З тих пір Людовік благорозумно відмовився від усяких зіткнень з Карлом. Як показали наступні події, така політика була найбільш далекоглядною.
За своїм характером герцог Бургундський не міг жити в мирі. Невдовзі він відвернувся від французьких справ через заходи в Лотарингії, Німеччині, Швейцарії та Нідерландах. Людовік не заважав своєму супротивнику виснажувати сили у війнах та закллотах. Він терпляче чекав того моменту, щоб поновити свої притязання. Тим часом він він привів до повної покори своїх "добрих двоюрідних братів". Ще в червні 1471 р. король наказав схопити та кинути до в’язниці герцога Алансонського.
В 1472 р. раптом помер брат короля, герцог Гиєнський, і Людовик оволодів його землями. Потім прийшла черга графа Арманьяка. Цей буйний васал в червні того ж року підняв заколот.
В березні 1473 р. французи осадили його в Лектурі. Місто здалася на капітуляцію, але все одно було розгромлено. Сам граф був вбитий, його брата було кинуто до в’язниці. Герцога Немурського, молодшого главу Арманьякського лінії, посадили до Бастілії і стратили в 1477 р.
Після загибелі династії Арманьяків Людовик встановив свою владу над всіма володіннями південної Франції. Смерть бездітного герцога Анжуйського Рене в 1480 р., а потім його племінника Карла Менського доставили в руки короля анжуйський спадок і право на Неаполітанське королівство.
За допомогою підкупів Людовік XI уклав "вічний" союз з Швейцарією, спрямований проти своїх ворогів - французьких феодалів. Цей договір, як зазначав Маркс, був основою всіх угод, які укладалися між Францією й Швейцарією до самої французької революції; він забезпечив за Францією право вербувати швейцарську піхоту, а за швейцарцями щорічну данину від Франції.
Людовіку XI вдалося спровокувати на війну проти свого головного ворога - герцога Бургундського Карла Сміливого — швейцарські кантони та лотарінгських феодалів.
Між тим справи у Бургундського герцога з кожним роком йшли все гірше. Він зазнав декілька поразок від швейцарців, і в січні 1477 р. був вбитий і битві при Нансі. Його смерть була не тілько роковою для Бургундського дому, але і для всіх феодальних володарів Франції.
Значний Бургундський спадок повинен був перейти до дочки Карла Сміливого Марії. Законно заволодіти її землями Людовік міг тільки тільки за допомогою шлюбної угоди. Але його власному сину було лише шість років, в то час як Марії вже виповнилося дев’ятнадцять. Тому королю потрібно було шукати нові шляхи. Він зараз же зайняв військами Пікардію, а також вів їх до Бургундії та Франш-Конте начебто для охорони прав Марії. Тут Людовіка підтримали місцеві вельможі, в особливості могутній принц Оранський Жан де Шалон-Арле.
Під його тиском бургундський сейм прийняв рішення в 1477 р. передати герцогство і всі землі під управління французькому королю. В лютому таке ж рішення прийняли барони Франш-Конте, хоча провінція ця входила дол складу Священної римської імперії. Сам Людовік повів війська в Генегау. Марія просила допомоги у свого дядька, англійського короля Едуарда IV, але він не хотів війни з Францією і не рушив з місця.
Французи зайняли Артюа та Генегау, загрожували Люксембургу і навіть пройшли у Фландрію, але тут їх успіхи закінчилися. Фламандці не бажали відновлення французького господарювання, проти якого боролися двісті років, і підтримали Марію (вона жила тоді в Генті). Французи були змушені брати з боєм кожне місто. Сам Людовік сам ледь не загинув під стінами обложеного ним Бушеня. В гніві він наказав зпустошити країну, але це звісно не надало йому популярності.
Марія, розуміючи про власну нездатність утримати отриману спадщину, забажала знайти собі законного покровителя. В серпні 1477 р. вона вступила до шлюбу з австрійським ерцгерцогом Максиміліаном. Для Людовіка це стало неприязним сюрпризом. Імператор Фрідріх ІІІ вступився за принцесу і вимагав повернути ті землі, які вважалися імперськими лєнами (перш за все Франш-Конте).
Принц Оранський, невдоволений тим, що його не призначили намісником Бургундії, розсердився на Людовіка і перейшов на бік його ворогів. Франш-Конте було охоплене повстанням. В 1479 р. французи заходили столицю графства, місто Доль, і розгромили його. Після цього провінція була підкорена.
Війна на півночі проходила не так вдало. В серпні у Гінгата війська Людовика зазнали відчутної поразки від Максиміліана. Результат цієї битви змусив короля подумати про реформування своєї армії. Дійсно, французька регулярна піхота (так звані "вільні стрільці") не могли протистояти високопрофесійним швейцарським та німецьким найманцям. Людовик став створювати у себе великі підрозділи найманої піхоти. Невдовзі він вже мав до 30 тисяч чоловік гарного війська. Для утримання цієї армії, французький король був змушений постійно збільшувати податки (за роки його правління податки зросли майже втричі і стали важким ярмом для народу).
В 1482 р. під час полювання Марія впала з коня і через три тижні померла. Після неї залишився чотирирічний син Філіп та дочка Маргарета. Максиміліан без грошей та війська був безсилий продовжувати війну з Францією. В грудні 1482 р. в Арасі був підписаний мир, умовами якого були:
1. Трирічна Маргарета була заручена з сином Людовіка Карлом і відправлена на виховання в Париж;
2. Франш – Конте і Артуа були оголошені її спадком.
Таким чином, Людовік зумів прибрати до рук всю Бургундську державу за виключенням Нідерландів (так називалися у середні віки землі, що розташовані по Нижньому Рейну, Маасу, Шельді і узбережжю Північного моря. Частина феодальних володінь, що знаходилися на території Нідерландів (Фландрія, Артуа та інші західні області), входила до складу Французького королівства, а частина (Голандія, Брабант, та інші східні області) – в склад Німецької імперії. До середини ХV ст. Нідерландські землі потрапили під владу бургундських герцогів. З інших великих великих феодальних володінь до кінця правління Людовіка ХІ незалежність зберегла лише Бретань.
Успіхи об’єднання всіх французьких земель в єдину й централізовану державу пояснюються не стільки державною діяльністю і дипломатичним талантом Людовіка XI, скільки зростаючою необхідністю французького суспільства. "...В містах і на селі всюди збільшилась в населенні кількість таких елементів, які насамперед бажали, щоб був покладений край без- конечним безглуздим війнам, щоб припинені були чвари феодалів, які приводили до того, що всередині країни відбувалася безперервна війна навіть і в тому випадку, коли зовнішній ворог був у країні, щоб припинився цей стан безперервного і цілком безцільного спустошення, який незмінно продовжував існувати протягом всього середньовіччя".
В об’єднанні окремих частин країни в єдину й централізовану державу була зацікавлена в цей час переважна маса французького населення. Об’єднання більш значних областей у феодальні королівства було потребою як землеробського населення, так і міст.Зростання міст, розвиток ремісничого виробництва й торгівлі, проникнення товарно-грошових відносин на село - все це забезпечило королівській владі успіх в її боротьбі з феодалами. "Спільне діяння всіх цих причин, - говорив Енгельс, - яке посилювалося з року в рік завдяки тому, що всі вони дедалі енергійніше діяли в одному й тому ж напрямі, забезпечило у другій половині XV століття перемогу над феодалізмом, хоч і не бюргерства, а королівської влади".
Таким чином, в період правління Людовіка ХІ завершився процес об’єднання Франції в єдину державу.
Після закінчення Столітньої війни та приєднання півдня, при Карлі VІІ (1422 – 1461 рр.) і особливо при Людовіку ХІ відбувалося відродження економіки Франції.
На відбудову зруйнованого війною сільського господарства, ремесла та торгівлі, налагодження економічних та політичних зв’язків було справою важкою та довготривалою.
Після вигнання англійців та приєднання Півдня відразу ж почалася боротьба з Бургундією, що теж потребувала великих жертв. Ще повністю не відбудована економіка країни зазнала нових випробувань. Нечувано зросли податки, від яких тяжко страждав народ. Податкові утиски на селі негативно відображалися на розвитку сільського господарства.
Економічна політика Людовіка ХІ сприяла пожвавленню ремесла й торгівлі, подальшому розширенню економічних зв’язків. Значного розвитку отримала металургія та металообробка (головним чином для виготовлення артилерії та зброї), з’явилось виробництво шовкових та легких шерстяних тканин.
В кінці XV ст. на ярмарках Фрінції торгували сукнами з Нормандії, Бері, Пуату та Лангедоку, полотнами з Фореза, Божоле, Роане, та Брес, хутровими виробами з Парижу, Ліоне, Жеводана та Альбіжуа, різноманітними виробами з Парижу і т.д.Велика оптова торгівля велася також на норманських ярмарках в Кані, Руані. Від Руана до Марселя, по Сені, Соні та Роні встановилися постійні та інтенсивні торгові зв’язки.
За 22 роки правління Людовіка ХІ одна королівська талья, яку сплачували селяни, збільшилась більш ніж в три рази. Податки розоряли мало імущі верстви села та важко лягали на селянство в цілому. Лише в кінці ХVст. завдяки зростанню посівних площ до Франції повернувся відомий достаток. В урожайні роки зерно вивозили в Англію, Нідерланди, Іспанію, зростав експорт високоякісних вин. Все це означало зростання продуктивності саме селянського господарства, тому що феодали на той час майже повністю перетворилися в земельне рантьє.