Гордієнкові не лишилося нічого іншого, які собі податися до Кам’янки. Це дуже підбадьорило козаків, і на весні 1711 року він знову стає кошовим отаманом. Відтак з’явилася збройна сила, з якою можна було виступити проти росіян. Тим паче, що й нагода трапилася: гетьман Орлик перейшов з військами Дністер і взяв напрямок на Білу Церкву. Як і під час російсько-шведської війни, Гордієнко не уникав самостійних бойових дій. Ідучи на з’єднання з військами Орлика, він громив окремі російські підрозділи, нападав на обози, а головне – підіймав населення Правобережжя на боротьбу проти росіян. На провесні 1711 року Гордієнко із запорожцями й Орлик із тисячами козаків і татар зробили відчайдушну спробу перемогти зло і визволити рідну землю. В своєму універсалі Орлик закликав визволяти рідну землю від загарбників і до своїх лав приєднав 40 тис. повстанців.
Неподалік Лисянки об’єднані війська Орлика і Гордієнка мусили ставити до бою з військами генерального осавула Бутовича. Згодом були ще бої під Каневом та Богуславом, і в них отаман Гордієнко знову показав свій талант полководця. Та ось настала пора брати в облогу Білу Церкву. Можливо й тут було б усе гаразд, якби не зрада татар. Отже, Гордієнко мусив знімати облогу та відходити до Дністра, бо на допомогу гарнізонові Білої Церкви поспішали набагато чисельніші російські війська. Цікаво, що навіть опинившись на правому березі Дністра, в Молдові, козаки Гордієнка не припинили боротьби проти росіян, діючи на всіх його комунікаціях.
Гордієнко з вірними йому козаками опанував пониззям південного Бугу і навіть почав призначати своїх полковників на Правобережжі Дніпра. Його загони підступали аж до Корсуня та Чигирина. Проте, опинившись між трьома імперіями – турецькою, російської і польською – він уже не мав сили відродити незалежність хоча б якоїсь частини України, та повернути до життя запорозьку козацьку республіку. Майже вся Правобережна Україна підтримала Мазепу і Гордієнка. Гордієнко намагався налагодити зв'язок із Туреччиною і татарами. Олешки стали центром по боротьбі за визволення України.
Був період коли Кость Гордієнко з політичної арени зник. Чим, він займався у цей час, невідомо. 23 травня 1728 року на Січі, що розташувалася тоді в урочищі Олешки поблизу Дніпра, відбулася Рада, на якій козаки знову, вже вкотре, обрали його кошовим отаманом. Після смерті Петра І (1725 р.) у козаків зажевріла надія на свободу. Гордієнко був проти цього. Проти кошового вчинився бунт і його заточили в кайдани. Це була помилка бунтівників, потім вони попросили вибачення у Гордієнка, але час було втрачено. Перше до чого вдався Гордієнко, то це поїхав до Бахчисарая і переконав хана, що козаки тепер мають намір жити з кримчанами в злагоді, і домовились, що відродить Січ у гурлі Кам’янки. 1730 року вона там і постала.
Гордієнко відмовився від посади отамана і сів на коня як козак і поїхав до Бахчисарая на переговори до татар. Але почалась війна між Росією та Туреччиною і цариця Анна Іоанівна просить козаків допомогти Росії і обіцяє спокусливі пропозиції. Козаки відгукнулись на прохання імператриці.
Кость Гордієнко, «останній лицар Запоріжжя» 5 травня 1733 року помер і урочисто похований козаками біля села Республіканець Береславського району Херсонської області на січовому цвинтарі. До нашого часу збереглася могила Костя Гордієнка і хрест на ній. Кургани з похованням отамана є складовою частиною пам’ятки національного значення «Кам’янська запорізька січ». Але в даний час там військовий полігон і солдати кидають гранати. Що коїться з дітьми твоїми Україно? То чи знайдуться в нас патріоти щоб перехоронити Костю Гордієнка на Хортиці? х козаків.