Проте російське командування, незважаючи на ці несприятливі обставини загального плану, будучи, мабуть, наперед впевнене у великій кількісній перевазі своїх військ і перемозі, не доклало потрібних зусиль як для розвідування місцевості, на якій передбачалося вести бойові дії, так і для з'ясування справжньої кількості козацько-татарських військ. Крім того, вже в ході самої битви Пожарський допустив ряд серйозних прорахунків. По-перше, він не вжив ніяких заходів щодо можливого обходу неприятеля з тилу, а по-друге, розпочавши бій з супротивником, сил якого точно він не знав, залишив позад себе заболочену річку, яка відрізала його від головних сил, що знаходилися під Конотопом.
Офіційною московською версією причин поразки царських військ під Конотопом можна вважати точку зору, висловлену в "Соборному діянні про знищення государем царем Федором Олексієвичем місництва. 12 січня 1682 р.". В цьому офіційному документі говориться, що причиною поразки під Конотопом було місництво воєвод: "А в яких полках, після ратних походів батька нашого государева, блаженної пам'яті великого государя, були бояри і воєводи з місцями, і в тих полках між боярами і воєводами через випадки отечества їх великі були незгоди і ратним людям тіснота і від тої їх незгоди великий занепад ратним людям вчинився, а саме під Конотопом.
Висновок
Для Московської держави розгром під Конотопом мав досить сумні наслідки. С. М. Соловйов пише: "Цвіт московської кінноти, яка здійснила щасливі походи 1654 і 1655 років, загинув в один день... Ніколи після того цар московський не був вже в змозі вивести в поле таке сильне ополчення". Під Конотопом, як слушно зауважує відомий радянський дослідник історії XVII ст. О. М. Сахаров, "загинула краща частина помісної кінноти". Саме конотопська поразка поклала початок ряду невдалих для Московської держави битв, в результаті яких помісна дворянська кіннота, що до того становила основу військової організації, назавжди зникає з історичної арени. З 1661 р. і до кінця тринадцятирічної війни Росії і Польщі за Україну (1654— 1667 рр.) дворянської кінноти вже не зустрічаємо на театрі воєнних дій. В наступних війнах з Туреччиною і Кримом, як відмічає П. О. Бобровський, ми бачимо лише незначні частини цієї кавалерії і притому погано організованої і озброєної.
Але крім цього, дещо віддаленого результату, поразка під Конотопом справила величезний безпосередній деморалізуючий вплив як на тогочасне російське суспільство, так і на офіційну Москву. С. М. Соловйов пише: "...В траурному одязі вийшов Олексій Михайлович до народу і жах охопив Москву. Удар був тим важчий, чим раптовий; слідував він за такими блискучими успіхами. Ще недавно Долгорукий привів в Москву полоненого гетьмана Литовського, недавно чулись радісні розмови про торжество Хованського; а тепер Трубецькой, на якого було найбільше надій, "муж благоговійний, в війні щасливий і недругам страшний", згубив таке велике військо! Після взяття стількох міст, після взяття столиці Литовської, царствуючий град затремтів за власну безпеку...".
Використана література:
1. Бульвінський А.Г. З історії українського війська та воєнного мистецтва. Конотопська битва 1659 року. Український історичний журнал, 1998, № 3-4. К, 1998.
2. Конотопська битва 1659 року. Збірка наукових праць. - К, 1996.
3. Крип'якевич Іван. Історія українського війська. - Вінніпег, 1953.
4. Субтельний Орест. Україна. Історія. - К, 1993.