За домовленістю між ханом і Виговським всі полонені, взяті в ході бойових дій, мали бути віддані татарам, що і було зроблено після битви під Соснівкою. Кількість полонених царських ратних людей за Олійником 8 тис.,за Соловйовом і Павліщем оцінюють в 5 тис. чоловік. Тогочасні польські документальні джерела, досліджені Мициком, говорять про 15 тис. полонених, серед яких 50 воєначальників. Наїма — про 30 тис. полонених. Відомо, що в полон до татар потрапили князі Пожарський, Львов, Черкаський, Ляпунов, Бутурлін.
Турецький історик, описуючи долю полонених, так завершує свою розповідь: "...Тому тепер ми повинні докласти всі старання, щоб зміцнити ворожнечу між росіянами і козаками, і абсолютно перекрити їм шлях до примирення; ми повинні не мріючи про багатство, яке пропонують полонені, рішитись перерізати їх усіх. Подібні слова, сказані з твердістю, дійсно повинні були привести до одностайності між татарами: послідував наказ розпочати кровопролиття. Перед палатою ханською відрубали голови всім значним полоненим: після чого і кожен воїн на-різно віддав мечу полонених, які дістались на його долю".
Свідчення татарського літописця підтверджує і лист Виговського від 1 липня з-під Конотопа до коронного обозного А. Потоцького, в якому він пише, що полонені, котрі дісталися татарам, були страчені за наказом хана. В шістнадцятій частині "Древней Российской Вивлиофики" (1791 р.) М. Новикова також знаходимо повідомлення, що Мухаммед-Гірей, "який ратних людей в полон побрав, всіх без милосердя велів посікти". Про таку сумну долю російських полонених говорять в своїх працях В. Д. Смирнов і С. М. Соловйов. Зокрема, Соловйов пише: "...Нещасних вивели на відкрите місце і різали як баранів: так домовились між собою союзники — хан Кримський і гетьман Війська Запорозького". Проте, говорячи, що росіяни були страчені по домовленості між гетьманом і ханом, Соловйов відступає від істини, оскільки з тексту турецького літопису чітко видно, що рішення щодо страти хан приймав самостійно, без відома гетьмана, виходячи з своїх мотивів.
Гірка доля частини полонених не викликає сумніву. Проте свідчення татарського літописця і гетьмана Виговського про масову страту російських полонених татарами, мабуть, є перебільшенням, оскільки іншими джерелами не підтверджується. С. М. Соловйов, який дотримується цієї версії, пише, що князь С. П. Львов був зачищений татарами живим, але через два тижні помер від хвороби. А. І. Манкієв і О. І. Рігельман зазначають, що князя Я. Черкаського татари також не стратили, а відвели в полон у Крим. Навряд чи татари пішли на поголовне знищення всіх російських полонених, взятих в Соснівській битві, навіть з огляду на ту небезпеку, про яку так багатослівне говорить Наїма, оскільки продаж полонених у рабство або викуп за них становили основну частину доходу татар від їх походів в Україну. Це підтверджується документами, що знаходяться в п'ятій книзі "Донских дел".
Взяті в полон у середині квітня 1660 р. донськими козаками, татари Дюлюман Кармиш Паев і Салман Ончкєєв на допиті в Москві повідомили: "А які государеві люди взяті під Конотопом в бою, і тих людей багатьох татари, зберігши піл Конотопом, привезли в Крим, і зараз в улусах і в Криму тримають для окупу багатьох знатних людей...".
3. Причини поразки російських військ в Конотопській битві
Загальні причини поразки російських військ в Конотопській битві безпосередньо не стосуються ходу самої битви, вони пов'язані із загальним рівнем і об'єктивним станом збройних сил протиборствуючих сторін, оскільки ті війська, які брали участь у самій битві, були невід'ємними частинами своїх військових систем, з усіма їх недоліками і сильними сторонами. Тому для розуміння результатів конотопської битви необхідно хоча б коротко охарактеризувати, за якими якостями і в якій мірі відрізнялися між собою українські і російські війська того часу.
Розглянемо коротко, що являли собою козацькі війська. Як пише О. М. Апанович, в першій половині XVII ст. основним родом військ українського козацтва була піхота, її, про що свідчать повідомлення сеймового комісара польської армії під час Хотинської війни 1621 р. Якова Собеського і французького військового інженера Гійома Левассера де Боплана, який перебував в Україні в 30-х рр. XVII ст., тоді вважати найкращою в Європі.
В бою козацька піхота здебільшого шикуватась у три шеренги. Стріляла тільки перша шеренга, друга після кожного пострілу подавала їй заряджені третьою шеренгою рушниці. Завдяки цьому козаки досягати великої щільності і безперервності вогню у бою. Здебільшого він був прицільним, а не залповим. Як вважає І. П. Крип'якевич, така тактика мала вирішатьне значення в Соснівській битві, де, за його словами, козацька піхота вогнем з рушниць знищила ворожу кінноту.
Стратегія концентрованого удару по ворогу була головною рисою козацького військового мистецтва. Перемоги козаки добиватися переважно у польових битвах, їхня стратегія мала яскраво виражений активний наступатьний характер. В цьому Військо Запорозьке перевершувало феодальні армії Європи, які послідовно дотримувалися стратегії позиційної оборонної війни, віддаючи перевагу обороні та облозі фортець і, по можливості, ухиляючись від польових боїв.Для розуміння подій Конотопської битви є надзвичайно цікавим розгляд О. М. Апанович загальної козацької стратегії щодо проведення польових боїв: "...Вони намагатися нав'язувати противникові невигідну для нього позицію. Запорозьке військо широко застосовувало резерв, за допомогою якого козаки морально пригнічували ворога і добиватись перелому в битві на свою користь. Розробляючи стратегічні плани, козацькі полководці надавати великого значення фактору раптовості. До останньої хвилини приховуючи свої сили, запорізьке військо мато на метізахопити ворога зненацька, несподіваним наступом перемогти його.
Всі переваги передової козацької стратегії були використані гетьманом Виговським, який виявив незаурядні полководницькі здібності, і в Конотопській битві. Додавши до однієї з найкращих в Європі козацької піхоти одну з найкращих тогочасних кіннот — татарську і нав'язавши московським полководцям генеральну битву в невигідних для царського війська польових умовах, гетьман Виговський, завдяки несподіваному обхідному маневру і вчасному використанню прихованого резерву, завдав царському війську нищівної поразки.Розглянемо тепер коротко, в загатьному плані, яка ж сила протистояла козацько-татарському війську під Конотопом. Як свідчить абсолютна більшість дореволюційних російських істориків, котрі займатись збройними силами Московської держави XVII ст. (радянська історіографія цьому питанню приділяла недостатньо уваги), російські війська не відрізнялися стійкістю у відкритому полі і віддавали перевагу оборонному способу дій, під прикриттям укріплених міст, окопів. Оскільки в Соснівській битві з московської сторони в основному брала участь помісна кіннота, то нас в першу чергу цікавить саме її стратегія і бойові якості. Як пишуть російські історики, при першому зіткненні московська кіннота нападає досить хоробро, стрімко кидаючись на неприятеля безладним густим натовпом, але довго не витримує і коли, за словами В. Н. Бочкарьова, "неприятель одразу ж не починав втікати, вона втікає, безстидно залишаючи піхоту на волю неприятеля". Коли ж втеча де-небудь починалась, "то їх не можна втримати ніякою вищою шіадою". Як свідчить В. О. Ключевський, іноземці були про московську помісну кінноту "найпоганішої думки: вона билась набагато гірше піхоти; зробивши залп і бачачи, що неприятель не похитнувся, вона швидко вдавалася до втечі, залишаючи піхоту без підтримки.
Низькі бойові якості царської кінноти зумовлювались її помісним устроєм, в першу чергу застарілим способом комплектації. Про це пише, зокрема, російський військовий історик П. О. Бобровський: "Військо, складене з помісних ратників, з людей, які не звичні до військових тягот, навпаки, більш схильні займатись хліборобством, у військовій справі не могло діяти успішно. Де воїн, будучи декілька місяців в поході, по закінченні війни звільнюється додому, там військо завжди залишається новонабраним, ненавченим, непристосованим до військової справи. А таким військом була помісна кіннота".
Війська, які мали помісний устрій, в мирний час не отримували ніякої підготовки у військовій справі і вчилися застосовувати зброю, вже вийшовши на війну, що підтверджує, зокрема, записка 1701 р. І. Посошкова "Про ратну поведінку", адресована тодішньому начальнику Ратного приказу Ф. О. Головіну. Як пише автор "Русской военной силы": "Очевидно, що коли одиничні воїни не були навчені володіти зброєю, то про правильні і чіткі рухи і дії цілих мас не могло бути і мови. Помісні війська являли собою в бою не що інше, як безладний, малодисципліновании натовп; не далеко від них пішли і стрільці. З огляду на такі обставини стає зрозумілим, чому у відкритому полі помісна кіннота звичайно не витримувала суперництва з більш досконало організованими військами своїх сусідів. Погано володіючи зброєю, зовсім не вміючи маневрувати і з трудом піддаючись дисципліні, помісні війська відчували себе у відкритому полі дуже незатишно і прагнули завжди укритися за обозом.