Отже бачимо, що в давніх Єгипті та Месопотамії з’явилися свого часу одними з перших, або й першими в світі. Вони були нерозривно пов’язані з релігійними віруваннями, їм були притаманні риси конкретності (а в Єгипті – ще й симетрії), що становили відмінність загалом культурних традицій Єгипту та Месопотамії. Ці календарі стали підґрунтям для створення більш пізніх ассирійського, єврейського, коптського, ефіопського та інших календарів.
ВИСНОВКИ
Розгляд різних непрямих свідоцтв необхідний задля формування уявлення про сприйняття часу в культурних середовищах Єгипту й Месопотамії ІІІ тисячоліття до н.е., адже не збереглося спеціальних письмових джерел, у яких розповідалося б про ставлення єгиптян та месопотамців до категорії часу. Таких джерел і не могло бути, адже вказані культури не мали відповідної спекулятивної думки, що дозволяла б піднятися до такого рівню абстрагування, який свідчив би про наявність загальних філософських категорій, якою, врешті-решт, і є час. Навпаки, спекулятивна думка доби Давнього царства та шумерської цивілізації була надзвичайно конкретною, що призводило до співвіднесення часу не з абстрактною тривалістю, а з її наповненням, тобто подіями, що відбувалися, а також особами, що брали в них участь. Конкретність сприйняття є однією з характерних рис, що були властивими світоглядові досліджуваних культур. Також можна вказати таку рису, як емоційність сприйняття часу. Це позначилося в культурі таким чином, що певні проміжки часу вважалися більш цінними за інші. І в Єгипті, й у Месопотамії вищою цінністю володіло минуле, від якого значною мірою (Єгипет), чи навіть повністю (Месопотамія) залежало майбутнє. Гранично цінним уважався в обох традиціях – і це властивість світогляду більшості давніх суспільств – момент творення світу, який відбувся в міфічному минулому, але не переставав відтворюватись у ритуалах, із яких найголовнішим був, напевне, новорічний. Це ставлення до моменту творення світу виходить до надзвичайно високого ставлення до архетипу Центра Світу, або Світової Вісі, де, в свою чергу, найбільш сакральний час співпадав із найбільш сакральним простором. Можливо, саме це є глибинною причиною зв’язку уявлень про час і простір, яке відзначало особливо єгипетську спекулятивну думку, але значною мірою стосувалося й месопотамської. А про те, що такий зв’язок існував, можуть свідчити дані граматик єгипетської та шумерської (а під її впливом – і аккадської), а саме той факт, що локативні та темпоральні поняття часто виражалися в мовах однаковими словами. До речі, граматика цієї доби свідчить також про особливе ставлення до детермінізму долі, що позначалося в специфічній побудові речень, коли дієслова не мали часових відмінностей, а обмежувалися розрізненням завершеного та незавершеного виду. Тобто в виразі, що позначався складнопідрядним реченням, не згадувалося, як співвідносяться між собою в часі дієслова головного та підрядного речення. Йшлося лише про те, що за умови наявності однієї дії обов’язково відбувається також і друга. Це явище в граматиці, на думку деяких дослідників, витікає з упевненості давніх людей у незмінюваності долі. Щоправда, незмінюваність долі, можливо, була специфікою суто спекулятивної думки, а в буденній свідомості люди сподівалися на те, що змінити долю можна. І тут традиції розходяться. Єгиптяни Давнього царства вважали, що їхня доля залежить від того, як вони дотримуються правил. І якщо вони цих правил не порушували, а боги все одно ставилися до них без поваги, вони вважали себе спроможними домагатися справедливості, або маат. Навпаки, месопотамці цілковито віддавали себе під владу богів і від їхнього бажання (деколи незрозумілого чи навіть продиктованого алкоголем) доля могла змінюватись. І для покращення долі недостатньо було просто виконувати певні приписання. А треба було ще випросити для себе прихильність богів, а пізніше – принаймні власного бога (тому „здобути успіх” перекладалося шумерською як „здобути бога”). Останнім свідоцтвом про сприйняття часу обрано відомості про календарі. Ці дані також свідчать про конкретність світогляду давніх єгиптян та месопотамців. Адже календарі в них створювалися переважно з метою прогнозувати певні метеорологічні явища та природні цикли, що пов’язані з сільськогосподарською діяльністю. А для ведення довготривалого рахунку років ці календарні системи не використовувалися, та на ІІІ тисячоліття до н.е. навіть не було такого поняття, як лінійна тривалість років, знов таки через несхильність представників досліджуваних культур до абстрагування.
Такими є основні висновки щодо ставлення давніх єгиптян та месопотамців до часу, що отримані на аналізі, як уже було вказано, непрямих джерел. Тому такі висновки, скоріше за все, не можуть претендувати на остаточну правдивість. Але єдиною можливістю зрозуміти світогляд представників іншої культури здається саме таке дослідження принаймні найголовніших категорій, або парадигмальних архетипів, що зумовлювали особливості думки тієї чи іншої культури, що є відмінною від нашої. І тому для психокультуролога, тобто вченого, що досліджує особливості духовного розвитку в межах певної культури, є дуже важливим якомога точніше відтворити сприйняття основних категорій спекулятивної (а також побутової) думки, що характеризувала досліджувану культуру.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Альбедиль М.Ф. Зеркало традиций: Человек в духовных традициях Востока. – СПб.: «Азбука-классика», «Петербургское Востоковедение», 2003. – 288 с. – («Мир Востока»).
2. Вассоевич А.Л. Духовный мир народов классического Востока: историко-психологический метод в историко-философском исследовании. – СПб.: Издательство «АЛЕТЕЙЯ», 1998. – 539 с.
3. В преддверии философии: Духовные искания древнего человека / Г.Франкфорт, Г.А.Франкфорт, Дж.Уилсон, Т.Якобсен / Отв. ред. и автор вступительной статьи В.В.Иванов. – М.: Издательство «Наука», Главная редакция восточной литературы, 1984. – 236 с.
4. В преддверии философии: Духовные искания древнего человека / Г.Франкфорт, Г.А.Франкфорт, Дж.Уилсон, Т.Якобсен / Отв. ред. Т.Уварова. – СПб.: Амфора, 2001. – 314 с.
5. Гумилев Л.Н. Конец и вновь начало: Популярные лекции по народоведению. – М.: Айрис-пресс, 2003. – 384 с.: Ил. – (Библиотека истории и культуры).
6. Гуревич А.Я. Категории средневековой культуры. – М.: «Искусство», 1984. – 318 с.
7. Еланская А.И. Закон пропорции в коптском и категория времени в древнеегипетском языке // Africana. Африканский этнографический сборник. – Ленинград: Издательство «Наука», 1975. – Т. 103. – С.144 – 148.
8. История древнего мира / Под ред. И.М.Дьяконова, В.Н.Нероновой, И.С.Свенцицкой. – М.: Главная редакция восточной литературы издательства «Наука», 1982. – Кн. 1: Ранняя древность. Отв. ред. И.М.Дьяконов. – 390 с.
9. Климишин И.А. Календарь и хронология. – М.: Издательство «Наука», Главная редакция физико-математической литературы, 1981. – 192 с. с ил.
10. Клочков И.С. Духовная культура Вавилонии: человек, судьба, время: очерки. М.: Издательство «Наука», Главная редакция восточной литературы, 1983. – 207 с.
11. Коростовцев М.А. Введение в египетскую филологию. – М.: Издательство восточной литературы, 1963. – 279 с.
12. Коростовцев М.А. Египетский язык. – М.: Издательство восточной литературы, 1961. – 103 с.
13. Липин Л.А. Аккадский язык. – М.: «Наука», 1964. – 156 с.
14. Морозов И. Основы культурологи. Архетипы культуры. – Минск: «ТерраСистемс», 2001. 608 с.
15. Оппенхейм А.Л. Древняя Месопотамия: Портрет погибшей цивилизации: Пер. с англ. – М.: Наука, 1980. – 470 с.
16. Перепелкин Ю.Я. История Древнего Египта. – СПб.: Летний сад: Нева, 2000. – 559 с.
17. Петровский Н.С. Египетский язык. Введение в иероглифику, лексику и очерк грамматики Среднеегипетского языка. Под ред. акад. В.В.Струве. – Л.: Издательство Ленинградского ун-та, 1958. – 329 с.
18. Селешников С.И. История календаря и хронология. – М.: Издательство «Наука», Главная редакция физико-математической литературы, 1970. – 224 с. с ил.
19. Тураев Б.А. История Древнего Востока. – Минск: Харвест, 2004. – 749 с.
20. Фрезер Дж.Дж. Фольклор в Ветхом Завете: Пер. с англ. – 2-е изд., испр. – М.: Политиздат, 1990. – 542 с., ил.
21. Хук С. Мифология Ближнего Востока: Пер. с англ. Л.А.Калашниковой. – М.: ЗАО Центрполиграф, 2005. – 175 с.
22. Цыбульский В.В. Современные календари стран Ближнего и Среднего Востока: синхронистические таблицы и пояснения.–М.:«Наука», 1964.–236 с.
23. Элиаде М. Космос и история. Избранные работы: Пер. с франц. и англ. – М.: «Прогресс», 1987. – 312 с.
24. Элиаде М. Миф о вечном возвращении. Архетипы и повторяемость. – СПб.: «Алетейя», 1998. – 258 с.
25. Юшманов Н.В. Грамматика литературного арабского языка. – изд. 3-е. – М.: Издательство «Наука», Главная редакция восточной литературы, 1985. – 175 с.
26. Языки Азии и Африки: Изд. осн. Г.П.Сердюченко. В 4-х кн. – М.: Наука, 1979. – Т.3: Языки древней Передней Азии (несемитские); Иберийско-кавказские языки; Палеоазиатские языки. – 387 с.
27. Якобсен Т. Сокровища тьмы: История месопотамской религии: Пер. с англ. – М.: Восточная литература, 1995. – 291 с.
28. Sviatopolk-Tshetvertynski I. The Sumerian-Babylonian calendar and symbolism of sacrifices // Proceedings of the Conference “Astronomy of Ancient Civilizations” of the European Society for Astronomy in culture (SEAC) associated with the Joint European and National Astronomical Meeting (JENAM). Moscow, May 23 – 27, 2000 / Eds. T.M. Potyomkina, V.N. Obridko. – Moscow: Nauka, 2002. – P. 120 – 129.