Своїми спогадами та враженнями ділиться Любко Степан:
"В селі Чемеринці було багато талановитих хлопців в ігрових видах спорту: в футболі, волейболі, баскетболі, добре фізичнозагартованих, від природи здорових, вони виступали за сусідні села,. В Чемеринцях не було фізкультурних колективів. В 1976 році, завдяки зусиллям колгоспу та Чемеринецької восьмирічної школи, було створено стадіон. В скорому часі, було організовано футбольну команду з символічною назвою "Сокіл".
В першому кубковому матчі на приз районної газети на поле вийшли Кіндрат Роман, Кіндрат Володимир, Гожельник Михайло, Кіндрат Степан, Боршовський Михайло, Боршовський Богдан, Яцишин Степан, Магильницький Степан, Сильвестр Михайло, Кіндрат Микола, брати Жох- Іван,Федір,Роман. Капітаном команди був інструктор по спорту Гожельник Михайло. Нам вдалося сформувати колектив, який впродовж п’яти років успішно брав участь у першості району і посідав місця з третього по шосте.
У 80-х роках проходить зміна поколінь. В команду влилися фізично загартовані юнаки 1962–1966 років народження. Постійні тренування, вдосконалення майстерності в 1986 приносять їм перемогу. Вони стають чемпіонами Перемишлянського району. В складі команди виступали: Роса Тарас, Роса Володимир, Гнатяк Богдан, Грендиш Володимир, Грендиш Борис, Тістик Володимир, Любко Степан, Щільник Михайло, Гнатяк Орист, Винярський Борис та Ігор, Мичка Борис, Кіндрат Євген,Матюшко Леонід,Кулеба Михайло,Вербний Михайло та ін…Ця команда радувала односельчан своїю гарною грою.
В 1991–1995 роках в зустрічах з іншими командами появляються невдачі, часті поразки. Однак, сталася зміна поколінь. В цей важкий період допомогу надав Осадець Федір Ярославович.Постійні змагання між класами, тренування, дали можливість створити нову команду, в яку ввійшли Любко Степан, Вербний Богдан, Галушка Ігор, Шандаровський Роман, Проць Богдан, Роса Роман. За рахунок нового поповлення при спонсорській і організаторській підтримці Гнатяка Ориста Павловича створюється клуб "Золота Липа". Команда укомплектовується спортивною формою, м’ячами та іншим спорядженням.
Змінилася структура футбольної команди. Всю організаторську роботу покладено на Марцінковського Олега Юліановича, пізніше – Панчишина Ярослава, Мерзу Ігора, Петрунько Павла,Магальницького Василя… Тренерами команди були: Шеремета Володимир Михайлович – майстер спорту міжнародного класу (МСМК), Воробець Михайло, Степанков Ігор,Нич Степан…
За ці роки в команді виступали Мерза Ігор Володимирович, Мартиняк Михайло Борисович, Степанков Ігор, Брославський Назар Васильович, Яцишин Ігор Петрович, Федьків Богдан Михайлович, Грендиш Ігор Павлович, Чорненький Роман Іванович, Монич Микола Ярославович, Галушка Ігор, Петрунько Павло та Булка Ігор (обидва з м. Золочів), Роса Роман, Роса Богдан Йосипович, Панчишин Ярослав Петрович, брати – Роса Володимир та Богдан Ярославовичі, брати Шеремета Михайло та Петро Михайловичі, брати Магальницькі Василь та Богдан Степановичі- підтримувані своїм батьком Степаном – колишнім футболістом села Чемеринці,Кулеба Ігор Михайлович,Грицина Іван,Кулеба Михайло а також Салаудін Шефі Аміду (Нігерія).
Окрім цього, на певних етапах команду підсилювали професійні футболісти: Шеремета Володимир Михайлович (МСМК), Баландюх Андрій (МСМК), Нич Степан Михайлович (І розряд), Самбір Тарас Богданович, Цибрій Анатолій (ветеран ФК "Карпати"), Доморадов Валерій (ФК "Буковина"), Горецький Ростислав (ФК "Львів") та інші.
Постійні тренування команди призвело до злагодженої гри на полі. В 2000 році стає володарем Кубка газети "Галицький шлях", в 2002 році – володарем Кубка "Золота Осінь" та володарем Суперкубка.
В 2003–2006 роках команда бере участь у грі ліги чемпіонів серед сільських колективів області. В 2003–2006 рр. – чемпіон району.
Протягом 2000–2006 років з приходом молодого покоління футбольна команда домогласа великих перемог. Вона стала абсолютним чемпіоном Перемишлянського району, завоювала неодноразово кубки та ставала володарем суперкубка району.
В різні роки команда показала захоплюючу гру. В село приїзжали команди зі Стрийщини, Старого Села, Золочева… Окремі команди мали професійних гравців. Майстерності нашим хлопцям не бракує. Злагоджену гру показала команда з с.Угерсько (Стриського району). Команда "Золота Липа" щороку поповнюється новими гравцями. В селі футбол настільки популярний, що на всіх хуторах хлопці поставили ворота і щоденно і влітку, і взимку грають у футбол. Футбол грають і на шкільній площадці, і на міні-стадіоні. У футбол грають і дівчата. Футбольна команда стала гордістю села.
Розділ ХХ.
СЕЛО І ЛЮДИ
У кожного населенного пункту міста чи села є своя історія, своя доля. Вона пов’язана з тими подіями, що відбувалися в селі, та з людьми, які були причетні до тієї чи іншої події. Від їх діяльності залежить розвиток села, його культурне процвітання, авторитет серед навколишніх населених пунктів.
Етнографічна характеристика населення села Чемеринці
Населення Прикарпаття належить в основному до індоєвропейської етнічної групи. Про це свідчать історичні документи. Щодо корінного населення села, можна впевнено визначити, що найдавнішими жителями були родини, які поселилися внаслідок великої міграції, що проходила в VI–IX століттях нашої ери. Під впливом нашесть кочовиків з Уралу та Поволжя (печенігів, половців, хазар, угрів) найдавніші поселенці степів, центральної частини, рятуючись, втікати і оселятися на території Дністра, Пруту, Золотої Липи.
Спільні звичаї, обряди, мова дають можливість встановити, що найдавніші предки Чемеринських жителів були українського походження. Про це свідчать пам’ятки матеріальної та духовної культури.
За часів Київської держави, а також Галицького князівства тут сформувалась українська народність. Однак, і в ці часи на території Прикарпаття йшов процес асиміляції. За часів походів Святослава, Володимира Великого в полон потрапляли болгари, серби, хорвати, за Данила Галицького – угри (угорці), поляки, інші етнічні групи. В час татаро-монгольського нашестя частина населення тюркського походження залишилася на теренах Прикарпаття. Це, переважно, поранені в боях або хворі, що відстали від відступаючих кочовиків. Відомо, що в Київській державі, Галицькому князівстві полонених не вбивали, а залишали як робочу силу.
В час татаро-турецьких нашесть багато прикарпатців були живим товаром на ринках работорговлі. Покалічений, немічний татарин або турок приставав після відступу основних сил до якоїсь сім’ї як робоча сила, через якийсь час створював сім’ю, закріпляв за нею своє прізвище. Такі прізвища як Мерза, Салабай, Турчин зустрічаються в Криму, в Одеській та інших південних областях України.
В селі проживали жителі, що прийшли з інших регіонів прикарпаття. Це етнічні групи бойків, лемків, гуцулів. Про те, що в селі жили в найдавніший час українці свідчать прізвища, що походять від імен Гарасим, Кіндрат, Корнат (Корнелів), Гнатяк (від імені Гнат), Мартинюк (Мартин), Антонишин (Антін), Проць (Прокіп), Данилишин (Данило), Сельвестр (ім’я Сельвестр), Івасечко (Іван). Прізвище Роса, мабуть, найдавніше і найпоширеніше у селі. Родини Сипко, Курило, Кутернога, Жох, Очкусь зустрічаються в архівних документах в першій половині XIХ ст. (1816 р.) у "Парафіяльній книзі"[156]. Цікаво, що родина Сипко значиться як римо-католики. Родини Кренжель, Жеброновичі, Говдун, Заблоцькі, Краєвські, Росіцькі та інші також вихідці з римо-католиків. Очевидно ці прізвища та родини, що їх носили, належать до гайдуцьких поселенців з часу 1380-х років.
Коріння родини Краєвських і Ляховичів знайдено у документах ЦІА м. Львова[157].
Родина Краєвських – це багата родина. Мартин Краєвський мав титул шляхтича (1720-1732 роки). Він володів селами Торка – Буковець (Станіславівщина). Йому наніс шкоду і збитків інший шляхтич (Йорданіс).
Родина Ляховичів також належала до шляхетського роду. Ляхович мав села Збіловець, Глинища. Він не домігся встановлення титулу шляхетства.[158] Його потомків зустрічаємо в селах Тернопільщини.
В селі крім прізвищ збереглися прозвища придомки. Очевидно, Бойки (Мартинюки), Гуцулка були поселенцями з Бойківщини та Гуцульщини.
В XVII–XIX ст. в село прибувають єврейські родини: Етінгери, Хунеки, Штурман, Мушелейба та інші. Взявши в оренду землі від двору Потоцьких, заводять господарства. Будують молитовний дім, в якому Етінгер правив суботні сабаші.
Таким чином, в селі жили римо-католики, греко-католики та іудеї. Населення тюркського походження асимілювалося з греко-католиками, прийнявши християнську віру.
У 20-х роках ХХ ст. в село проникають з Польщі мазури. Заслуговує увагу, що за весь час з 1389 до 1913 рік йшов великий процес асиміляції родин. Вихідці з польських родин одружувалися вихідцями з українських родин. Вже у 1816 році хлопці з українських родин женилися на дівчатах польського походження.[159]
Прізвище Мичка зустрічається в болгарських регіонах, а також у Придністров’ї. Таким чином, процес заселення села проходив шляхом міграції населення зі сходу, заходу, півдня та півночі. Про це свідчать прізвища півночі Волині – Мартиняк, сходу – Роса, заходу (Польщі) – Сипко, Кренжель, з півдня – Мичка, Етінгер.
В селі багато людей жили в інших повітах та воєводствах. Архівні документи стверджують, що багато селян, що жили в селі, жили на Рогатинщині, Зборівщині, Бродівщині, Бережанщині та інших місцевостях. Такий процес заселення мав важливе значення у формуванні і розвитку культури, звичаїв, обрядів, які прижилися в селі. Відбувалось взаємозапозичення українців та інших етнічних груп. Про це свідчать ритуали весільних обрядів, обряду поховань, хрещення дітей, пошани старших людей, збереження пам’яті про померлих.