Крім того, у чотирьох різних місцях Паленке Пакаль і його спадкоємець спорудили так звані царські реєстри – стели із записами про членів правлячої династії, що простежують її коріння аж до 431 р. н.е. Очевидно, вони були дуже стурбовані доказом свого законного права на владу, і причиною тому були два випадки в історії міста, коли правитель одержував право престолонаслідування (спадщини) по материнській лінії. Так відбулося з Пакалем. Оскільки в майя право на престол передавалося звичайно по батьківській лінії, Пакаль і його син були змушені внести в це правило деякі корективи.
В VII ст. до н. е. набуло слави й південно-східне місто Копан. Багато написів і стели Копана показують, що містом протягом 4-х сторіч, з V ст. н.е., правила одна династія. Завдяки такій стабільності місто придбало вагу й вплив. Засновник династії, правитель Яш-Кук-Мо (Голуба-Кетуаль-Папуга), прийшов до влади в 426 р. н. е. І можна припустити, що авторитет його був дуже великий, і всі наступні правителі Копана вважали за необхідне саме від нього вести відлік своєї царської лінії. З 15 його царствених нащадків довше за всіх прожив енергійний Дим-Ягуар, що зійшов на престол в 628 р. й правив 67 років. Що прославився як Великий Підбурювач, Дим-Ягуар привів Копан до небувалого розквіту, сильно розширивши його володіння, можливо, за допомогою територіальних війн. Знатні люди, що служили при ньому, ймовірно, ставали правителями скорених міст. За час правління Диму-Ягуара чисельність міського населення досягла приблизно 10 тис. осіб. У той час війни між містами були звичайним явищем. Незважаючи на те, що правителі міст доводилися один одному родичами внаслідок міждинастичних шлюбів, та й у культурі – мистецтві й релігії – цих міст було багато спільного[19].
Продовжує розвиватися мистецтво, ремісники постачають знать різними вишуканими виробами. Триває будівництво церемоніальних будинків і численних стел, що звеличують особисті заслуги правителів.
Однак, починаючи з VIII ст., і особливо в IX ст., міста центральних низин занепадають. В 822 р. політична криза потрясла Копан; останній датований напис у Тікалі відноситься до 869 р.
4. Посткласичний, колоніальний та постколоніальний періоди (близько 900 – 1821 рр.)
Виснаження природних ресурсів, занепад сільського господарства, перенаселеність міст, епідемії, зовнішні вторгнення, соціальні потрясіння й війни, що не припинялися, – все це як разом, так й окремо могло послужити причиною занепаду цивілізації майя в південних рівнинних областях. До 900 р. н .е. Будівництво на цій території припиняються, колись багатолюдні міста, покинуті жителями, перетворюються в руїни. Але культура майя усе ще живе в північній частині Юкатана. Такі прекрасні міста, як Ушмаль, Кабах, Сайіль, Лабна в гористій місцевості Пуук, існують аж до 1000 р.
Історичні хроніки передодня конкісти й дані археології наочно свідчать про те, що в X ст. н.е. на Юкатан вторглись войовничі центрально-мексиканські племена – тольтеки. Але, не дивлячись на все це в центральній області півострова населення уціліло й швидко пристосувалося до нових умов життя. І через короткий час з'явилася своєрідна синкретична культура, що поєднує в собі майянські й тольтекські риси. В історії Юкатана почався новий період, що одержав у науковій літературі назву «мексиканський». Хронологічно його рамки припадають на X – XIII ст. н. е[20].
Центром цієї нової культури стає місто Чіч’єн-Іца. Саме в цей час для міста наступає пора процвітання, що триває 200 років. Уже до 1200 р. величезна площа забудови (28 квадратних кілометрів), велична архітектура й чудова скульптура говорять про те, що це місто було головним культурним центром майя останнього періоду. Нові скульптурні мотиви й архітектурні деталі відбивають зрослий вплив мексиканських культур, переважно тольтекський, що розвилася в Центральній Мексиці раніше ацтекської. Після раптового й загадкового падіння Чіч’єн-Іци головним містом на Юкатані стає Майяпан. Юкатанські майя, очевидно, вели між собою більш жорстокі війни в порівнянні з тими, що велися їхніми побратимами на півдні. Хоча докладні описи конкретних боїв відсутні, відомо, що воїни з Чіч’єн-Іци боролися проти воїнів з Ушмаля й Коби, а пізніше люди Майяпана напали на Чіч’єн-Іцу й розграбували її. На думку вчених, на поводженні жителів півночі позначився вплив інших народів, що напали на територію майя. Не виключено, що вторгнення відбувалося мирним шляхом, хоча це й малоймовірно. Наприклад, у єпископа де Ланде були відомості про якихось людей, що прийшли із заходу, яких майя назвали «іца». Ці люди, як говорили нащадки, що залишилися, майя єпископові де Ланде, напали на Чіч’єн-Іцу й захопили її. Якщо забудова Чіч’єн-Іци й Ушмаля повторює інші міста майя, то Майяпан у цьому випадку досить таки відрізнявся від загальної схеми. Майяпан, обнесений стіною, був містом хаотичної забудови. Крім того, тут не було величезних храмів. Головна піраміда Майяпана була не дуже гарною копією піраміди Ель-Кастільо в Чіч’єн-Іці. Чисельність населення в місті досягала 12 тисяч осіб. Учені припускають, що в Майяпані був досить високий рівень економіки, і що суспільство майя поступово переходило на ділові відносини, приділяючи усе менше уваги давнім богам. 250 років у Майяпані правила династія Кокомів. Вони зберігали за собою влада, утримуючи своїх потенційних ворогів у заручниках за високими стінами міста. Ще більше зміцнили свої позиції Кокоми, коли прийняли до себе на службу цілу армію найманців з Ах-Кануля (мексиканський штат Табаско), чия відданість була куплена обіцянками військових трофеїв.
Повсякденне життя династії більшою своєю частиною було зайняте веселощами, танцями, бенкетами й полюваннями. В 1441 р. Майяпан упав у результаті кривавого повстання, піднятого вождями сусідніх міст, місто було розграбоване і спалене[21].
Падіння Майяпана пролунало похоронним дзвоном над всією цивілізацією майя. Майяпан був останнім містом на Юкатані, якому вдавалося підкорити собі інші міста. Після його падіння конфедерація розпалася на 16 міні-держав, що суперничали між собою, кожна з яких боролася за територіальні переваги силами власної армії. У постійних війнах міста піддавалися набігам: захоплювали в основному молодих чоловіків, щоб поповнити ними військо або принести їх у жертву; підпалами, змушували хліборобів підкоритися. У безперервних війнах архітектура й мистецтво були занедбані.
Незабаром після падіння Майяпана, усього через кілька десятиліть, на півострові висадилися іспанці, і доля майя була вирішена. Колись один пророк, слова якого приводяться в «Книгах Чілам-Балам», пророкував появу чужоземців і її наслідки. От як звучало пророцтво: «Приймайте ваших гостей, бородатих людей, які йдуть зі сходу... Це початок загибелі»[22]. Але ті ж самі книги попереджають і про те, що не тільки зовнішні обставини, але й самі майя будуть винні в тому, що трапиться. «І не було більше щасливих днів, – говорить пророцтво, – розсудливість нас залишила». Можна подумати, що задовго до цього останнього завоювання майя знали, що слава їх потьмяніє й давня мудрість забудеться. І все-таки, немов передбачаючи майбутні спроби вчених викликати з небуття їхніх світів, вони висловили надію, що коли-небудь голоси з минулого будуть почуті: «Наприкінці нашої сліпоти й нашої ганьби все відкриється знову»[23].
Індіанці, що належать до лінгвістичної групи майя, розділилися на три основних галузі: майя, кіче, хуастеки. Нащадки індіанців майя усе ще живуть у цьому великому районі. У наші дні ареал перебування майя поширюється на 5 країн – Південну Мексику, Гватемалу, Беліз, Гондурас, Сальвадор і його спадщину становить приблизно 6 млн. осіб. Звичайно, вони більше не живуть у могутній імперії, але сповнені рішучості не забувати традиції своїх предків. Вони зберегли традиційну культуру. Займаються землеробством, соляним промислом, рибальством, працюють на плантаціях кави. Деякі жінки наймаються прислугою в містах. У сучасних майя розвинені бджільництво, птахівництво, тваринництво (корови, свині, коні, кози, осли, вівці). Зберігаються ремесла: гончарство, вишивка, плетиво, теслярство, різьблення по дереву, у горах – візерункове ткацтво, виробництво прикрас, музичних інструментів, черепиці, човнів. Переважає прямокутне житло з жердин, очерету, соломи з високим дахом, критої пальмовим листям, часто білене зсередини й зовні. Традиційний одяг використовували по святах: чоловіки й жінки носять візерункові пояси, жінки – широкі спідниці, плащі[24].
Дохристиянські культи й вірування тісно переплелися з католицизмом: культ гір, печер, колодязів, хреста, аграрна й поминальна обрядовості, шаманство, чаклунство, знахарство. У ритуалах користуються древнім календарем майя. Збереглася міфологія, пісні, легенди, казки, танці.
Мова майя існувала до заборони її церквою в XVI ст. А сьогодні в майя навіть немає єдиної загальної мови. Навіть іспанською (яка є державною мовою для країн, в яких проживають майя) володіють не всі. Лінгвістичне сімейство майя включає більше двох дюжин живих мов. Деякі (наприклад, мочо) на грані зникнення, а деякі (какчікель) процвітають. Сучасні майя користуються писемністю на основі латинського алфавіту.