Курсова робота
За темою: «Князівська добродійність у Київський Русі»
Запоріжжя 2009 рік
ПЛАН
Вступ
Розділ 1. Історико – методологічний аспект дослідження добродійності в Київської Русі
1.1 Історія дослідження князівської добродійності в Київської Русі
1.2 Основні поняття: добродійність, різновиди добродійності в Київської Русі
1.3 Підходи та методи дослідження добродійності в Київської Русі
Розділ 2. Теоретичний аспект дослідження князівської благодійності в Київської Русі
2.1 Вплив князівської благодійності в Київської Русі на її подальший розвиток у сучасному світі
Висновок
Список використаних джерел
ВСТУП
Актуальність теми дослідження визначається тим, що для глибшого осмислення більшості проблем, що виникли перед нашим суспільством, потрібне звернення до величезного історичного досвіду попередніх поколінь. Особливої актуальності в зв'язку з цим набувають об'єктивні і всеосяжні наукові знання найбільш значимих і одночасно украй складних періодів в історії країни. До таких періодів, на мою думку, відноситься досліджувана епоха. Сучасна наука має можливість, об'єктивно переосмисливши минуле, вийти на якісно новий рівень, тим більше що багато питань було вивчено недостатньо, в їх числі і проблема добродійності.
Вивчення історичних основ становлення благодійності на сучасному етапі відіграє важливу роль, тому що сьогодні відбувається відродження не тільки державної благодійності, а й приватних організацій, а також благодійної діяльності окремих юридичних осіб. Все це допомагає надати більш ефективну поміч нужденним.
Прагнучі відновити загублений моральний, релігійний зв`язок минулих, теперішніх та майбутніх поколінь, ми повинні глибинно вивчити найдавніші види благодійності на Русі.
Об`єктом роботи є сукупність процесів підтримки життєдіяльності населення приватними особами.
Предмет роботи: князівська благодійність та її розвиток у часи Київської Русі
Ціль роботи: дослідження основних аспектів розвитку князівської благодійності у Київської Русі.
Ця робота розкриває наступні задачі:
- Історико – методологічний аспект дослідження добродійності в Київської Русі, а саме:
- Історія дослідження князівської добродійності в Київської Русі
- Розкриття таких понять, як добродійність, різновиди добродійності в Київської Русі
- Вивчення підходів та методів дослідження добродійності в Київської Русі
- Теоретичний аспект дослідження князівської благодійності в Київської Русі, який включає в себе вплив князівської благодійності в Київської Русі на її подальший розвиток у сучасному світі.
Аналіз зібраного матеріалу надає змогу отримати окремі знання у цій галузі вивчання та досвід, який в подальшому необхідно застосувати, задля розвитку соціальної системи у наші часи.
РОЗДІЛ 1. ІСТОРИКО – МЕТОДОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ ДОСЛІДЖЕННЯ ДОБРОДІЙНОСТІ У КИЇВСЬКІЙ РУСІ
1.1 Історія дослідження князівської добродійності в Київської Русі
Початок благодійності пов’язують з 911 роком, коли був підписний договір князя Олега з греками, котрий складався з взаїмообов’язків про викуп росіян та греків, де б вони не були, та відправлення їх на Батьківщину. По суті цей договір вістував у собі частини соціальної роботи та був першим свідоцтвом турботи держави про громадян. [12;152]
У X – XIIст. в Україні відбувається зміна моделі допомоги та підтримки нужденних. Це пов`язано зі зміною соціально – економічної та соціокультурної ситуації (до початку IXст. у східних слов`ян завершився розклад первіснообщинного ладу.) На зміну родоплемінним прийшли територіальні, політичні та військові, виникли племінні союзи, на базі котрих створюється держава – Київська Русь.
Розвиток феодальних відносин, інтереси єдності країни вимагали реформування уявлень стародавньої Русі, прийняття спільної релігії. У 988 році християнство визнається офіційною релігією.
Християнізація слов`янського світу справила вирішальний вплив на всі сфери суспільства, на суспільні відносини, і це, в свою чергу, позначилось на формах допомоги та підтримки людини. З цього часу починається формуватися християнська концепція допомоги, в основі якої є філософія любові до ближнього. «Полюби ближнього твого, як самого себе» - ця формула стає моральним імперативом, що визначає сутність вчинку індивіда. З іншого боку, вона виражає сутність єднання суб`єктів, стаючи тим самим показником незалежності до певної спільності.
Соціальна допомога того часу стає необхідною умовою особистого морального здоров`я осіб, які її здійснювали. Йшлося про те, щоб піднести рівень власної духовності, а не суспільного добробуту. Слідуючи з цього, допомога нужденним була справою кожного, а не держави. Милостиве ставлення до старців було одним з головних засобів морального виховання на Русі.
Основними об`єктами допомоги стають хворі, жебраки, вдови, сироти. З`являються законодавчі акти, що регулювали відносини щодо підтримки та допомоги різних категорій населення. До найдавніших джерел права належать церковні статути князів Володимира Великого та його сина Ярослава Мудрого, що містять норми шлюбно – сімейних відносин. Виникають й нові суб`єкти допомоги: князь, церква, парафія, монастирі. Визначилися основні напрямки допомоги та підтримки: княжна, церковно – монастирська, парафіяльна благодійність, милостиня.
З прийняттям християнства на Русі стала активно розвиватися особиста благодійності руських князів, яка вже мала релігійний характер. Київський князь Володимир І (Великий) статутом 966 р. офіційно зобов’язав духівництво займатися суспільним благодійництвом, визначивши десятину (1/10) від княжих доходів на утримання монастирів, лікарень, церков і богоділень. Майже відразу після хрещення князь зайнявся богоугодними справами: будував церкви, які стали не лише фундаментом віри, а й основою наукового знання, книжкової справи. Також заснував школи та училища, що були першим кроком у народній освіті Русі. Спочатку таке діяння зустріло проти населення, особливо знаті. За свідченням, жінки, в яких забирали дітей на навчання, оплакували їх, як мерців, вважаючи писемність за чаклунство.[2; 40]
За свою благодійність Володимир заслужив велику любов свого народу. Він влаштовував банкети на княжому дворі не тільки для бояр і дружинників, а й для убогих. Після свого врятування у битві з печенігами під містом Василевим, його щедрість була особливо велика. Бідні отримали від князя велику на той час суму грошей – 300 гривень. Повернувшись до Києва, він влаштував банкет для бояр та простого люду. З того часу кожен бідняк міг вгамувати свій голод на княжому дворі і кожен з жебраків міг отримати від князя трохи грошей.
Його благодійність поширювалася навіть на тих, хто не був спроможний прийти за допомогою сам. Князь наказав своїм людям розвозити по вулицях хліб, м`ясо, рибу, овочі і роздавати на підвір`ях жебракам та убогим. Така благодійність набувала інколи навіть загрозливого для держави характеру: князь став поширювати свою доброчинність на злодіїв та вбивць, змінюючи їм стару на штраф.
В особі Володимира поєднувалися благодійність особиста та державна, бо він був першою особою та главою держави, та й гроші на це витрачав ті, що поступали до скарбниці з податків від населення. Отже, тут ми бачимо державну та приватну доброчинність тісно переплетеними, які ще не розділені. Ця традиція тривала на Русі і після Володимира Великого, продовжувалась його нащадками.
Гідним продовжувачем усіх справ свого батька Володимира був великий князь київський Ярослав, прозваний Мудрим. Він заснував сирітське училище, де навчалося близько 300 юнаків. Це був перший справжній навчальний заклад на Русі. Але найбільшої слави Ярослав отримав своїм складанням першого письмового руського зводу законів – «Руської Правди». У цьому документі загально прийняті закони стали правовим кодексом. Складався він з 37 розділів соціального спрямування, що було незвичним для тогочасних європейських держав.
«Руська Правда» була першим слов`янським кодексом законів, що включав у себе подобу соціальної програми. Наступні зведення законів значною мірою будувалися за зразком «Руської Правди», міцно стверджуючи основи соціальної політики.[2; 42]
Онук Ярослава Мудрого Володимир ІІ Мономах, великий князь київський з 1113 по 1125 роки, дослухався до скарг нижчих верств. У своєму правовому кодексі систематизував їхні права та обов`язки. Сестра Володимира Мономаха Анна заснувала в Києві училище для дівчат, яких не тільки утримувала за свій рахунок, а й навчала грамоти і різних ремесел.
Відомі також своїми благодіяннями й інші історичні особи того ж періоду: князь Ізяслав та Всеволод Ярославович. За їх правління був широко відомий єпископ Єфрем, який 1091р. побудував для бідних і сиріт лікарні, призначив їм лікаря, встановив, щоб повсюдно хворих лікували і доглядали безкоштовно.
Крім цих князів історія згадує про інших христолюбних князів. Особливо відзначають літописи синів Володимира – Ярослава Володимировича і його брата Мстислава. Так, при Ярославі було відкрито перше в Новгороді училище на триста юнаків-сиріт. Він видав Статут церковний і земський, за яким благодійність, тобто турбота про злидарів і вбогих, залишалась у віданні священиків у парафіях та єпископів у єпархіях.
Таким чином, у середньовічному суспільстві починають формуватися нові суспільні зв`язки – для нужденних передбачена не тільки економічна підтримка, а й захист з боку держави. Але така допомога аж ніяк не була систематичною. Княжна добродійність - це дуже противоречивий факт тому що, наприклад, у літописах не зафіксована проявів благодійності під час голоду та епідемії, які траплялися майже кожні 7 років. Відсутність княжого втручання можна охарактеризувати висловлюванням: «Бог наказывает вас за ваши грехи». Так у 1034 року в Ярославлі спалахнув голод, але князь Ярослав не вжив жодних дій щодо його ліквідації. Мабуть, такі проблеми масового характеру були поза княжою опікою.