Продовжуючи антиукраїнську політику Столипіна, царський уряд в 1914 р. заборонив святкування сторіччя з дня народження Т. Шевченка (рис. 6.3). Однак, незважаючи на це, в Києві відбулась 100-тисячна демонстрація патріотич-ної молоді вперше під синьо-жовтими прапорами як символами національно-визвольних змагань українського народу (вперше жовто-блакитний стяг став символом боротьби за національне відродження України під час революції 1848 року).
Подальший розвиток національного руху був перерваний Першою світовою війною, яка поставила українців обох імперій в надзвичайно складне становище:
- по-перше, вони були втягнуті у війну всупереч своїм власним націо-нальним інтересам;
- по-друге, виявилися в протилежних воюючих коаліціях і змушені були вбивати один одного. В російській армії перебувало 3,6 млн українців, у австро-угорській – 250 тис.;
- по-третє, їх землі стали об’єктом експансії з боку обох воюючих блоків;
- по-четверте, територія України перетворилася в арену воєнних дій з усі-ма її незручностями – руйнацією економічного життя, господарських і промислових споруд, житла і т.д.;
- по-п’яте, в час війни в обох імперіях вживалися заходи придушення опо-зиції, скорочувалися можливості політичної діяльності і захисту національних прав;
- по-шосте, війна зумовила глибокий розкол національного руху, як між українцями воюючих сторін, так і в межах імперій на прихильників та противників переможної війни.
Організації, які займали ті чи інші позиції показано в табл. 6.2:
Таблиця 6.2 – Ставлення українських організацій до Першої світової війни.
| Проавстрійські позиції | Проросійські позиції |
| – Головна Українська Рада створена в Львові (серпень 1914 р.) Вона являла собою блок партій: радикальної, соціал-демократичної, національно-демокра-тичної; – Союз визволення України, створений у Відні 1914 р. емігрантами з Росії Д. Донцовим, В. Дорошенком, А. Жуком та іншими. Програмною вимогою СВУ було створення незалежної України за допомогою Четвертного Союзу. | – Товариство Українських поступовців (ТУП); – частина УСДРП на чолі з С. Пет-люрою; – “Карпато-русский освободительный комитет”, який організували емігранти-москвофіли в Києві. В. Винниченко і значна частина українських соціал-демократів займали антивоєнну позицію під гаслами “Геть війну! Хай живе автономія України!” |
3 вересня 1914 р. російські війська зайняли Львів. Генерал-губернатором Галичини був призначений відвертий шовініст О. Бобринський. Він відразу заявив, що “Галиция и Лемковщина искони коренная часть великой Руси… Все устройство должно быть основано на русских началах. Я буду вводить здесь русский язык, закон и устройство”. Практично відразу він від слів перейшов до справ: були розгромлені всі українські організації, а школи, Просвіти, народні доми, ко-оперативи – закриті. Дванадцять тисяч активістів українського руху без суду були заслані до Сибіру. Лідер українського руху митрополит А. Шептицький був засланий в Суздаль.
Тому в 1915 році, коли австро-німецькі війська перейшли в наступ, їх радо вітали галичани, які ще недавно хлібом і сіллю зустрічали російські війська. В 1916 р. землі Тернопільщини стали ареною кровопролитних боїв під час Брусиловського прориву російських військ. Але через брак резервів та боєприпасів він захлинувся і війна перейшла в позиційну фазу, що принесло краю додаткові муки і нещастя. Зокрема, шалене зростання цін. Для простого люду вони стали просто недоступними. Це стосувалося й території Подільської Губернії. Вже в квітні 1915 року на засіданні Кам’янець-Подільської міської думи наголошувалося: “ ... в місті може виникнути голод...”
Війна до краю загострила всі протиріччя в обох воюючих блоках, але з особливою силою це проявилося в Росії: занепала економіка, розпадалися фінанси, скоротилося постачання міського населення продуктами харчування. Суспільство терпіло від зловживання вищих посадовців, несло невиправдані втрати на фронтах. На кінець 1916 р. в країні сталося кризове становище, що загрожувало перерости в революцію.
Таким чином, Перша світова війна принесла важкі випробування укра-їнському народу. Разом з тим вона створювала передумови краху імперій, об’єднання переважної більшості українських етнічних земель і побудови на них незалежної української держави.