У 1811 р. оголосили про банкрутство великі фірми в Амстердамі, Любеці, Парижі, Леоні і Орлеані. Багато фабрик в Північній Східній Франції змушені були закритися і відпустити своїх працівників.
Значних успіхів досягнуло сільське господарство: посівні площі і площі виноградників збільшилися. Одночасно посилилася експлуатація дрібних селян “сільською буржуазією” - лихварями, торговцями, великими землевласниками. Швидко зростали непрямі податки, що були важким тягарем для селян. В роки Консульства був встановлений податок на вино, а при імперії - на сіль, тютюн. Землевласники були зацікавлені у ввезенні дешевих англійських та інших іноземних промислових виробів, а тому були менш схильні підтримувати політику безперервних війн, яку проводив Наполеон.
В серпні 1805 р. проти наполеонівської імперії утворилась третя коаліція, в яку ввійшли Англія, Росія, Австрія, Королівство Неаполітанських колоній обох Сицилій. Метою союзників було вигнання французьких військ із Німеччини, Італії, Швейцарії, Голландії і встановлення в цих країнах попередніх порядків. Францію планували відтіснити до Мозеля і Рейну.
Наполеон квапився розбити своїх противників по черзі, не очікуючи об’єднання армій. Думку про висадку в Англії довелося відкинути. Табір в Булоні був ліквідований. Французькі корпуси наполегливо рухалися за Рейн.20 грудня 1805 р. капітулювала взята в облогу в Ульмі армія австрійського генерала Мака [Нарошицький, ст.185].
Армія Мака була призначена для першого зіткнення з наполеонівським авангардом і на неї були покладені великі надії, а тому австрійська армія була обладнана і організована краще, ніж коли-небудь [19, 149].
На суші наполеонівські армії швидко рухалися вперед, але на морі Франція отримувала поразки. Ще 21 жовтня іспанський і французький флот зробили спробу вийти з Кадіса, але були повністю знищені у зіткненні біля рису Трафальгар англійською ескадрою генерала Нельсона. Під час зіткнення Нельсон був убитий вистрілом з мачти французького корабля, але отримана ним перемога надовго захистила Англію від загрози французького десанту.
Ще до загибелі свого флоту Наполеон відмовився від думки про вторгнення в Англію. Він прагнув швидше розгромити австрійську і російську армії. Наступ французьких військ був полегшений нейтралітетом Прусії. Щоб утримати її від участі у війні, Наполеон пообіцяв пруському королю Ганновер. Забезпечивши собі захист з півночі, наполеонівська армія рухалася вглиб Австрії і в листопад зайняли Вену [13б 185].
Під час подальшого переслідування французи взяли багато полонених, враховуючи битви до Ульми, вони полонили близько 29 тис. чоловік. Якщо приєднати туди також взятих в полон біля Ульми 32 тис. чоловік, то в сумі 61 тисяч одними тільки полоненими; вбиті не взяті в полон, важко поранені і безвісти зниклі тут не враховані.13 жовтня Наполеон в’їхав у Вену. Він поселився в імператорському палаці в Шенбруні під Веною. Генерал-губернатором Вени назначив свого секретаря і майбутнього незамінного військового міністра Кларка. Австрійський імператор Франц, перед своєю втечею з Вени, запропонував Наполеону перемир’я, але той не погодився [19, 154].
Російська і австрійська армії з’єдналися в Чехії. Цар Олександр І вирішив дати бій за австрійським планом, який був складний, з великими прорахунками і помилками. Він не взяв до уваги пораду російського головнокомандуючого Кутузова не йти в бій, доки не прийде підкріплення [19, 185].
В битві за Аустерліц 2 грудня 1805 р. австрійська і російська армії отримали поразку. Тільки стійкість російських військ дозволила головним силам російської армії уникнути знищення і відійти з поля бою.
Після Аустерліцина Австрія була змушена була змушена вийти з війни і підписати мирний договір у Братиславі (Пресбурзі), що давав Наполеону повну свободу дій у Німеччині і Італії. Венеція, Істрія, Даминація були приєднані до італійського королівства.
В 1806 р. Наполеон створив з південно-німецьких держав Рейнський союз під своїм протекторатом. В Італії французькі війська увійшли в Неаполь і поставили на неаполітанський престол одного із братів Наполеона Жозефа Бонапарта. Батавську республіку Наполеон перетворив в королівство Голландію і назначив королем свого брата Людовіка.
Російсько-австрійською армією командували два імператори - Олександр І і Франц ІІ, який прагнув реваншу за Ульм. Наполеон діяв як витончений психолог, він робив вигляд, що прагне уникнути бою, збирається відступити і відчуває нерішучість. Його противники опинились в пастці: їх дислокація виявилась саме такою, якої хотів Наполеон. Російські і австрійські війська зійшли з ванелевих Праценських висот, що височіли над полем битви, Наполеон легко заволодів ними і створив загрозу облоги всієї коаліційної армії, що вирішила поступово відступити [11, 128].
Занепокоєна посиленням Франції, Прусія вступила в союз з Англією і Росією. До нової четвертої коаліції приєдналась і Швеція. Талейран радив не відштовхувати Прусію, а змусити її вступити в “союз" із Францією. Наполеон погодився і змусив Гаугвіца підписати від імені Прусії “союзний” договір з французькою імперією. Наполеон пообіцяв Прусії Ганновер. Прусія повинна була відмовитися від ряду своїх територій (королівства Невигательського, Ансбака, Клеве). Але Ганновер був поганим надбанням для Прусії: він був наслідницьким кардюшеством, що належав англійському королю, тому він і був окупований французами. Прийняття цього подарунку повинно було посварити Прусію з Англією. Цей “союз", нав’язаний Наполеоном Прусії, дуже полегшив Наполеону справу, яка з кожним місяцем непокоїла його все більше і більше, - дипломатичну підготовку війни з тією ж Прусією. Наполеон створив “Рейнський союз” конфедерацією 16 німецьких держав. Васалів він змусив проголосити його, імператора французів і короля Італії, своїм покровителем - “протектором". “Протекторат” полягав у безвідмовному виконанні волі самодержавного імператора. Брата свого Жозефа він назначив неаполітанським королем, другого брата, Людовіка - королем Голландії. Все це підривало Прусію, яка не могла розраховувати на допомогу щойно розбитої Австрії. Імператор Франц відмовився від існуючого більше тисячу років титула “імператора Священної Римської імперії" і почав називатись з 1806 р. імператором австрійським Францом І. Це було зроблено за бажанням Наполеона, який вважав себе спадкоємцем великої імперії, створеної давнім Римом [11, 138].
Наполеон вів заплутану гру. Вже в лютому 1806 р. нове англійське міністерство, яке утворилося після смерті Пітта, виявило бажання вести мирні переговори з Наполеоном.20 лютого, не дивлячись на відсутність дипломатичних відносин між Англією і Францією, Рокс, новий англійський міністр закордонних справ, повідомив Наполеона листом, що було адресоване Талейрану, що існує нова змова з метою вбити французького імператора, і що необхідно прийняти заходи для охорони його життя.
Така переміна дипломатичного фронту зі сторони Англії привела Фрідріха-Вільгельма ІІІ в стан повної розгубленості. Він кинувся за допомогою до Олександра. Цар пообіцяв її у випадку війни Прусії з Наполеоном [9, 367].
До того ж смерть Фокса в вересні 1806 року прискорила розрив мирних переговорів з Англією. В цьому ж вересні Пруський король передав Наполеону ультиматум вимагаючи очищення німецької території. Так виникла нова четверта коаліція, головними учасниками якої були Англія, Росія, Прусія.
Після перемоги Фрідріха ІІ в ХVIII столітті пруська армія рахувалась однією з найсильніших в Європі і керівники нової коаліції покладали на неї великі надії. Однак, Наполеон з властивою йому швидкістю, рішучістю і сміливістю вирушив і на цього противника.25 вересня 1806 року він виїхав з імператорського замку в Сон-Клу і 3 жовтня прибув в армію. Вже 14 жовтня в один і той же день під Єною, де керував сам Наполеоні під Ауреренатом, де керував один з його кращих маршалів Даву, пройшли два зіткнення в яких пруси були розбиті.27 жовтня французи вступили в Берлін.7 листопада здалася остання велика пруська армія генерала Блюхера. Одна за іншою без жодного опору здавалися пруські фортеці, що вважалися неприступними. Не зайнятою французами залишилась лише невелика частина Східної Прусії, яку вдалося втримати лише завдяки російським військам. “Наполеон подув і Прусія зникла”, писав Генріх Гейне [11, 132].
Аустерліц і Єна кампанії 1805-1806 рр. Були безсумнівним свідчення чудового військового обдарування Наполеона. Але одним із блискучих військових талантів Наполеона була його велика армія. “Велика армія" користувалася перевагами нового способу ведення війни, який з’явився в світі під час американської війни за незалежність, французьких революційних війн і завдяки самому Наполеону. Наполеонівська армія в 1805-1806 рр. все ще була в основному селянською армією, яка зберегла всю свою ненависть до феодалізму з новим керівним складом, що значною мірою поповнявся з низів. Маршал Мюрат був сином трактирщика, Ней - сином бочкаря, батько маршала Ожера - лакеєм, батько - одного із найбільш прославлених маршалів Ланна був конюхом, а сам він в молодості був малярем, Лефер почав військову службу як простий солдат, а інший маршал, Віктор був барабанщиком. Наполеонівські війни набрали все більш загарбницький характер, агресивний характер, і наслідки цього невдовзі були очевидні. Але на полях Єни і Аустерліца зіткнулися армії кріпосних монархій, засновані на паличній муштрі з армією країни, де феодалізм був повністю знищений [13, 186].
Після осінніх перемог 1806 р. Наполеона чекала важкі випробування. Мирні переговори з Росією були перервані і російська армія продовжувала свої бойові дії. На території польських і східно-пруських земель принципи військової стратегії Наполеона виявились недоречними. Комунікації “великої армії" розтягувалися, постачання її було утрудненим. Закінчити кампанію блискавичним ударом, як звик Наполеон було в таких умовах неможливо. Більше того в зіткненні під Перейсин-Ейлад (лютий 1807 року) Наполеон, хоча він особисто керував боєм, не зумів досягнути перемоги. Однак і російський командир генерал Белісган. Висилаючи в Петербург переможну реляцію дещо помилився. Фактично бій завершився в нічию, але для Наполеона такий результат був рівносильний поразці. До того ж французи зазнали важких втрат. Хоч Наполеон з притаманною йому холодною незворушністю наполягав на тому, що втратам під Ейлау не можна надавати серйозного значення, але цей бій був для нього першою серйозною поразкою [8, 130].