"До боротьби за волю України"!
З вибухом першої світової війни відкривається новий період історії Українського Січового Стрілецтва. Дотеперішній етап стрілецького руху був ідеологічною та військовою підготовкою до майбутнього збройного виступу Українських Січових Стрільців проти Росії та одночасно приготовив психологічно наш політичний провід та цілу суспільність до цього важливого и відповідального діла. З моментом вибуху війни починається властива історія збройного чину УСС, тої першої новітньої бойової формації українського народу, що виступила до безпосередньої, активної боротьби проти нашого історичного ворога - Москви із зброєю в руці та започаткувала наші визвольні змагання.
Хоч український загал із вдоволенням, а навіть з деяким одушевленням сприйняв вибух війни проти Росії, - то він її поки що не бажав, ані до неї достатньо не підготовився. Війна вибухла по волі великих держав, і кожна з них мала свої власні інтереси і плани. Зокрема, безпосередньою метою Центральних Держав не було визволення російської України та створення української держави. Ніхто не хотів за Україну воювати та ніхто не виставляв на початку війни політичних цілей, зв'язаних з Україною. Австрійська влада не інтересувалась Україною під Росією та взагалі не мала зрозуміння для міжнародного значення української справи. У всякому разі визволення України не грало такої ролі у воєнній програмі Австрії і Німеччини, як завоювання Галичини і Буковини в воєнних планах російського імперіалізму, який вважав галицьку Україну російською землею, а її завоювання і прилучення до Росії вважав за головну ціль війни. Метою Осередніх Держав було тільки таке ослаблення Росії, щоб могти забезпечити собі корисний і тривалий мир. Про розбиття, чи розвал Росії вони взагалі не думали.
У Львові 2 серпня 1914 року зорганізувалась центральна політична організація: "Головна Українська Рада", в якій об'єдналися всі три головні українські політичні партії в Галичині: національних-демократів, радикалів і соціальних-демократів. В цей спосіб створено єдину політичну репрезентацію українського народу в Австрії під час світової війни.
Головна Українська Рада з ініціативи та при співучасті стрілецької Секції Українського Січового Союзу, львівських організацій Січових Стрільців та Сокола-Батька у Львові - вже на своєму першому засіданні вирішила зорганізувати корпус воєнних добровольців для боротьби проти Росії - під назвою: "Українські Січові Стрільці". Дотеперішні головні управи наших стрілецьких організацій об'єднались в окремий орган т. зв. "Українську Бойову Управу" при ГУРаді, яка стала верховною владою над Українськими Січовими Стрільцями та перебрала в свої руки всю ініціативу та відповідальність за УСС.
В обличчі великих історичних подій та кривавих змагань, що мали відбуватися в першу чергу на українських землях, а в яких мали брати участь по обох сторонах ворожого фронту в мундирах займаницьких армій сотки тисяч молодих українців, і в яких повинна була вирішатись доля українського народу - все свідоме українське громадянство в Австрії, яке мало можливість вільного вислову своїх почувань і домагань, стануло одностайною лавою під своїм єдиним національним проводом.
Велика переломна історична хвиля, хоч дещо заскочила наш народ, то все ж таки застала його настільки приготованим, що не могло тоді вже бути в нікого найменшого сумніву про те, що робити, та за що боротись. Одна, єдина думка, що глибоко вкоренилася в душах мільйонів свідомих українців, з непереможною силою диктувала всьому українському народові під обома займанщинами єдине бойове гасло: "До боротьби проти історичного ворога України, проти Росії, за розбиття московської імперії, за визволення поневоленого українського народу з московської неволі, за вільну самостійну українську державу!" Це, що недавно ще було програмою безпосередньої дії тільки в рядах стрілецьких організацій та серед частини української суспільності, стало тепер загальним постулатом цілого народу.
Як виразник думок і домагань українського народу в вільнім світі - Головна Українська Рада проголосила в тому історичному моменті свій маніфест 3 серпня 1914 р.
МАНІФЕСТ ГОЛОВНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ РАДИ
Український Народе!
Надходить важна історична хвиля. Важиться доля держав і народів. Нічого не вдіяли всі зусилля дипломатії, щоб удержати в Європі мир. Буря війни суне на Європу і ніщо її не спинить.
Суне отся буря передовсім на держави, в склад яких входить український народ. Український народ належить до тих народів, на які війна і її наслідки наляжуть найбільше.
В таку хвилю народ, що хоче жити, мусить мати одну думку і одну волю і ту свою волю перемінити в діло, яке заважило би в історії держав і народів.
І тому всій хвилі, представники українського народу в Галичині, всіх політичних напрямків, які лучить один національний ідеал, зібралися в ГОЛОВНУ УКРАЇНСЬКУ РАДУ, яка має бути висловом одної думки і одної волі українського народу і показувати йому дорогу до діла, яке жде його в теперішній хвилі.
Ми не є прихильники війни, ми разом з цілим культурним світом уважаємо мир найціннішим добром людськості. Але бувають в історії держав і народів хвилі, коли війна являється неминуча. І коли не можемо війни відвернути, то мусимо старатися, щоб ті жертви, яких вона від нас вимагає, не пішли намарно, щоб кров батьків принесла добро дітям.
Дорога, яка веде до сього, ясна.
Війни хоче цар російський, самодержавний володар імперії, яка є історичним ворогом України. Царі російські зломили Переяславський договір, яким вони зобов'язалися були - шанувати самостійність України, - і поневолили вільну Україну. Царська імперія протягом трьох століть веде політику, яка має за ціль відібрати поневоленій Україні національну душу і зробити український народ частиною російського народу. Царський уряд відорав українському народові його найсвятіше право, - право рідної мови. В царській Росії нинішнього дня найбільше поневолений - український народ.
І коли Росія хоче війни, то говорить з неї та ненависть, яка червоною ниткою тягнеться через усю історію імперії, що з московського князівства, загарбуючи все нові землі, поневолюючи народи, - розрослася в колос, який від ряду літ загрожує загальноєвропейському мирові і загальнолюдському поступові, культурі і життю народів.
Та ненаситність царської імперії загрожує також нашому національному життю. Історичний ворог України не може спокійно дивитися, що не вся Україна в його руках, що не весь український народ стогне поневолений під його пануванням, що існує частина української землі, де український народ не є вийнятий з-під права, де він може жити своїм національним життям.
І тому наша дорога ясна.
Вже під час попереднього австрійсько-російського напруження - з'їзд найвизначніших діячів усіх українських партій Галичини, який відбувся у Львові 7 грудня 1912 р., заявив, що з огляду на добро і будучність українського народу, на випадок оружного конфлікту між Австро-Угорщиною і Росією, ціла українська суспільність одно згідно і рішучо стане по стороні Австро-Угорщини, проти російської імперії, як найбільшого ворога України.
Так і теперішня хвиля кличе український народ стати однодушно проти царської імперії, при тій державі, в якій українське національне життя знайшло свободу розвитку.
Дотеперішня пасивність австро-угорської політики супроти затій російського царизму була все визискувана на шкоду інтересів австро-угорської монархії і її народів, а передовсім на шкоду самостійного національного розвитку нашого народу. І тому тепер нашим святим обов'язком є покласти всі свої сили на жертвеннику боротьби за будучність рідної країни.
Перемога Австро-Угорської Монархії буде нашою перемогою. І чим більше буде програш Росії, тим швидше виб'є година визволення України.
Український Народе! Тільки той народ має права, що вміє їх здобути. Тільки той народ має історію, що вміє її творити рішучими ділами.
Головна Українська Рада кличе Тебе до діла, яким Ти здобудеш нові права, утвориш новий період в своїй історії, займеш належне місце в ряді народів Європи.
Нехай же цей поклик знайде відгомін в кожнім українськім серці! Нехай збудить в нашім народі давнє козацьке завзяття! Нехай вся наша суспільність буде не тільки видцем, але як найдіяльнішим учасником грядущих подій! Нехай віддасть всі свої матеріальні і моральні сили на те, щоб історичний ворог України був розбитий!
До бою - за здійснення ідеалу, який в теперішню хвилю з’єднує ціле українське громадянство!
Нехай на руїнах царської імперії - зійде сонце вільної України!
Львів, 3 серпня 1914 р.
За Головну Українську Раду: д-р Кость Левицький, голова - Михайло Павлик, Микола Ганкевич, заступники голови, - д-р Степан Баран, секретар. Члени: Микола Балицький, Іван Боберський, Іван Кивелюк, д-р Микола Лагодинський, д-р Михайло Лозинський, Теофіль Мелень, Володимир Темницький, д-р Кирило Трильовський, д-р Володимир Старосольський, д-р Льонгин Цегельський.
В три дні після проголошення повитого історичного маніфесту Головної Української Ради, після того, як Австрія виповіла війну Росії, - появився дня 6 серпня 1914 р. спільний мобілізаційний заклик Головної Української Ради і Української Баєвої Управи до українського народу - ставати до збройної боротьби в ряди Українських Січових Стрільців та складати пожертви на закупівлю зброї і санітарного устаткування. Згідно з тим закликом громадянство мало закладати громадські мобілізаційні комітети.
Цей заклик наводимо нижче, пропустивши тільки організаційну частину.
ГОЛОВНА УКРАЇНСЬКА РАДА ДО ВСЬОГО УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ!
Гряде великий час, вибила слушна година!
Здіймається пожежа війни, в якій тріснуть кайдани, що давили поневолені народи. В сій пожежі кується будучність України.
Настав слушний час, день нашого воскресіння. В сей час український народ кличе синів своїх до бою за волю України. В сей час нема жертви, яка для нас могла б бути завелика. В сей час одноцілі є наші думки і бажання, однодушні та тверді мусять бути наші діла.