МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ДОНЕЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ІНСТИТУТ ШТУЧНОГО ІНТЕЛЕКТУ
ФАКУЛЬТЕТ ФІЛОСОФІЇ І РЕЛІГІЄЗНАВСТВА
КАФЕДРА РЕЛІГІЄЗНАВСТВА
КАТЕГОРІЯ ЧАСУ В МІФОПОЕТИЧНИХ УЯВЛЕННЯХ МЕСОПОТАМІЇ ТА ЄГИПТУ ІІІ ТИСЯЧОЛІТТЯ ДО Н.Е.
Курсова робота
Студента ІІ курсу
групи ФіР 04
Халікова Р.Х
Науковий керівник –
ас. І.Г.Луковенко
Донецьк - 2006
ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ 1. Категорія часу в граматиках давньоєгипетської, шумерської та аккадської мов
РОЗДІЛ 2. Зв’язок категорій часу та простору в культурних традиціях Давніх Єгипту і Месопотамії
2.1. Використання однакових морфем у просторовому й часовому значенні
2.2. Збіг часу та простору в уявленнях про центр світу
РОЗДІЛ 3. Конкретність та емоційне наповнення часу в культурних традиціях Давніх Єгипту і Месопотамії
3.1. Конкретність сприйняття часу
3.2. Емоційність сприйняття часу
РОЗДІЛ 4. Уявлення про долю та його зв’язок із категорією часу
РОЗДІЛ 5. Відомості про календарі Давніх Єгипту і Месопотамії
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
ВСТУП
Кожна культура характеризується наявністю певної кількості ґрунтовних понять, які складають особливу парадигму мислення та світосприйняття, що буде унікальною саме для цієї окремої культури. Серед таких понять можна назвати „час”, „простір”, „Бог”, „центр” тощо. Вони є архетипічними й незмінними в межах існування окремої культури чи цивілізації, проте можуть досить істотно змінюватися протягом загальної історії людства. Це може призводити до того, що представники однієї культурної парадигми можуть не розуміти, або неправильно розуміти представників іншої традиції. Причому йдеться не лише про нетотожність основних фундаментальних понять, але також і про набуття старими поняттями нового значення протягом існування однієї культурної традиції, а ще скоріше – в процесі засвоєння їх іншою традицією. Цей момент є дуже важливим під час наукового дослідження певної культури представниками зовсім іншої традиції. Таке дослідження завжди має спокусу ототожнення світосприйняття представників досліджуваної культури з власним сприйняттям дослідника. В такому випадку значення основних понять, що як раз і мають схарактеризувати особливості окремої традиції, часто підмінюються значеннями, які вкладає в ці поняття дослідник. Категорія часу є однією з таких ґрунтовних категорій, тому значення, яке в неї вкладали люди в різні часи та в різних традиціях, буде значною мірою характеризувати загалом світоглядові явища, які характеризують ту чи іншу культуру протягом її історичного розвитку. І вчений, що досліджує культуру певного народу, для повного її розуміння має звернутися до проблеми сприйняття часу та її вирішення цим народом.
Наступна робота присвячена розглядові особливостей світосприйняття давніх Єгипту й Месопотамії, а саме відношення представників цих культур до категорії часу, а також нерозривно пов’язаних із нею категорій простору та долі. Ця тема може не мати особливого значення для суто історичного дослідження, проте вона є надзвичайно актуальною для дослідження культурологічного, адже ці три категорії були фундаментальними не лише для мешканців Єгипту та Месопотамії, а для представників багатьох традиційних суспільств Давнього світу. Тож можна сказати, що досліджуючи них, можна з’ясувати, як загалом відбувався процес культурного розвитку під час існування великих цивілізацій Давнього світу. Таке дослідження передбачає всебічний розгляд питань, що стосуються сприйняття часу та суміжних категорій. Зокрема, це стосується розгляду категорії часу в мовах досліджуваних народів та психологічних причин, що зумовили саме таке становище в граматиці. Крім того, потрібно розглянути співвідношення категорії часу та категорій простору й долі, адже ці дві останні були не просто пов’язаними з першою, а й становили чи не найголовніші фундаментальні культурні архетипи в суспільствах Єгипту й Месопотамії, принаймні на досліджуваному етапі, тобто в ІІІ тисячолітті до н.е. Саме цей період в розвитку даних цивілізацій було обрано об’єктом дослідження в наступній курсовій роботі. Адже в цей час відбувається становлення традицій, що зумовлюватимуть подальший розвиток цивілізацій, які відчули на собі вплив єгипетської цивілізації Давнього царства та шумеро-аккадської. Відповідно, предметом дослідження будуть письмові, археологічні тощо свідоцтва, які пояснюють ставлення єгиптян та месопотамців ІІІ тисячоліття до н.е. щодо вказаних категорій. Метою роботи є якомога точніше припущення того, яким же було ставлення давніх єгиптян та месопотамців до проблеми часу. На жаль, не можна поставити мету вирішити це питання остаточно, адже нема однозначних письмових пам’яток, в яких ішлося б про таке ставлення. Тому будь-яке припущення в цій сфері буде лише припущенням, більшою чи меншою мірою аргументованим.
Якщо розглядати наукову літературу з відповідного питання, то її можна об’єднати в кілька груп. Перша, найнечисельніша, – це спеціальна культурологічна література, що стосується певною мірою сприйняття часу мешканцями Єгипту й Месопотамії. Сюди можна включити книги „Духовна культура Вавілонії: людина, доля, час” І.С.Клочкова, „Духовний світ народів класичного Сходу: історико-психологічний метод в історико-філософському дослідженні” А.Л.Вассоєвича, „Напередодні філософії: духовні пошуки давньої людини” під редакцією подружжя Франкфортів тощо. Можливо, до цієї групи можна віднести книгу „Категорії середньовічної культури” А.Я.Гуревича, яка також значною мірою присвячена проблемам сприйняття часу й може слугувати джерелом методології при проведенні дослідження. Наступною групою будуть лінгвістичні та календарні дані, що дозволяють робити припущення відносно стану культури, спираючись на відповідну інформацію з граматики та календарних систем. В цьому напрямі можна відзначити роботи „Вступ до єгипетської філології” та „Єгипетська мова” М.А.Коростовцева, „Аккадська мова” Л.А.Ліпіна, „Історія календаря та хронологія” С.І.Селешникова, „Календар і хронологія” І.А.Климишина та подібні. Третьою, допоміжною групою є загальноісторичні та загальнокультурологічні дослідження, наприклад „Історія Давнього Сходу” Б.А.Тураєва, „Дзеркало традицій” М.Ф.Альбедиль, „Космос та історія” М.Еліаде тощо. Вадою цього переліку може стати той факт, що значна його частина була створена в середині чи навіть у першій половині ХХ століття, тому не відображає багатьох нових відкриттів, проте з загальними висновками цих робіт погоджуються значною мірою й сучасні сходознавці. Тому, якщо висновки цих дослідників не протирічать новим даним археології та лінгвістики, то з ними можна погоджуватися та спиратися на них як на авторитетні дослідження.
Робота складається з п’яти основних розділів, у яких простежується з різних кутів зору та в різних аспектах проблематика часу в культурних традиціях давніх Єгипту й Месопотамії. Перший та останній розділи присвячені відповідно лінгвістичному та календарному дослідженням. Другий стосується взаємозв’язку категорій часу та простору, третій продовжує його та пояснює конкретність та емоційність сприйняття часу. Четвертий розділ присвячений ще одній важливій категорії, а саме категорії долі в її сприйнятті мешканцями Єгипту й Месопотамії ІІІ тисячоліття до н.е.
РОЗДІЛ 1. Категорія часу в граматиках давньоєгипетської, шумерської та аккадської мов
Для пересічної сучасної людини час є певною абстрактною довжиною, яка характеризується однорідністю та єдиним напрямком руху, і яку можна виміряти рівноцінними одиницями. Це закономірно відображено в граматиках багатьох сучасних мов, зокрема української, де існують чіткі категорії часу дієслів, а саме минулий, теперішній і майбутній часи дієслів. Під граматичним часом розуміють відношення часу даної дії чи стану до моменту мови. Але наявність у граматиці тієї чи іншої мови категорії часу – явище не необхідне. Тож не буде дивним, якщо за невідповідних до наших уявлень про час так само не будуть відповідати нашим і „відповідні” категорії в мовах носіїв цих уявлень.
У даному випадку нас цікавитимуть мови, якими спілкувалися мешканці Єгипту та Месопотамії у ІІІ тисячолітті до н.е., а саме давньоєгипетська, шумерська та аккадська. Взагалі, дослідження цих мов пов’язане з чисельними складнощами. Наприклад, „донині в граматиках мова давніх єгиптян стоїть перед нами в вигляді приголосних кістяків колись повнозвучних речень”[2, с. 473]; не завжди вдається вченим правильно перекласти та інтерпретувати тексти, а для деяких мов цих текстів дуже небагато тощо. Та попри всі складнощі вивчення та трактування давніх семіто-хамітських мов, а також шумерської, певні закономірності простежити все-таки вдалося. При цьому виявилося, що „граматичні категорії часу були чужі дієслівній системі семіто-хамітських народів, принаймні попервах” [2, с. 432], а також, що „категорія граматичного часу шумерській мові повністю чужа” [26, с. 30], і навіть що „семітське дієслово не має часу в європейському значенні. Замість потрійного поділу дії чи стану по відношенню в часі на минуле, теперішнє чи майбутнє, семіт користується подвійним поділом за закінченістю на завершене й незавершене” [25, с. 49 -50]. І цей перелік можна продовжити. Проте всі приклади свідчитимуть про єдине: більшість дослідників уважають, що й у давньоєгипетській, і в аккадській, і в шумерській мовах не була, принаймні на початкових етапах, присутня категорія граматичного часу. Більшість, але не всі. Наприклад, у статті А.І.Єланської „Закон пропорції в коптській і категорія часу в давньоєгипетській мові” стверджується, що принцип часу є одним із головних у єгипетській дієслівній системі протягом усієї історії розвитку мови. Але її теорія має одну ваду – тут категорія часу в давньоєгипетській виводиться з пропорційності часів у коптській. При чому „за період мовного розвитку існувало дві пропорції: одна – давня, побудована за допомоги форм теперішнього (sdm. f) та минулого (sdm. n. f), в давньо- та середньоєгипетській, інша – нова, створена на ґрунті самого минулого часу (sdm. f– sdm. n. f), у ново-, пізньоєгипетській та коптській” [7, с. 147]. Але не дуже коректно проводити прямі аналогії щодо давньоєгипетської та коптської, адже давній та новий етапи розвитку єгипетської мови якісно різні. „Ні в кого не викликає сумнівів, що вже в середньоєгипетській мові з’являється в зачатковому вигляді категорія часу в дієслова. Для вираження різних часів використовуються деякі окремі форми та звороти. В новоєгипетській тенденція тих чи інших форм дієслова передавати час стає (порівняно з середньоєгипетською) більш відчутною. Цей процес врешті-решт закінчується появою категорії часу в коптського дієслова” [11, с. 146]. І хоча цитована праця М.А.Коростовцева була опублікована на 12 років раніше за статтю А.І.Єланської, з цим автором згодні й сучасні єгиптологи, наприклад, А.Л.Вассоєвич, який каже, що „відсутність у граматиці часових категорій – явище достатньо архаїчне, яке неодмінно змінюється на появу таких категорій” [2, с. 472]. При цьому слід зазначити, що з архаїчності давньоєгипетської мови ці вчені не намагаються вивести примітивність її носіїв, а навпаки, стверджують, що мова склалася раніше за історичний період розвитку народу, а останній пристосував до сталих мовних норм усе більш абстрактні уявлення (наприклад, прийменник r-s;, буквальне значення якого „до спини”, використовувався пізніше в значенні „після”, як у часовому, так і в просторовому сенсі). Але навіть якщо світосприйняття єгиптян Давнього царства й було не примітивним (про що свідчать такі знахідки, як Мемфіський богословський трактат тощо), то робити зміни в граматиці вони не поспішали.