У козацтва Нової Січі створюється спеціальна прикордонна служба. Запорожці виставляють на кордон застави (бекети), що були, очевидно, постійною охороною кордонів вольностей запорозьких козаків, хоча в різний час їх кiлькiсть була неоднаковою. За одним із розкладів 60-х років ХVIII ст. загалом в усіх бекетах мали бути: 1 військовий старшина, 6 полковників, 14 полкових старшин, 1510 кінних козаків, 320 піших козаків, 69 службовців, а всього 1899 чоловік з 3168 кіньми.
Також вздовж лівого берега Дніпра, від гирла ріки Орелі до гирла ріки Кінськi Води, на відстані 10 – 30 верст, залежно від місцевості, так, щоб з однієї було видно іншу будуються радути (форпости). При кожній радуті була стайня і неодмінно 50 чоловік козаків.
Сиґналізаційні та спостережні функції виконували фіґури і могили15.
У випадку необхідності запорожці виставляють карантинні (протичумні) застави, проводять розвідку у Криму тощо16.
Прикордонні команди поділялись на водні і сухопутні, у залежності від того, яку ділянку кордону потрібно охороняти. Причому кордони охоронялись не тільки влітку, в документах також наводяться реєстри команд зимової дислокації17.
Запорожжя військовими звитягами мужньо захищало імперію, прикордонною вартою пильнувало її, а от „почесні запорожці” М.Кутузов, П.Панін, Г.Потьомкін (вони були прийняті до Запорозького війська), імператриця, котра запевняла: „Між тим і монарша наша милість й увага до сього Нашого підданого війська... продовжені... й поглиблені будуть”18 у 1775 р. знищили його.
У XVII ст. тікаючи від експлуатації, воєн, Руїни мешканці Правобережжя поселялися на безлюдних великоросійських землях до самого Дону і заснували багато міст та слобод. З них у другій половині століття склалось п'ять Слободських козацьких полків: Харківський, Охтирський, Сумський, Острогозький, Iзюмський.
Московський уряд охоче приймав переселенців, адже з перших днів ті отримували чітку вказівку - боронити коpдон від татар. Більше того, українських козаків активно заохочували в заселенні Дикого поля, надаючи пільги.
Ця колонізація була надто важкою і небезпечною, адже тут кочували степовики і проходили так звані сакми - шляхи татар - Муравський чи Царський, Ізюмський, Кальміуський, Бакаєв, Кончаковський та інші19. Ось для того, щоб перерізати їх, не дати степовикам прорватись до московських міст і сіл і організовувалась прикордонна варта в цих місцях.
Основним засобом оборони служили міста-фортеці. У XVII-XVIII ст. в Слободській Україні усі полкові і сотенні міста, іноді слободи i навіть деякі панські села були фоpтецями. Біля деяких міст були ще і "білягородні" фоpтецi.
Найбільші фортеці були у Харкові, Охтирці, Сумах та Острогозьку.
У всіх містах Слободської України були вартові, станичники, дозорні, які стояли на варті у фортеці, біля воріт, на валах, в острожках, біля бродів.
З міст південних полків посилались роз΄їзди в степ для контролю за татарами. Для них будувались острожки з вежами-калавурнями, які служили притулками. При острогах будували також маяки, або піраміди для спостереження та термінового попередження димовими сигналами про небезпеку: „як побачать в степу татар, зараз на маяках підіймається дим уверх, - щоб у полях і на сінокосах усякі люди про татар були освідомлені і тікали б у город".
З станичників призначались зв΄язкові, котрі їздили у сусідні міста з інформацією. Так вісті швидко передавалися по команді, доповідалося і московському воєводі, який, в разі потреби, давав вказівку до тих чи інших дій.
Всі Слободські полки (крім Сумського) заселялись перед Білгородською захисною лінією, перші укріплення котрої виникли ще в 1587 р., а остаточний перенос центра управління в Білгород і створення тут прикордонного військового округа-разряда відбувся в 1658 р.20
Тому у 1678 р. розпочалось будівництво Нової (Iзюмської, чи Цареборисівської) лінії. Будівництво проводилось за планом (межевими книгами) ґенерала Косогова. Ця лінія була протяжністю у 200 верст, вiд Цареборисова угору по річках Сіверському Донцеві і Мжі до Коломака.
Але вже з 80-х років перед Новою лінією з΄являються поселення і вона опинилася серед осель. Тоді була збудована в 1731-1735 роках XVIII ст. Українська лінія. Ця лінія була протяжністю до 300 км і проходила понад річками: від Дніпра Оріллю, її притокою Берестовою, потім Берекою до Сіверського Дінця. До кінця 30-х років було збудовано 409 редутів, 16 фортець. Окрім цих ліній, були ще й окремі вали біля міст21.
Варта складалася в основному з українського козацтва. Охорона лінії і зв’язок між підрозділами забезпечували роз’їзди, а для спостереження в степ висилались дозори.
Кривавими мозолями обернулось нашим предкам також і спорудження прикордонних укріплень. Хоч російські автори вважають, що українці самі того бажали: „Серйозною силою, що вже з початку XVII ст. поповнювала прикордонне населення Московської держави, стали дніпровські козаки, що приходили в російські землі. До царствування Олексія Михайловича на так званій Слободській Україні виник людський контингент, достатній для формування цілої оборонної системи... При цьому козаки часто самі створювали і фортифікаційні споруди”22.
Але, по-перше, у Голому степу без укріплення не виживеш; а, по друге, – не завжди то була добровільна справа. У доповіді лебединського сотника ґенералу Косогову від 1681 р. знаходимо: „Надовби під Бишкиним од озера до болота побудували. Але козаки Сумського полка дуже тепер знищилися у хлібних запасах; іншим навіть нічого їсти. З голодухи виходять з табора і не можна їх затримувати, а приходить мало товариства – і вони, бідні, роздягнені, хворі і їсти і самим нічого і нічим їх годувати й скотину. ...і тепер стояти тут на заставі нам неможливо”23.
Автори праці „Археологія доби українського козацтва XVI-XVIII ст.” вказують, що за наказом із Москви на будівництво Української лінії було зігнано понад 56 тис. українських робітників з підводами та іншим спорядженням24.Але є дані, що тільки у 1731 р. на спорудження лінії Гетьманщина прислала 20 тис. чол., слободські полки – 2 тис. козаків та 10 тис. селян.
Надовго запам’ятав український народ цю каторжну та принизливу працю:
„Із города із Глухова
Полки виступали
З заступами на лінію, ...
О царю поганий,...
Що ти зробив з козаками?
Болота засипав
Благородними костями...”
Через сто років писав Тарас Шевченко у поемі «Сон»25.
На початку XVIII ст. на основі слободських полків Петро І створив ще одну прикордонну структуру для захисту південних рубежів – Українську ландміліцію.
Поразка у війні з Туреччиною (1710-1713 рр.), перекреслила завоювання Росії кінця XVII ст. у Приазов’їі знову відсунула кордон на північ, встановлюючи його посередині між ріками Оріль і Самара.
Скориставшись прутською поразкою, кримські татари почали повертати та змінювали свої володіння між Доном і Дніпром. Наслідки активного господарювання не забарились – вже у 1713 р. кримський хан з кубанськими татарами і азовськими турками здійснив загарбницький похід, спалив багато сіл, взяв біля 15 тис. ясиру і 90 тис. худоби.
Для того, щоб захистити південні рубежі від нападів кримських татар і їх союзників Петро І створює в 1713 р. Українську ландміліцію - військові поселення, призначені для військово-прикордонної служби.
По указу від 2 лютого 1713 р. „О устройстве в Киевской губернии ландмилиции из пяти полков” було сказано: „...набрати в губерніях в Київській, в Азовській з драгун, з солдат, з стрільців, з козаків, з пушкарів і тих же чинів з відставних від 15 до 30 років, по 3500 чоловік з губернії, всього сім тисяч чоловік”26.
В результаті, за адміністративними назвами, було сформовано Сумський, Ізюмський, Охтирський, Острогозький, Харківський полки ланміліції.
Передусім Українська ландміліція призначалась для охорони кордону та боротьби з набігами татар і повинна була виступати за першої потреби.
На ландміліцію покладались наступні завдання: охорона і оборона кордонів від раптових військових нападів та набігів; боротьба з контрабандистами; спостереження за таємним провозом „біглих людей” і проникненням лазутчиків; боротьба із загрозою занесення епідемій; боротьба з бродяжництвом в прикордонні (адже так могли критись зловмисники та шпигуни).
Передбачалось, що ландміліція буде також брати участь і у військових діях. Наприклад, в Указі від 7 січня 1720 р. говорилось: „...гетьман Скоропадський зі всім малоросійським військом і слободські полки... були до походу, куди указом повелено буде, у всякій готовності...”.
Ландмiлiцiйнi полки знаходились пiд рушницею весною та влiтку, Оскільки татари здійснювали набіги саме в цей час, а на зиму вiдпускалися додому.
Щовесни ландміліційні формування висувались на лінію кордону і розміщувались у фортецях та форпостах Прикордонних (засічних) ліній.
Значнi pефоpми пpикоpдонної стоpожi пpовiв генерал-фельдмаршал П.А.Румянцев, котpий у 1764 році став генерал-губернатором Малоросії. Він значно укріпляє південні кордони. Безпосередньо на лінії кордону, у вузлових її точках, він залишає мінімальну частину прикордонних сил. З інших були сформовані три сильних пересувних загони. Вони розташовувались у глибині за центром і флангами Української лінії і були зв'язані летючою поштою з гарнізонами, що займали опорні пункти на кордоні. Коли степовики проникали в проміжки між фортецями і форпостами, вони охоплювались пересувними загонами і знищувались.
Українська ландміліція виконала своє завдання. Протягом XVIII ст. Слобідська Україна зміцніла, збільшилась територія, населення.Російська імперія,закріпивши за собою нові землі створила можливості для подальшої експансії на південь і у 1774 р. вийшла на Чорноморське та Азовське узбережжя. Туреччина визнала незалежність Кримського ханства. Загроза постійної військової небезпеки зменшується, прикордонні структури стають зайвими і у 1775 р. Українська ландміліція ліквідовується.