Польщі (в 1340–1380 рр.) вдалося загарбати землі України. Край, багатий чорноземними полями, лісовими масивами, річками, багатими на рибу, села, що з покон віків розводили бджолярство. Такий край не міг не приваблювати татар та турків. Люди, що жили тут були фізично здоровими. Чоловіки на ринках работоргівлі приносили великі бариші завойовникам, а красиві українські дівчата приносили великі гроші, поповнюючи гареми ханів, баїв та інших багачів. В селах працелюбні селяни вирощували велику рогату худобу, овець, породистих коней. Все це не могло не породити жадоби до легкої наживи, здобутої шляхом завоювання, грабежу чи ясиру.
Вже в 1399 році турецький хан Тімур Кутлук вторгся в польські володіння і розгромив польське військо під Луцьком. Протягом 1433–1470 років татари понад 10 разів спустошували землі Прикарпаття, палили села, вбивали старших людей, а молодь гнали разом із худобою, щоб продати на невільничих ринках у Кафі, Бахчисараї, Стамбулі.
У 1407–1408 роках під час польсько-литовської війни проти Росії, яка претендувала на українські землі, загострюються польсько-російські відносини.
В 1474 році кримські татари зайняли Вишнівчик, Чемеринці, вели бої за Дунаїв.
В 1488–1491 роках село було спустошене татарами. А в 1500, 1502–1508, 1520, 1524 роках татари були постійними "гостями" на території Прикарпаття.[18]
В 1594 році турецький хан Махмед ІІІ збирає більш ніж 30-тисячне військо і вторгається в землі Прикарпаття. Причиною цього вторгнення стала участь Речі Посполитої у війні спільно з російським царством за Івана Грозного проти Туреччини. Війська турків пройшли спустошливим походом, захопивши все Прикарпаття. Чемеринці і навколишні міста і села були спалені. Махмет ІІІ дійшов до Добромиля. Недалеко від цього містечка 10-тисячне військо польське на чолі з Яном Замоським здобуло перемогу над передовими силами турків.[19] Далі Добромиля турки не пішли, а повернули на Карпати, нищачи все на своєму шляху. На загарбаних поляками землях починаються повстання козаків. В Прикарпатті дають про себе знати опришки, коріння яких сягає часів занепаду Галицького князівства.
В 1616 році Кримська орда вдерлася на Поділля, "умиваючи руки в нашій крові, плюндруючи все вогнем і мечем", як писав сучасник.[20] В цей час боротьбу проти Туреччини починають вести запорізькі козаки. Козаки на чолі з нашим земляком з села Кульчиці Самбірського повіту Петром Конашевичем-Сагайдачним нищать на морі турецкі галери, багато разів вторгаються у володіння кримських татар: Кафу, Балаклаву, Бахчисарай та інші міста. Про Сагайдачного новини йшли від повіту до повіту, від села до села. Тому на Січ щодня приходили втікачі з панських маєтків. Не зробимо великого гріха, якщо скажемо, що і з володінь Потоцьких – Поморян, Дунаєва, Чемеринців, Гологір – були втікачі до Січі.
Не зробимо помилки, що і серед опришків були вихідці з Чемеринець та навколишніх сіл. Про це свідчить обізнаність старожилів, думи, розповіді, легенди, що жили серед селян, передавалися з уст в уста через віки. Все це викликало в мене думку написати вірша про Петра Конашевича Сагайдачного:
Сидить кобзар край могили
Та й на кобзі грає.
Його дума з козаками
По степах гуляє.
Як у Кафу з Сагайдачним
В походи ходили,
Як турецькії галери
У морі топили,
Невільників визволяли,
Медом пригощали,
А татарські злії орди
З України гнали.[21]
Про опришків народ склав багато пісень. Це слава і гордість народів Прикарпаття та Карпат.
В XVII столітті Запорізька Січ стала тією силою, яка спільно з поляками протистояла в повній мірі нашестю татар та турків.
Поява Росії як централізованої держави, існування Речі Посполитої та Запорізької Січі стала причиною кінця нашестя ординців на наші землі.
На основі Королівського уставу 1528 року можна впевнено сказати, що в усіх війнах Речі Посполитої з турками, повстанцями, росіянами брали участь в походах жителі села.
Розділ ІІІ.
СЕЛО ЧЕМЕРИНЦІ В XVII–XVIII СТОЛІТТЯХ
В першій половині XVII століття Польща воювала з Османською імперією. Польські війска були розбиті турками під Цецерою. В усіх походах польських військ брали участь вихідці з Чемеринців. Правда, встановити їх прізвиша важко. В архівах прізвищ селян немає.
В 30–40-х роках авторитет польської держави на світовій арені падає. В державі існують протиріччя між магнатами, а королівська влада всередині держави стає дедалі менш впливовою. Посилення процесу закріпачення селян призвело до втечі селян до східних регіонів, а також до опришків. В 1640 роках розгорівся конфлікт між магнатом Чаплінським та Богданом Хмельницьким – писарем Чегеринського козачого полку. Чаплинський арештував Хмельницького. Втекти Богдану Михайловичу з в’язниці на Запоріжжя допоміг полковник Кричевський.[22]
На Запоріжжі Б.Хмельницького козаки обирають гетьманом.
В 1648 році під його керівництвом починається війна, яка в історію ввійшла як Визвольна війна українського народу проти польського поневолення (1648–1654 рр.).
Козаки на чолі з Б.Хмельницьким здобули ряд перемог (під Жовтими Водами, Корсунем, Збаражем, Зборовим). В 1648–1649 роках на теренах села перебували козацькі полки та воїни кримських татар, які воювали на стороні Б.Хмельницького. Відступаючи під натиском військ Хмельницького, поляки завдали великої шкоди селянським господарствам, а татари страшенно спустошили село. У селян поляки, татари та козаки забрали коней, велику рогату худобу, овець, свиней. Зазнав пограбування і панський двір. Кіннотою були спустошені поля.
Полки Хмельницького зайняли Львів. До Хмельницького з Гологір селянин віз повідомлення про бідування, але поляки спіймали його і посадили на палю.[23]
Очевидно, в селі побували полки М.Кривоноса та І.Богуна. В селі жила родина з прізвищем Кривоніс. Чи був пращур родичем М.Кривоноса не відомо. Прізвище Кривоніс зустрічається в давніх церковних документах.
Після відступу козаків та татар в село прийшли поляки, які вчинили розправу з тими селянами, які підтримували козаків. Поляки спалили в 1649 році частину міста Дунаєва та хутора Кузбатинці.[24]
Козацьке військо відступило. Пішли з козаками їх союзники кримські татари, які забрали з собою людей, щоб продати на ринках в Кафі. Село зазнало величезних збитків. Поляки, що повернулися, обклали селян податками, але селяни не мали чим їх платити. В Центральному історичному архіві м. Львова збереглися документи "Про неможливість сплати податків селянами села Чемеринці під час подій 1648–1649 років". В документі згадується, що селяни зазнали великих збитків, які їм нанесли польські війська та кримські татари. Згадано і про бої на берегах Золотої Липи. Документ закріплюється клятвою (присягою) селян.[25] Селяни були звільнені від сплати податків.
В 1699 році польські війська вступили в село і нанесли великі збитки як селянським господарствам, так і дворові. В "Реєстрі шкод, завданих польськими військами селу Чемеринці та двору" перераховані всі збитки.[26] З двірцевого господарства були забрані коні, велика рогата худоба, овес на корм коням. В населення забрані свині, бички, яких військо зарізало на харчі. З двірцевих комор забрано зерно, а з млина борошно. Селяни просили на основі реєстру звільнення їх від сплати податків. Збереглася також клятва селян.
Було б помилкою опустити набіги турків і татар в Прикарпаття в XVII ст., а також діяльність загонів опришків, які нищили маєтки магнатів та баронів. Варто згадати і весну 1665 року, коли з російськими військами брали участь українські козаки. Польські війська зазнали розгрому під містечком Городок.[27] А в 1667 році козаки і кримські татари розбили польські війська під Підгайцями.[28]
В 1672 році на Україну ринули сотні тисяч татар і турків. Турки наступали з Балканського півострова, а татари – з Півдня. Наступ турків йшов через наші землі. Кожне село за вимогою указу польського короля посилало на війну людей. Жаль, що в архівах не збереглися імена тих, що гинули на цій війні.
На початку XVIII ст. Європу потрясли події на міжнародній арені. Могутня російська держава намагається силою зброї вирішити питання виходу до Балтійського моря. Почалася Північна війна Росії зі Швецією. Шведський король Карл XII йде походом на Росію. Козацький гетьман Іван Мазепа в цій війні сподівається вирвати Україну з ярма імперії і виступає на стороні шведів. Поразка в битві під Полтавою заставила Мазепу та Карла XII втікати. Російські війська на чолі з князем Голіциним вторглися в Галичину. Голіцин зі своєю свитою поселяється в Поморянському замку, а його військо спустошувало навколишні села. Російські війська перебували на Поморянщині майже до першого поділу Польщі (1709–1772 рр.).
В 1720 році королевич Якуб Людвіг дає село Чемеринці в оренду пану Яницькому, про що свідчить "Угода між королевичем Якубом Людвігом та М.Яницьким про застав в оренду села Чемеринці"[29]. Ця угода була складена на вигідних умовах для обох сторін. Проти такої угоди був шляхтич Драчевський, який напав на володіння Яницького і спустошив його села.[30] У місті Львові суд розглянув скаргу Яницького на Драчевського.
Виникли протиріччя між польською шляхтою. Заможніші магнати і шляхта почали вести боротьбу, скеровану на розорення дрібної шляхти. Відомо, що король та його оточення нагороджували титулами тих, хто відзначився в боях за те чи інше село. Таким людям наділяли два-три села і присвоювали титул шляхтича. Шляхтич, що мав села, повинен був в час воєнних походів виділяти з села, що мало 30–40 господарств, одного кінного та два піших воїна. Дрібні шляхтичі завжди пам’ятали, що можуть втратити володіння, а багаті старалися усунути їх. Така доля спіткала родини Краєвських та Ляховичів. Краєвський Мартин володів селами Терка і Буковець, а Ляхович – Зділовець-Глинища.[31] Судові документи вимагали покарання та винагороду за заподіяну їм шкоду.