Багато дівчат і чоловіків виїхали на працю в Італію. Не через добро поїхала жінка фермера Кулеби Петра. Щоб заробити гроші на навчання дітей, їздила і повернулася жінка Роси Володимира.
Розповідає Очкусь Василь: "Я їздив в Англію на заробітки. Працював на будівництві у Лондоні. Лондон – це велике місто, скоріше нагадує село. Тут мало хмарочосів, більше – 2-4-поверхові будівлі. Працював у будівельній фірмі. Я з задоволенням і навіть з захопленням стежив за роботою інженерної служби. Привезені браковані пластикові віконні рами або двері з малим дефектом інженер повертав фірмі, що виготовила. Всі конструкції ставлять високоякісні, до кладки кожної цеглини, залізобетонних конструкцій старанно придивляється інженер-будівельник. Наробишся, але й заробітки добрі. Недуже дороге життя".[119]
Проте, не так вже погано нам живеться. До моїх знайомих приїхав з англієць з синами. Зробили гостину в Карпатах. Була смажена форель, шинки з дикого кабана, смажені качки. Стіл прогинався від наїдків. Пили мінеральну воду, а алкогольних напоїв було на вибір. На другий день, коли гостей було близько 50, бо зійшлася вся родина, він сказав: "Ви нарікаєте на бідність, брехня. Ви п’єте стільки в один день, що в моїй країні пересічний громадянин споживав би півроку. З цією закускою в Англії можна справити 5 весіль".[120]
А весілля в Чемеринцях. Форелі лиш немає, від холодних закусок столи гнуться. Горілка, вино, пиво, мінеральні та солодкі води, курячі бульйони, індиче, гусяче, куряче, качаче м’ясо, кров’яна ковбаса, голубці, солодкі печива, торти горами лежать на підносах. Та й не обдерті ми. Зникли фуфайки, кирзові чоботи. Молодь одягається краще, ніж в містах. Старші доношують те, що придбали в молодості, та від привізників гуманітарки.
Весілля, проводи до армії, похорони, перетворюються на гульбища, п’янку. Часто бачиш: людина йде з місця, де потрібно віддати шану померлому, заточуючись. На похороні в Богутині, коли ховали вчителя з Плинникова Костюка, в одній хаті лежав померлий, а в другій різали в карти і розповідали анекдоти, а додому верталися з піснею "Несе Галя воду". А деякі випили стільки, що цілу дорогу щось бурмотіли.
Село має понад 900 га лісових масивів. Добру славу залишив про себе Василь Данилевич. Його замінили Кіндрат Іван та Івасечко Василь. Понад 40 років віддав праці у лісовому господарстві Шандарівський Зиновій. Людина в серці і крові жила лісом. Пам’ятаю Данилевича Василя в гостях в лісничого Кукурудзи на Нестюках. Я запитав його, як він ставиться до лісу. Він довго думав, а потім сказав: "Ліс – мій дім, моя хата". Про таких як він писав Юрій Федькович:
"Гей, як буде добра воля
Із світом розстатись,
Поховайте під смереку,
Там легко дрімати".[121]
Розділ ХІІ.
ЦЕРКВА
В селі за спогадами старожилів була церква. Вона розміщалася в селі Гуральня на пагорбі.Гнатяк Філімена пам’ятає як старожили називали цей горб «Церковне» Недалеко від церкви був цвинтар. В наш час це урочище називають цвинтариськом. В архівних документах вказано, що церква побудована в 1786 році. За даними документами носила назву "Святої Тройці". Парохом церкви був Теодор Теліховський. До Чемеринецької парафії належала церква селаПлинників. Теодор Теліховський був високоосвіченою людиною. Він володів латинською, польською, німецької і рідною мовами. На 1810 рік за доповідною запискою в Унівський та Дунаєвський деканати адміністратора-інспектора деканату в Дунаєві Григорія Мироновича в селі Чемеринцях проживало римо-католиків і греко-католиків 687 осіб, а в Плинникові 173 особи[122]. В Шематизмі вказано, що патронатом с. Чемеринці був Альфред Потоцький. Теодор Теліховський також згадується в історичних джерелах, що коли захворів священик у Вишнівчику, він їздив на богослужіння в це село в 1821 році. В церковному архіві збереглися записи та документація про парафію. "Книга оголошення заповідей шлюбних" дає можливість визначити високу грамотність священика. Після його смерті 1839 році в селі короткий час працював священиком Григорій Тиблевич. В 1840 роках в парафію було призначено пароха Михайла Перфецького (1816 року народження). За даними "Шематизму" Львівської митрополії за 1884 рік вказано, що в парафії Святої Трійці нараховувалося 884 особи грекокатоликів, а в церкві Святої Покрови 272 особи. Церква мала в Чемеринцях 64 4/5 моргів орної площі, 32 морги сінокосів. Дотацію 155 зл. 18 грош[123]. Шлюб Михайлу Перфецькому давав декан Михайло Завадський в 1841 році. Михайло Перфецький працював священником до 1905 року. Він виростив і виховав двох синів, які закінчили духовні семінарії і освятилися на священників. Обидва сини шлюбували в Чемеринцях, про що свідчать церковні документи. Син Терентій Перфецький оженився на дочці пароха з Бродів, а Діоніс на дочці пароха з Ремезівців[124]. Михайло Перфецький прожив 89 років. Останні роки життя хворів. В 1903 році парохом було призначено Івана Королюка. В селі в 1890 роках розпочато будівництво нової церкви. Завезли будівельні матеріали, заложили фундамент на початку хутора Провал, між жилими будівлями. Лісничий, власник фільварку, Йосиф Фред втрутився в справу і почав боротися, щоб церкву будували встороні від хат. Були послані до Потоцького посланці, щоб одержати дозвіл на будівництво на місці сучасної церкви. Посланці прибули до Потоцького в час заядливої гри в карти. Три доби їх до нього не допускали. Прислуга говорила, що не дай Боже він програє, то вони підуть з нічим. На їх долю пан виграв і посланці повернулися з успішним вирішенням справи (за спогадами жителів села). Церква була побудована ще за життя Михайла Перфецького 1898. Служба парохом Івана Королюка проходила в часи, які в історії села зазнали руйнівних боїв Першої світової війни. Іван Королюк був розумною, доброзичливою, високоосвіченою людиною. Про його патріотизм говорять "Записи в церковних документах". За часи його богослужіння церква зазнала руйнування в 1915 році та була пограбована російськими військами . В протоколі на списання матеріальних цінностей в 1918 році вказано, що росіяни забрали з церкви чаші, срібні хрести, позолочені речі[125].
В 1915 році за кошти громади церква була відбудована і розширена.
Іван Королюк прожив 46 років і похований в селі Чемеринці. Хоч життя його коротке, але воно було віддане справі духовного відродження національних традицій.
Високоповажним церковнослужителем був Боднар. Його служба проходила в часи, коли село загарбали поляки. В 1919 році в селі “галерчиками “ був замордований Кіндрат Юрко з сином Дмитром. В книзі реєстру похоронів Бондар записав: "Замордовані ляськими бандами". Його два сини стали священниками. Син працював парохом села Борщів, його в 1941 році замордували більшовицький НКВС.
Велику роль в розвитку церкви відігравали місцеві жителі, які по своїй долі , виїхали на заробітки в США, Канаду та інші країни. В 1914 році на Самбірській ливарні "Ризниця" за ініціативою Курила Зигмунда на кошти емігрантів було виготовлено дзвін "Володимир Великий". На його зовнішній стороні прізвища всіх людей, що вклали кошти на його виплавку. В час німецької окупації дзвін "Володимир Великий" німці хотіли забрати на переплавку для озброєння. Однак селяни зняли його і закопали. При знятті дзвін розколовся. В даний час вимагаєреставрації. Дзвін "Василій Великий" виготовлений в Самборі 1922 року за ініціативою Василя Завальницького за кошти емігрантів Канади.
Третій дзвін – М.Патериги та громади села. В ці часи дяками були Завальницький Петро та Чепіжак Степан. Отець Патерига Максим працював 43 роки. Пережив роки польської, радянської та німецької окупацій. Це була високоосвічена, талановита людина, добрим наставником і порадником селян, чуйний до людських потреб. Помер у 1962 р. внаслідок того, що після війни хотіли владні структури закрити церкву. Похований в Чемеринцях на цвинтарі. Його діти працювали вчителями. Після смерті М.Патериги в село приїхав отець Олекса Калиновський. Це була весела людина, не жалів коли-небудь, похмелитися. Після виїзду з села о. Калиновського священником став Микола Дідич який відзначався високими господарськими здібностями. Його замінив Проньків Василь Ількович.
Дяками були Завальницький Петро, Чепіжак Степан, Василь Роса, Василь Курило (пізніше став священником), Гнатяк Олександр Михайлович (в 1960-2002 рр.), після його смерті – Магальницька Люба.
За ініціативою директора Львівського ринку «Південний» пана Писарчука П.І. проведено капітальний ремонт церкви. Збудовані сходи та каплиця на цвинтарі. Також проведено внутрішню розмальовку церкви. Мистецтвотворцями на внутрішніх стінах церкви зображені картини, які пов’язані з діяльністю Ісуса Христа. На стінах можна побачити репродукції картин епохи Відродження. Привертають увагу твори Рафаеля, Тиціана, Джованні та інших творців рукописного мистецтва. В цьому величезна заслуга майстрів зі Львова.
За кошти ринку "Південний" побудовано каплицю на Ґуральні, проведено капітальний ремонт школи.
В 1932 році в селі завершено будівництво костелу за кошти Потоцького та римо-католицької громади. Ксьондзом був Цюпала. Похований в Чемеринцях на цвинтарі поруч з костелом. По його смерті ксьондзом став Новак, який в 1939 році виїхав до Польщі. В 1976 році під керівництвом М.Беньковського, голови колгоспу, костел відбудували, зняли хрести, зробили перегородки і перетворили на будинок колгоспної адміністрації та відділення пошти. В наш час костел перетворюється на руїну.