Курсова робота
Центральна виборча комісія: правовий статус і організація роботи
Зміст
Вступ
Розділ 1 Характеристика законів «Про Центральну виборчу комісію» від 1997 та 2004 року. Порівняльний аналіз
1.1 Закон «Про Центральну виборчу комісію» від 1997 року
1.2 Закон «Про Центральну виборчу комісію» від 2004 року
Розділ 2 Правове регулювання, загальна характеристика центральної виборчої комісії. Роль і місце центральної виборчої комісії серед інших виборчих комісій
2.1 Правовий статус Центральної Виборчої Комісії
2.2 Процедура призначення та склад Центральної Виборчої Комісії
2.3 Повноваження Центральної Виборчої Комісії
Розділ 3 Проблеми правового регулювання і організації роботи Цетральної виборчої комісії та шляхи їх подолання
3.1 Законодавство про вибори та референдум
3.2 Центральні виборчи органи іноземниїх країн
Висновки
Перелік використаної літератури
Демократизм держави визначається рівнем розвитку народовладдя, тобто тим, наскільки встановлені процедури виявлення та здійснення волі народу можуть реально впливати на управління справами держави й суспільства. Безпосередня участь громадян у здійсненні державної влади — пряме народовладдя є саме такою формою, яка забезпечує найбільший рівень впливу народу на діяльність державних структур.
Вибори — один із найважливіших інститутів демократії. Уся система представницьких органів влади в Україні базується на основі виборності. Вибори є формою безпосереднього здійснення влади самим народом при формуванні представницьких органів державної влади і засобом відбору уповноважених представників народу для участі в здійсненні державної влади. Як інститут демократії виборча система є вираженням повновладдя народу в Україні. Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ, який здійснює владу без посередньо і через органи державної влади та місцевого самоврядування [17, ст. 5 ]. Народ безпосередньою бере участь у формуванні органів державної влади як шляхом; виборів, так і через обраних ним депутатів [13, 329 ].
Історія існування органів з організації та проведення виборів до парламентів дуже давня. Але це стосується парламентів західноєвропейських країн. Щодо історії створення виборчих органів парламентаризму в нашій країні, то вона вже відзначила сторіччя – 19 серпня 2005 року виповнилося сто років із часу проголошення виборів до Державної Думи Російської Імперії та затвердження царем Миколою ІІ Положення про вибори до Державної Думи, а 30 жовтня 2005 року виповнюється сто років з дня утворення виборчого зібрання.
В Україні початковими елементами всенародної участі в державотворчому процесі були народні Віча Київське та Новгородське, а віддаленими прототипами українського парламентаризму можна вважати Козацьку Раду доби Запорізької Січі та Центральну Раду часів Української Народної Республіки. Щоправда, обидва ці органи формувалися шляхом непрямих виборів. До Козацької Ради – за станово-майновою ознакою, а до Центральної Ради – за квотами від партій та організацій і національних груп. Сучасна Верховна Рада веде родовід від Верховної Ради УРСР, яка за назвою, структурою, кількістю депутатів і за основними принципами виборчого права була близька до парламенту сучасної України.
Але об’єднує всі ці виборні органи те, що завжди була присутня організація, яка забезпечувала самі вибори, контролювала їх проведення, а головне – підтверджувала повноваження народних або громадських органів.
Обрання у 1991 році Україною незалежності привело до значних змін не тільки в суспільно-державних відносинах, а й у практиці обрання нових гілки влади – Верховної Ради України та Президента України [15, 270 - 272].
Відповідно до вимог Конституції України в листопаді 1997 року утворено нову державну інституцію - Центральну виборчу комісію. Прийнято Закон України «Про Центральну виборчу комісію», в якому визначено, що Центральна виборча комісія є постійно діючим державним органом, котрий відповідно до Конституції України, законів України забезпечує організацію підготовки і проведення виборів Президента України, народних депутатів України, а також всеукраїнських референдумів.
Центральна виборча комісія є незалежним державним органом. Для виконання своїх функцій вона наділена великими правами й повноваженнями, які дають нам можливість залучати до здійснення надзвичайно важливої, власне доленосної для країни справи державні органи всіх рівнів. Комісія будує свою діяльність на засадах законності, незалежності, об'єктивності, компетентності, професійності, колегіальності розгляду і вирішення питань, обґрунтованості прийнятих рішень, відкритості й гласності.
До складу Центральної виборчої комісії входять 15 членів Комісії. Призначаються вони на посаду та припиняються їхні повноваження Верховною Радою України за поданням Президента України.
В 2004 році відбулися значні зміни в політичному житті України, які передумовили зміст нових пунктів в першу чергу Конституції Україні, а також виборчого законодавства. Зміни торкнулися і закону про ЦВК. Вiд 30.06.2004 № 1932-IV було затверджено новий закон «Про Центральну виборчу комісію». Було призначено 12 нових членів ЦВК. Строк повноважень ЦВК збільшується з шести до семи років, розширюється обсяг повноважень комісії на виборах ВР АРК, розширюється обсяг повноважень ЦВК стосовно місцевих виборів.
Актуальність теми полягає в тому, що вибори є невід’ємною частиною суспільно-політичного життя країни і організовуються вони за допомогою Центральної виборчої комісії. В світі неоднозначних політичних подій в Україні, дострокових виборів, а також дуже гострого питання – «прозорості» виборів, дана тема набула неабиякої проблемної гостроти. Саме тому в світі останніх подій 29 травня 2007 року було прийнято закон «Про внесення зміни до Закону України «Про Центральну виборчу комісію», в якому сказано, що повноваження всього складу Комісії можуть бути достроково припинені Верховною Радою України за вмотивованим поданням Президента України, а рішення про дострокове припинення повноважень всього складу Комісії приймається Верховною Радою України не менш як двома третинами від її конституційного складу.
Мета даної курсової роботи полягає у висвітленні законодавства про ЦВК, дослідженні таких проблем, як повноваження, правовий статус та склад ЦВК, шляхи вирішення правового регулювання ЦВК, а також досвід іноземних країн в формуванні центральних виборчих органів.
Для досягнення даної мети перед нами поставлено ряд таких завдань:
· порівняльний аналіз та характеристика законів про ЦВК 1997 і 2004 років;
· розглянути правовий статус, процедуру призначення та склад ЦВК;
· огляд законодавства про вибори та референдум;
· проаналізувати досвід іноземних країн у створенні парламентів та виборчих органів.
Літом 1997 року, Президент України 17 липня вніс подання до Верховної Ради України про призначення персонального складу Центральної виборчої комісії. Із перших внесених поданням 15 осіб за результатом голосування депутатів до складу Комісії було призначено лише сім. Тоді взагалі політична ситуація у державі була непроста, а передвиборча й поготів: виборчий процес розпочинається за 120 днів, а закон про вибори народних депутатів не прийнятий, немає Центральної виборчої комісії, ще й близько немає законодавчого акта про місцеві вибори.
Вдруге до питання про призначення членів Комісії повернулися 5 листопада, потім – наступного дня: не набирають проекти постанов потрібної кількості голосів Вже й Закон про вибори народних депутатів України був проголосований (3 жовтня), уже вибори в державі розпочинаються, а Комісії немає. І лише 12 листопада за повторним поданням Президента розглянуто кандидатури і тоді вже проголосовано (навіть не бюлетенями, як за попередніх кандидатів, а відкритим голосуванням, оскільки відлік часу йшов просто на дні). Так було призначено ще шістьох членів Комісії, і 13 листопада о 12 годині дня розпочалось організаційне засідання з виборів керівного складу Комісії.
13 листопада 1997 року з’явилася Центральна виборча комісія як перша самостійна постійно діюча державна інституція, яка забезпечує реалізацію одного з головних прав людини – обирати та бути обраним, а також організацію та проведення виборів і референдумів в Україні.
Саме 13 листопада 1997 року Верховна Рада України затвердила склад Центральної виборчої комісії у кількості тринадцяти осіб, що давало можливість останній працювати. І братися до роботи треба було негайно: країна чекала відповідальних рішень і рішучих дій, від яких залежало майбутнє. Адже до початку виборчого процесу залишались лічені дні, а організовувати його фактично було нікому [13, 304 - 309].
Так почала свою роботу нова самостійна незалежна постійно діюча державна інституція, покликана забезпечувати в державі можливість її громадянам обирати та бути обраними, проводити референдуми. Новим у роботі Комісії було майже все – статус, кількість членів, засади діяльності.
Адже до того часу відповідна комісія працювала як підрозділ Верховної Ради України і називалась «Центральна виборча комісія по виборах народних депутатів України», яка була прирівняна до відділу Верховної Ради України й адміністративно підпорядкована керівникові Секретаріату Верховної Ради України, оскільки і відрядження, й забезпечення транспортом, і матеріально-технічна база – все залежало від Верховної Ради. За дорученням Президії, а потім уже Верховної Ради України Комісія одночасно виконувала обов’язки Центральної виборчої комісії по виборах Президента України і, за необхідності, – обов’язки Центральної виборчої комісії з проведення всеукраїнських референдумів. Але, фактично, основною її роботою було проведення виборів народних депутатів України. Звичайно, розвиток України як демократичної держави, що прагнула інтегруватись у світову спільноту, потребував інших засад для забезпечення таких важливих прав людини, як вільне і свідоме волевиявлення. Відтак була утворена нова державна інституція з особливим статусом.