Олігополістичні ситуації можуть виникати в галузях, що виробляють як стандартизовані (алюміній, мідь), так і диференційовані (автомобілі, пральні порошки, електропобутові прилади) товари. В Україні прикладом олігополії є ринки металургійної, хімічної, вугільної та інших видів продукції.
Олігопсонія (від гр. oligos - незначний та opsonia - закупівля продовольства) - це тип ринкової структури, при якій на ринку працює декілька крупних покупців, до яких надходить більша частина продажу товару, тобто існує монополія групи покупців певного товару. В Україні це ринки сільгосппродукції: молока, м'яса, насіння соняшника, цукрового буряка як сировини для переробних підприємств.
Монополія в чистому вигляді - явище рідке, але на багатьох ринках конкурують лише декілька фірм. Взаємодія фірм на таких ринках може бути складною і нерідко зв'язана з різноманітними аспектами конкурентної стратегії. Однак фірми можуть впливати на ціну і одержувати прибуток за рахунок встановлення граничних витрат. У таких фірм є монопольна влада. Ми розглянемо фактори, що визначають монопольну владу, критерію її виміру і її вплив на ціноутворення [10, с.50].
Існує також й інша важлива відмінність між конкуренцією і монополією. В умовах досконалої конкуренції не існує ніяких перешкод входженню в ринок нових виробників. Так, якщо ринкова ціна пшениці піднімається вище величини довгострокових середніх витрат її виробництва, то фермери переключаються з інших зернових на пшеницю. Цей процес спрямований на зменшення різниці в розмірах економічного прибутку у досконало конкурентних галузях. З іншої сторони, на монопольних ринках існують бар’єри входження, які роблять неможливим проникнення на ринок любого нового продавця. В силу цього монополія може мати значний притік прибутку [40, с.125].
Монополії отримують високі прибутки, які приваблюють і інші фірми. Яким же чином монополісти стримують натиск інших фірм? Є три основні причини існування монополій: природна монополія, володіння важливими ресурсами та державна політика.
Якщо виробництво довільного обсягу продукції одній фірмі обходиться дешевше, ніж його виробництво двома або більше фірмами, то говорять, що галузь є природною монополією. Існують ринки, на яких конкуренція не бажана або навіть неможлива. Якщо виробництво супроводжується значною економією від масштабу, то більш ефективно у даному випадку мати єдиного виробника, ніж цілу галузь, що складається із багатьох фірм.
В умовах такої природної монополії конкуренція небажана, оскільки наявність більше ніж одного продавця призводило би до росту витрат. Конкуренція тут і неможлива в силу того, що найбільша фірма завжди володіє перевагами у плані витрат перед своїми суперниками, а мілкі фірми очевидно не здатні вижити в цих умовах.
Але тоді постає питання: якщо галузь залишається в руках монополіста, як ми можемо бути впевненими в тому, що споживачі отримають вигоди пов’язані з наявністю економії від масштабу [29, с.41].
Другою причиною існування монополій є те, що одна єдина фірма може володіти контролем над деякими рідкісними і надзвичайно важливими ресурсами або у вигляді сировини, або знань, захищених патентом. Наприклад протягом багатьох років фірма “Ксерокс” контролювала процес виготовлення копій, бо вона володіла більш досконалими знаннями в області технологій, які в основному були захищені патентами.
Третя причина існування монополій є в державному обмеженні притоку нових фірм в галузь. Монополіям надається виключне право на виробництво деякого блага. Так за законом тільки фірма “Поляроїд”, дякуючи наданим їй патентом може продавати певні типи фотоплівки і фотокамер. В деяких уряд залишає за собою право на монополію (наприклад тютюнові вироби). Основною причиною надання такого права є політичні мотиви і сприяння новим винаходам. Ці три причини дуже пов’язані між собою. Наприклад уряд може надати права у тому випадку, коли є економія від масштабу тощо [12, с.40].
Продавець володіє монопольною владою або владою над ринком, якщо він може підвищувати ціну на свою продукцію шляхом обмеження свого власного обсягу випуску.
Щоб володіти деякою монопольною владою, фірмі зовсім не обов’язково бути монополістом; навіть маленькі бакалійні магазинчики у великих містах мають деякий контроль над цінами, які вони назначають. Різниця між такими фірмами і, скажімо, алмазною монополією “Де Бірс” полягає в ступені їх влади над ринком, “Де Бірс” володіє більшим контролем над ціною своєї продукції [43, с.25].
Наслідком такої монопольної влади є цінова дискримінація. Це виражається в тому, що фірма, що володіє монопольною владою проводить політику цінової дискримінації, якщо вона назначає різні ціни для різний категорій споживачів на основі різниці в еластичності їх попиту.
Наприклад авіакомпанія “Хеппі Скайз" може збільшити ціну на квитки для бізнесменів, що спричинило би зростання прибутку (попит на ділові поїздки є нееластичним) і зменшити ціну на квитки для туристів, що спричинило б також зростання прибутку (попит на туристичні поїздки є еластичним) [41, с.43].
Інший погляд на монополію з’являється тоді, коли ми звертаємося до нововведень і технічного прогресу. Враховуючи те, що монополії значно сприяють технічному прогресу, організації влади багатьох країн надають винахідникам права тимчасову монополію. Наприклад у США патенти забезпечують монопольні права на 27 років. Багато великих фірм, такі як “Жілетт”, “AT&T”, “Ксерокс” і “Поляроїд”, починали як патентні монополії.
Існує й іншого роду взаємозв’язок між монополіями і технічним прогресом. Наприклад, Шумпетер (австрійський економіст) стверджував, що фірми, що володіють монопольною владою можуть витрачати свої монопольні прибутки на дослідження (здається вони так і роблять) для захисту або зміцнення своєї монопольної влади. Займаючись дослідженнями, вони роблять користь собі і суспільству. Конкурентні фірми не мають таких прибутків для досліджень.
Таким чином, фірми, що інвестують в область досліджень повинні бути значних розмірів і деяка влада над ринком тут може допомогти. Але технічний прогрес у більшості областей, очевидно залежить не від гігантських фірм, що володіють монопольною владою. Швидше за все в силу патентного законодавства монополія є результат технічного прогресу, а не його причиною.
Таким чином, треба відзначити, що монополія протидіє розвиткові конкуренції та ринку, не дає можливості споживачеві можливості вибирати різного роду товар та за прийнятною ціною. Для боротьби з цим явищем необхідно проводити урядові антимонопольні програми та різні заходи, направлені на підтримку розвитку конкуренції, розвивати та удосконалювати (антимонопольне) конкурентне законодавство з метою розвитку економіки та поліпшення фінансово-кредитної сфери.
Функціонування ринкових відносин передбачає створення рівних можливостей для суб’єктів господарської діяльності, а також їх конкуренцію, під якою розуміється змагальність підприємців, коли їх самостійні дії обмежують можливості кожного з них впливати на загальні умови реалізації товарів, які потребує споживач.
Антимонопольна політика - один з напрямків державного регулювання економіки, що представляє собою комплекс державних заходів (відповідне законодавство, система оподатковування, денаціоналізація, роздержавлення і приватизація власності, заохочення створення малих підприємств та ін.), спрямованих проти монополізації виробництва і ринку та такий, що забезпечує розвиток конкуренції серед товаровиробників.
Антимонопольна політика має такі складові:
демонополізація економіки;
антимонопольне регулювання;
застосування антимонопольного законодавства.
Антимонопольна політика представляє собою здійснюваний державою комплекс заходів, у тому числі примусових, спрямованих на зниження рівня монополізації ринків, тобто збільшення кількості господарюючих суб'єктів, які конкурують на ринках, зниження або припинення монопольної діяльності господарюючих суб'єктів [37, с.175].
Стрижнем антимонопольної політики є антимонопольне законодавство, яке представляє собою законодавчо закріплені основні правила діяльності на ринку господарюючих суб'єктів, органів державної влади та управління.
Основними завданнями антимонопольного законодавства є:
а) забезпечення сприятливих умов і стимулів для розвитку конкуренції і підприємництва в національній економіці;
б) зняття всіх перешкод на шляху активізації конкуренції на правовій основі, що дозволяє виключити монопольні дії суб'єктів ринку, центральних органів влади та управління, диктат суб'єктів господарювання;
в) визначення правового режиму регулювання відповідальності за монопольні дії та порушення правил чесної конкуренції;
г) захист інтересів малого та середнього підприємництва від свавілля крупного бізнесу;
д) створення умов для розвитку національного господарства.
Антимонопольне законодавство тісно пов'язане з загальною системою заходів, з допомогою яких держава робить спроби впливати на ринкові відносини та форми об'єднань підприємців. Воно обмежує деякі найбільш грубі та очевидні заходи монополістичної діяльності, чинить певний вплив на конкурентну боротьбу, але ніколи не зачіпає найважливіші інтереси крупних корпорацій. Конкретна програма антимонопольних дій розробляється та проводиться урядом, який знаходиться при владі. Відповідно, ця програма є складовою частиною загальної економічної програми уряду, який може відображати інтереси окремої групи підприємців, тих чи інших соціальних груп чи загальні інтереси нації і повинно враховувати загальну внутрішню та зовнішню економічну, соціальну та політичну кон'юнктуру. Це означає, що ефективність застосування антимонопольного законодавства та дієвість антимонопольної політики в цілому змінюються та залежать від зміни політичного керівництва країни [39, с.125].