Отже, можна було б запропонувати, уточнення або доповнення, яке стосується визначення регіональної специфіки "відсутності альтернативних джерел". Але це, на наш погляд, не усунуло б проблемності застосування даної норми. У цьому випадку найбільш вірним підходом до контролю за діяльністю монополістів було б виключення взагалі вказівки на альтернативні джерела. І тоді наступна редакція цього абзацу: "часткова або повна відмова від придбання або реалізації товару з метою створення або підтримки дефіциту на ринку або встановлення монопольних цін" дозволила б антимонопольним органам при виявленні зловживань монопольним становищем зосереджувати зусилля на з'ясуванні результату відмови від придбання або реалізації товару - встановленні створеного дефіциту товарів у регіоні або встановленні монопольних цін.
Вважаємо доцільним визначення концептуальних підходів до опису складів антимонопольних порушень. Не викликає сумніву той факт, що скільки б не деталізувалися на законодавчому рівні способи монополізації або зловживань монопольним становищем, навряд чи вони зможуть адекватно та своєчасно охоплювати усі іманентно властиві господарській діяльності її негативні прояви.
Тому, на наш погляд. в міру накопичення досвіду застосування і вдосконалення антимонопольного законодавства, необхідно в кінцевому результаті закріпити опис родових способів об'єктивного боку антимонопольних порушень і загального результату подібних дій (обмеження конкуренції, завдання збитку громадським інтересам), тобто перейти до закріплення "прозорих" норм, які описують склади антимонопольних порушень.
Питанням відповідальності за порушення антимонопольного законодавства присвячений розділ VШ Закону України "Про захист економічної конкуренції", статті Закону України “Про Антимонопольний комітет України”.
Загалом, виходячи з уже відомих положень про відповідальність у господарському праві та спираючись на зміст актів антимонопольного законодавства, можна виділити наступні види санкцій, що застосовуються за порушення антимонопольного законодавства до суб'єктів підприємницької діяльності.
По-перше, це майнові санкції за порушення антимонопольного законодавства (в тому числі - за зловживання монопольним становищем на ринку, укладання неправомірних угод між підприємцями, дискримінацію підприємців органами влади і управління та недобросовісну конкуренцію) передбачені статтею 52 Закону України "Про захист економічної конкуренції" у формі штрафу, що накладається на підприємців - юридичних осіб. Розмір штрафів та порядок їх обчислення залежать від виду порушення та отриманого доходу (виручки) суб'єкта господарювання, який порушив конкурентне законодавство.
Органи Антимонопольного комітету України мають право накладати штрафи на об'єднання, суб'єктів господарювання юридичних та фізичних осіб; групу суб'єктів господарювання - юридичних та/або фізичних осіб. Такий вид санкцій передбачено за порушення, передбачені пунктами 1, 2 та 4 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", накладаються штрафи у розмірі до десяти відсотків доходу (виручки) суб'єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф. У разі наявності незаконно одержаного прибутку, який перевищує десять відсотків зазначеного доходу (виручки), штраф накладається у розмірі, що не перевищує потрійного розміру незаконно одержаного прибутку. Розмір незаконно одержаного прибутку може бути обчислено оціночним шляхом; пунктами 5, 8, 10, 11, 12 та 19 статті 50 вказаного Закону, накладаються штрафи у розмірі до п'яти відсотків доходу (виручки) суб'єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф; пунктами 9, 13-16 та 18 статті 50 згаданого Закону, накладаються штрафи у розмірі до одного відсотка доходу (виручки) суб'єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф.
При цьому доход (виручка) суб'єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) визначається як сумарна вартість доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) усіх юридичних та фізичних осіб, що входять до групи, яка визнається суб'єктом господарювання.
У разі, коли декілька юридичних та/або фізичних осіб - суб'єктів господарювання, які входять до групи, що визнається суб'єктом господарювання, вчинили діяння (дії, бездіяльність), які призвели до порушення законодавства про захист економічної конкуренції зазначеним суб'єктом господарювання, та мають права, без яких вчинення порушення було б неможливим, або отримали чи можуть отримати переваги у конкуренції чи інші вигоди, штраф накладається на суб'єкт господарювання в особі юридичних або фізичних осіб, які вчинили наведені діяння (дії, бездіяльність) або отримали чи можуть отримати наведені вигоди. Під вигодою вважається, зокрема, можливість впливати на діяльність інших юридичних або фізичних осіб - суб'єктів господарювання, одержання частини їх прибутку [3, с.13].
У разі, якщо суб'єкт господарювання працював менше одного року, розмір штрафу обчислюється від доходу (виручки) суб'єкта господарювання за весь час до прийняття рішення про накладення штрафу.
Особа, на яку накладено штраф за рішенням органу Антимонопольного комітету України, сплачує його у тридцятиденний строк з дня одержання рішення про накладення штрафу.
За кожний день прострочення сплати штрафу стягується пеня у розмірі півтора відсотка від суми штрафу. Розмір пені не може перевищувати розміру штрафу, накладеного відповідним рішенням органу Антимонопольного комітету України.
Справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції у межах компетенції розглядаються в залежності від скоєного правопорушення відповідними органами АМК України:
Комітетом;
постійно діючою адміністративною колегією Комітету;
тимчасовою адміністративною колегією Комітету;
державним уповноваженим Комітету;
адміністративною колегією територіального відділення Комітету [6, с.1].
Крім вищезазначених штрафів, які стягуються АМК України, відповідно до ст.52 Закону України "Про захист економічної конкуренції", слід відмежовувати стягнення штрафів як заходів адміністративної відповідальності відповідно до Кодексу України про адміністративні правопорушення. Їх можна розділити за суб'єктом правопорушення, а також за юрисдикційним органом, який притягує до юридичної відповідальності.
За неподання інформації чи подання в неповному обсязі АМК чи його територіальному відділенню, подання недостовірної інформації вказаним органам чи створення перешкод працівникам АМК та його територіальним відділенням при проведенні перевірок, оглядів та ін., посадові особи та інші працівники суб'єктів господарювання, працівники органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю несуть адміністративну відповідальність.
За ті ж дії та за невиконання рішень АМК України або виконання не в повному обсязі відповідно до ст.54 Закону України "Про захист економічної конкуренції" посадові особи органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю також несуть адміністративну відповідальність.
Також за статтею 55 цього Закону України особи, яким заподіяно шкоду внаслідок порушення законодавства про захист економічної конкуренції, можуть звернутися до суду, господарського суду із заявою про її відшкодування. Шкода, заподіяна порушеннями законодавства у разі антиконкурентних узгоджених дій, зловживання антимонопольним (домінуючим) становищем, концентрації без отримання відповідного дозволу АМК України, обмеження в господарській діяльності суб'єкта господарювання, невиконання вимог і зобов'язань учасниками узгоджених дій та концентрації, якими було обумовлено рішення про надання дозволу на узгоджені дії чи концентрацію, відшкодовується особою, що вчинила порушення, у подвійному розмірі завданої шкоди.
По-друге, це оперативно-господарські санкції за порушення антимонопольного законодавства. Вони можуть застосовуватися як самим Антимонопольним комітетом (примусовий поділ монопольних утворень), так і відповідними органами влади і управління (скасування ліцензій, припинення операцій зовнішньоекономічної діяльності).
Якщо суб'єкт господарювання зловживає монопольним (домінуючим) становищем на ринку, органи Антимонопольного комітету України мають право прийняти рішення про примусовий поділ суб'єкта господарювання, що займає монопольне (домінуюче) становище.
Примусовий поділ не застосовується у разі неможливості організаційного або територіального відокремлення підприємств, структурних підрозділів чи структурних одиниць; наявності тісного технологічного зв'язку підприємств, структурних підрозділів чи структурних одиниць (якщо обсяг продукції, яка вживається суб'єктом господарювання, перевищує тридцять відсотків валового обсягу продукції підприємства, структурного підрозділу чи структурної одиниці). Рішення органів Антимонопольного комітету України про примусовий поділ суб'єкта господарювання підлягає виконанню у встановлений строк, який не може бути меншим шести місяців. Реорганізація суб'єкта господарювання, що підлягає примусовому поділу, здійснюється на його розсуд за умови усунення монопольного (домінуючого) становища цього суб'єкта господарювання на ринку.