спарти були розділені на ділянки, кількість яких дорівнювала кількості спартанців. Ніхто не міг отримати ділянку більшу, ніж інший.
Спарта мала сильне військо, необхідне для того, щоб тримати у покорі ілотів, які набагато переважали за чисельністю спартанців. Воїнів для цього війська < готували з дитинства. Починаючи з 7 років, хлопчиків навчали військової спра- § ви, привчали терпіти біль, голод, спрагу, бути жорстокими. В бою спартанці билися ш фалангою (бойовим порядком) — шеренгою, що складалася з кількох рядів важко о; озброєних (бронзовий панцир, шолом, довгий спис і залізний меч) воїнів. Спарта завоювала сусідні області і змусила міста Пелопоннесу вступити з нею в союз. £
Грецька колонізація
Гостра боротьба між демосом та аристократами у грецьких полісах, перенасе- ш леність країни і нестача землі, що була придатна для обробки, та необхідність ш розширення торгівлі стали причиною того, що багато греків змушені були зали- еашати батьківщину і засновувати свої поселення на берегах Середземного і Чорного морів — колонії.
Найбагатші з колоній, засновані у VIII—VI ст., були розташовані на берегах Південної Італії та Сицилії. Такі .грецькі колонії, як Сиракузи в Сицилії та Та-рентп у Південній Італії, не поступалися нічим за розмірами та багатством великим містам Греції. У Північному Причорномор'ї з'явились грецькі колонії Ольвія (гирло Південного Бугу), Херсонес (біля Севастополя), Пантікапей (біля Керчі) та інші.
Колоністи займалися ремеслом, землеробством, тваринництвом, тогівлею з місцевими племенами. В обмін на грецькі вироби колоністи отримували рабів та інші товари, частину яких відправляли до Греції.