Сучасні російські історики (В.В. Каргалов, В.В. Похлебкін), визнаючи той факт, що метою воєнних дій в Україні було реальне оволодіння країною російською владою і що саме росіяни розпочали регулярні військові дії, все ж вважають, що у розв'язанні війни винен Виговський, який спочатку без згоди Москви придушив повстання М. Пушкаря, а згодом і взагалі «зрадив» її, уклавши договір з Польщею. Фактично вони притримуються полегшеного варіанту дореволюційного великодержавного підходу стосовно України, не визнаючи за нею в принципі можливості незалежного державного розвитку у розглядуваний період [8].
У сучасній українській історіографії з'явився ряд робіт, які з того чи іншого погляду розглядають проблеми, пов'язані з досліджуваною темою. Зокрема, В.А. Смолій та В.С. Степанков запропонували нову періодизацію Української національної революції XVII ст [39]. Згідно її скорегованого варіанту, події розглядуваної нами війни відносяться до третього періоду революції (вересень 1657 – червень1663 рр.), проте у межах цього періоду автори періодизації спеціально її не виділяють. Відзначаючи намагання російського уряду обмежити суверенні права України, дослідники підкреслюють, що І. Виговський своїми непродуманими діями та проханнями у царя допомоги проти повстанців сам схилив Москву до втручання у внутрішні справи України.
Ґрунтовним дослідженням козацької історії доби Богдана Хмельницького та його наступників є праці Гайбонюка В.Д. «Богдан Хмельницький в українській та світовій історії» [16].
В.Й. Борисенко та В.О. Голобуцький у своїх роботах справедливо акцентували увагу на намаганнях російського престолу використати соціальне напруження в Україні для досягнення своїх експансіоністських цілей [4]. Ю.А. Мицик, О.М. Апанович, О.І. Путро та І.Л. Бутич цілком слушно наголошують, що саме втручання Росії у внутрішні справи України змусило український уряд змінити зовнішньополітичні орієнтації та призвело до українсько-російської війни [36], [2], [8]. У роботах В.І. Сергійчука та І.С. Стороженка було детально висвітлено структуру козацького війська та воєнне мистецтво козацтва середини XVII ст [8].
Спеціально комплексом проблем, пов'язаних із зовнішньополітичними аспектами гетьманства І. Виговського, у сучасній вітчизняній історіографії займаються Т.Г. Яковлева та В.М. Горобець [18], [19]. Т.Г. Яковлева аргументовано, на основі фактів доводить, що головною причиною зміни зовнішньополітичної орієнтації гетьманського уряду з Москви на Варшаву було посилення великодержавного тиску з боку царського престолу. В.М. Горобець вважає, що російсько-український збройний конфлікт спричинили наміри Москви взяти під свій безпосередній контроль українську владу та підтримка нею антигетьманської опозиції [19]. Проте військовим сторонам українсько-російських відносин цього періоду дослідники приділили недостатньо уваги.
Окремі аспекти українсько-російських відносин цього періоду у своїх працях розглядали також Л.Г. Мельник, В.О. Шевчук, О.І. Гуржій, Т.В. Чухліб та інші дослідники [21], [48], [47].
Аналіз наукової літератури свідчить, що проблема українсько-російської війни 1658–1659 рр., та її яскрава подія – битва під Конотопом 1659 р., не була предметом спеціального комплексного дослідження в історіографії, а тому потребує ґрунтовної розробки і вивчення.
Предметом дослідження є політичні та військові плани російського престолу стосовно України після смерті Б. Хмельницького, методи і засоби їх реалізації, зокрема у ході Конотопської битви.
Об'єктом дослідження є передумови, перебіг та наслідки воєнного конфлікту між Україною та Московською державою під Конотопом в 1659 р. у всій їх повноті та багатоплановості.
Мета дослідження полягає у комплексній розробці перебігу подій українсько-російської війни 1658–1659 рр., та зокрема битви під Конотопом, на основі узагальнення і критичного переосмислення усіх доступних джерел та наукових публікацій та спробі визначити її місце у системі тогочасних українсько-російських та європейських відносин.
Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити такі основні завдання:
1. Дослідити перипетії боротьби за гетьманську булаву після смерті Богдана Хмельницького;
2. Розкрити передумови і причини війни як в рамках двосторонніх відносин, так і в контексті загальноєвропейських процесів;
3. Виявити та проаналізувати методи і механізми, які царський уряд застосовував для досягнення своїх політичних цілей в Україні;
4. З'ясувати стратегічні й тактичні плани, які ставила перед собою Російська держава та Україна стосовно один одного у цей період;
5. Розробити періодизацію війни та провести систематичний і детальний розбір перебігу воєнних дій: головних походів військ, основних битв та облог;
6. Реконструювати хід битви під Конотопом 1659 р., як однієї з яскравих перемог української сторони в українсько-російській війні 1658–1659 рр.;
7. Визначити основні результати і наслідки як війни, так і окремо Конотопської битви, для кожної із сторін та їх вплив на розстановку сил на тогочасній європейській політичній арені.
Хронологічні рамки дослідженя охоплюють період 1657 – серпня 1659 рр. У серпні 1657 р. Військо Запорозьке очолив новий гетьман – І. Виговський, а Російська держава активізувала свої зусилля по встановленню реального військово-політичного контролю над Україною. У серпні 1659 р. закінчились регулярні військові дії війни, яка у підсумку завершилась політичною поразкою козацтва.
Методи дослідження. Основою для вирішення завдань, поставлених у дослідженні, є використання кількох загальнонаукових методів пізнавальної діяльності – історичного, логіко-теоретичного та методу сходження від конкретного до абстрактного (індуктивного) у їх діалектичній єдності та взаємодоповнюваності.
Під час вирішення конкретних завдань у ході самого дослідження використовувались спеціально-історичні методи. За допомогою історико-генетичного методу, який вивчає історичні явища у процесі їх розвитку, в роботі аналізувалась динаміка розвитку російської політики стосовно України в зазначений період, виявлялись закономірності і причинно-наслідкові зв'язки цієї політики та досліджувалась логіка дій сторін у ході війни. Історико-порівняльний метод дозволив простежити зв'язок досліджуваних подій із сучасними їм загальноєвропейськими процесами та показати місце України і Росії у тогочасних геополітичних реаліях європейського континенту. В окремих випадках, коли логіка розвитку подій була очевидною, але через відсутність чи недоступність документів не мала достатнього документального підтвердження, застосовувався метод історичної реконструкції.
Джерельна база бакалаврської роботи. Важливими джерелами, використаними при підготовці дослідження, були літописи вітчизняних літописців, таких як Сафонович, Самовидець, Г. Грабянка, С. Величко [13], [32], [34], [35]. Ці джерела цінні у першу чергу тим, що в них подано різні версії опису головної битви війни – Конотопської 1659 р. Недоліком усіх літописів є суб'єктивність їх авторів в оцінках подій, а тому наведені в них факти слід по мірі можливості перевіряти іншими документами.
Наукова новизна дослідження полягає у дослідженні та концептуальному осмисленні перебігу та наслідків українсько-російської війни 1658–1659 рр., та окремої її події – Конотопської битви, розглядаючи її як окрему історичну проблему. На основі узагальнення напрацьованого в історичній науці матеріалу та документів воєнні події 1658–1659 рр. у роботі розглядаються не з точки зору розгортання соціальних рухів в Україні і не в контексті російсько-польської боротьби чи українсько-польських відносин – підходів, традиційних для вітчизняної історіографії, а в розрізі конфлікту українських і російських інтересів, тому що події 1658–1659 рр. до даного часу є невирішеною історичною сторінкою між двома вищезгаданими народами.
Практичне значення бакалаврської роботи полягає у тому, що її основні положення та висновки можуть бути використані науковцями при осмисленні та розробці комплексу проблем, пов'язаних з дослідженням розвитку та занепаду Української держави в ХVII ст. Матеріали дослідження можуть також стати в пригоді при підготовці узагальнюючих та спеціальних праць з військової історії України, історії зовнішніх відносин, історії України ХVII ст., а також при написанні наукових статей, нарисів, курсових, дипломних та інших робіт дотичних до даної проблематики.
Структура бакалаврської роботи обумовлена логікою проблеми та завданням дослідження. Робота складається зі вступу, двох розділів (7 параграфів), висновків, списку використаних джерел і літератури, який містить 49 найменуваннь та додатків.
1. Смерть Б. Хмельницького та боротьба за гетьманську булаву на Україні
Смерть Хмельницького стала поворотним моментом в історії Української національної революції. Перебуваючи при владі, гетьман піклувався про створення такої форми державності, яка б забезпечувала єдність еліти, консолідацію суспільства, стабільність держави. На думку Хмельницького, цим вимогам оптимально відповідала спадкова монархія. Проте трагічна загибель під час молдавського походу його сина Тимоша, талановитого воєначальника, здібного політика, перешкодила здійсненню планів гетьмана. Ситуацію не врятувало і рішення старшинської козацької ради (квітень 1657 р.) про встановлення спадковості гетьманства – передачі влади після смерті Б. Хмельницького його молодшому сину Юрію.
Юрій Хмельницький (бл. 1641 – після 1681) – гетьман України в 1657 р. та в 1659–1663 рр. Син гетьмана Б. Хмельницького. Отримав добру домашню освіту, навчався в Києво-Могилянській колегії. На посаді гетьмана прагнув продовжити справу, започатковану батьком, шукаючи союзника, який гарантував би цілісність і незалежність України.