В ці роки основні положення в вольтерівського погляду на світ були проголошені в його функціональних філософських і науково-публіцистичних віршах, серед яких слід відмітити дві книги, що відразу звернули на Вольтера увагу громадськості, створили йому непримиренних ворогів і щирих друзів. Це «Філософські листи» 1734р. і «Основи філософії Ньютона» 1731 року. Обидві були результатом довготривалої подорожі в Англію (1726-1728рр.), знайомства з англійським суспільним ладом, наукою і літературою. Написані легкою і живою прозою, ці книги пропагували передову для того часу соціальну систему і передову філософію. Вольтер підводить читача до зіставлення англійських порядків з французькими і тим самим виносить останнім вирок у формі звинувачення.
Найбільший суспільний резонанс мали «Філософські листи», які давали повну характеристику політичного ладу Англії на початку XVIII ст. В перших семи листах Вольтер описує секти і релігії Англії, висловлює своє ставлення до них, але наголошує на англійській віротерпимості. Потім він аналізує державний устрій Англії. В кінці «листів» Вольтер подає основи філософії Бекона, Локка, Ньютона, оголошуючи себе прихильником їх матеріалізму і детермінізму.
Література епохи класицизму була знайомою з веселим еротичним і лукавим сміхом. Вольтер зробив у цьому жанрі якісний крок вперед; у нього іронія і пародія, життєрадісна проповідь чутливих насолод служить важливим ідейним і художнім завданням. Залишаючись «катахізисом сарказму», вольтерівська поема в легкій, не завжди пристойній балаканині, відкидає сам дух католицизму, проводить свідому критику біблійних текстів, викриває протиріччя церковного вчення.
Серйозну трансформацію класицизму спостерігаємо ми і в драматургії Вольтера, усвідомлюючи і розвиваючи традиції своїх попередників – Корнеля іРасіна. Театр був найбільш стійкою і найсильнішою пристрастю Вольтера. З театром зв'язані і перші його успіхи. Він був визнаний на початку як драматург. Вольтер став творцем просвітницького класицизму у французькій драматургії, яка відрізнялась від класицизму XVII ст.[9, 110 C.]
Важливим феноменом в ідейному розвиту Франції в ці десятиріччя є утвердження матеріалізму. Особливо доцільним в цей період є вчення про природу, про реальну, природну людину. Крім поняття природи в науковому розумінні, розглядають це поняття з точки зору матеріалізму, як природні, справедливі норми людської поведінки.
Друга половина 40-х рр. виявилась в житті і творчості Вольтера переломним. Спочатку наступає не довгий період його примирення з владою. Людовік XIV призначив письменника своїм придворним історіографом, в 1746р. його обирають у Французьку академію Пруський король Фрідріх II зробив його своїм особистим секретарем. Але це тривало не довго. Вольтер не залишив своєї гострої критики феодально-церковних догм. Більше того в його творчості починається більш зрілий етап, пов'язаний зі створенням цілої серії літературних шедеврів. Цей етап співпав з новим періодом в діяльності просвітителів, коли лідерство перейшло до представників демократично-плебейського крила, до Дідро і Руссо. Хоча Вольтер і не розділяв деяких позицій Дідро, хоча він і дискутував з позиціями Руссо, він взяв участь в основних починаннях філософів, написав деякі статті для «Енциклопедії». Глибоке вивчення історії, роздуми над подіями свого часу, а також ряд особистих трагедій зробили погляди Вольтера більш тверезими, хоча і скептичними. Вольтер приходить не лише до визнання зла як факту, який відвернути неможливо, що відображає переборні і далеко ще не пізнані закони природи, але і до активної боротьби із злом, якщо мова іде про людське суспільство. Боротьбу з деспотизмом і релігійним фанатизмом Вольтер вів не лише в своїх памфлетах, але і в своїх історичних творах, в яких намітився перехід від старої класичної до нової історіографії. Якщо такі історичні праці Вольтера, як «Історія Карла XII» (1731) і «Доба Людовіка XIV» (1739-1751 рр.) все ще повністю не розірвали зв’язок з біографічним методом, то в «Дослідженні про характер і дух народів» (1756-1769) письменник дає широку панораму історичного розвитку всіх народів, приділяючи багато уваги Сходу, особливо Індії і Китаю. В цій праці Вольтер виступає проти історичних концепцій минулого, що базувались на домінуванні християнства.[16, 148 C.]
Характеризуючи минулі епохи, Вольтер займає песимістичну позицію, скрізь находячи прояви жорстокого релігійного фанатизму і деспотизму правителів, зло і ненависть. Але не можна дивитися на його діяльність з одної сторони. Вольтер завжди хотів і знаходив в історії щасливі моменти. Ці моменти письменник знаходив там, де над фанатизмом і деспотизмом гору брав розум. Тому для Вольтера і інших діячів класичної течії просвітництва є характерним ідея історичного процесу, який він пов’язує з досягненням людської думки, з просвітництвом.
В останній період своєї творчості Вольтер створив велику кількість творів різних жанрів. Поряд з великими книгами він пише короткі історії, політики, філософії. Продовжує цікавитись і театром. Як його теоретик, пише «Роздуми про давню і нову трагедії» (1748р.) і «Звернення до всіх націй Європи» (1781р.). Вольтер відстоює національну «драматичну систему», створену Корнелем іРасіном, він прагнув розвинути принципи класицизму, не проводячи ломкицього художнього методу. Але естетика класицизму отримала в його пізньому етапі творчості своєрідний перелом. Вольтер шукав нові шляхи і виразні засоби, продовжуючи розробляти звичну для класицизму оптичну тематику, звертається до легендарних тем середньовіччя, візантійської і східної тематики. Головне в чому Вольтер робить крок вперед, це нове розуміння трагедії. Трагедія, писав він, - це мистецтво, що рухається, це картина з душею, а люди, які там зображені – повинні діяти.[17, 158 C.]
Трагедії Вольтера цих десятиріч носять політичний характер. Письменник-просвітитель веде війну в них зі своїми давніми ворогами – церковниками, тиранами, представниками феодального ладу. Найбільш значним явищем в останні тридцять років свого життя Вольтер працював в області Французької прози, відміченої прикладами просвітницького класицизму. Це – повісті, розповіді, казки-притчі. Художня проза Вольтера виникає ніби на полях його найгостріших робіт, таких як «Філософський словник», «Опыт о правах».
Отже, щоб підсумувати все вище сказане, слід відзначити, що просвітницький класицизм дав початок всьому французькому просвітництву, став представником класицизму і втіленням епохи. Він більш руйнував ніж створював як мислитель, як художник він завершив етап розвитку літератури і відкрив перед нею нові шляхи.
2.2 Енциклопедисти
В середині XVIII століття намітився перелом – починається більш радикальний етап в усіх сферах культури. У філософії – перехід до матеріалізму після поміркованого сполучення емпіризму з раціоналізмом Вольтера і Монтеск’є. Починає виступати Дідро з атеїстично-матеріалістичним «Листом про сліпих у настанову зрячим». В сфері релігії проявляється перехід від деїзму з його визнанням божества як своєрідного теїзму, до послідовного атеїзму енциклопедистів. В сфері художньої теорії і практики відбувається перехід від реформи придворного класицизму, до рішучої боротьби з придворним мистецтвом, з самими принципами класицизму, які ставляться під сумнів. Хоча справжнього, остаточного розриву з класицизмом не відбулось, але основне його положення – розуміння прекрасного тільки як яскравого, піддається критиці. Цей факт знаменний для просвітителів другого етапу. Представники цього періоду об’єднують під назвою енциклопедистів, але це не зовсім точно, тому що деякі з них не брали участі у створенні «Енциклопедії». «Енциклопедія» завдячує своєму виникненні випадку – появі англійської енциклопедії Чемберса в 1728 році. Французькі видавці, які слідкували за англійськими новинками, хотіли перекласти її на французьку мову, але її стислість, недостатність змісту викликали в них ідею створення своєї власної енциклопедії. Це було доручено Дідро і д’Аламберу.[ 31, 315 C. ]
В 1751 році появився перший том, потім вийшли ще шість томів. Всього вийшло 35 томів за тридцять років (до 1780 року). Після першого тома «Енциклопедія» була заборонена , проти неї проголошувались проповіді, які тільки додавали їй популярності. Вороги їй шкодили, заважали видавництву, підсилали своїх агентів в топографію. Але енциклопедисти не були самотні – ним симпатизували знатні люди. Тираж «Енциклопедії» був величезний для того часу – 30 000 примірників. Автори викладали у своїх статтях сміливість ідей, вони оголошували свої думки вільно, але також старались кмітливим розподіленням статей уникнути надто швидкого викриття.
«Енциклопедія» виховала ціле покоління , яке розвивало її ідеї. Душею її був Дідро. Він виступав там, де не вистачало статей з будь-якого питання, особливо по природознавству.[ 2, 240 C. ]
Діяльність Дені Дідро (1713- 1784 рр.) являє собою одну з вершин французького Просвітництва. Вихід «Енциклопедії», задум і керівництво якою здійснював сам Дідро, означало об’єднання розріднених в минулому сил прогресу, створення свого роду партії «енциклопедистів». Ідеологічний наступ проти старого режиму набув в ці роки не лише більш широкого масштабу, але і більш ідейну гостроту. Помірковані, компромісні концепції першої половини XVIII століття рішуче долалися і у філософії , і у соціології, і в естетиці. Вклад в цей процес самого Дідро особливо значущий.[9, 119 C.]
Літературний талант Дідро багатогранний. Драматург, який відкрив нові шляхи для театру, Дідро в той же час один з найвідоміших майстрів французької прози. В його працях з філософії, естетики, з проблем драматургії і акторського мистецтва, в його нарисах – звітах про художні виставки, де проявилось особливе мистецтво літераторів – просвітителів , яке було пронизане філософією, а теоретичні ідеї викладались з поетичним блиском в живій і образній формі, що відповідало пропагандистським завданням «століття розуму».