Так, VIII Всеукраїнський з'їзд Рад (січень 1924 р.) накреслив шляхи дальшого розвитку народного господарства України, ратифікував Договір про утворення СРСР і прийняту другою сесією ЦВК СРСР Конституцію Союзу РСР, доручив ВУЦВК переглянути Конституцію УСРР відповідно до союзної Конституції. Черговий IX Всеукраїнський з'їзд Рад (травень 1925 р.) розглянув широке коло питань у галузі господарського і державного будівництва, зміни в Конституції УСРР, викликані організацією у складі УСРР Молдавської АСРР. Починаючи з IX Всеукраїнського з'їзду Рад, на з'їздах стали заслуховуватися доповіді про діяльність уряду СРСР та обиратися від УСРР члени Ради Національностей ЦВК СРСР. З 1926 р. змінилася періодичність скликання Всеукраїнських з'їздів Рад. Відтепер вони збиралися не щорічно, а один раз на два роки.
Х Всеукраїнський з'їзд Рад (квітень 1927 р.) приділив увагу розвитку сільського господарства, необхідним змінам у Конституції УСРР, політиці пожвавлення роботи Рад та ін. І Всеукраїнська конференція КП(б)У (жовтень 1926 р.), виходячи з рішень XIV з'їзду ВКП(б), накреслила ряд заходів щодо прискорення темпів індустріалізації і підвищення питомої ваги важкої промисловості в народному господарстві республіки. Х Всеукраїнський з'їзд Рад, виконуючи ці партійні директиви, повинен був конкретизувати їх і надати їм державно-правової форми.
XI з'їзд Рад у травні 1929 р. вже мав змогу підбити підсумки індустріалізації і затвердити перший п'ятирічний план розвитку народного господарства УСРР. На цьому ж з'їзді було прийнято нову Конституцію Української СРР.
Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет (ВУЦВК) як вищий орган державної влади УСРР у період між Всеукраїнськими з'їздами Рад у цей час відігравав важливу роль.
У зв'язку з остаточним затвердженням у січні 1924 р. Конституції СРСР необхідно було внести відповідні зміни в компетенцію найвищих органів державної влади союзних республік. В Україні для вирішення такого завдання важливе значення мало Положення про ВУЦВК від 12 жовтня 1924 р. Воно визначало порядок обрання ВУЦВК, строк повноважень, періодичність скликання сесій (не менше трьох разів на рік), основні принципи організації і діяльності Президії ВУЦВК. Цей законодавчий акт вперше прямо вказував, що Президія ВУЦВК в період між сесіями ВУЦВК є
вищим законодавчим, виконавчим та розпорядчим органом влади УСРР.
Важливе місце посідав також затверджений постановою ВУЦВК у липні 1926 р. Наказ про порядок роботи Президії ВУЦВК, який визначав її склад і регламентував порядок скликання і ведення засідань тощо. Один з розділів Наказу присвячувався Малій Президії ВУЦВК, що відігравала роль внутрішнього допоміжного і підготовчого органу.
У 1926—1929 рр. ВУЦВК, як і Всеукраїнський з'їзд Рад, чимало уваги приділяв розвитку промисловості (курсу на індустріалізацію), сільському господарству, культурному будівництву. Так, 23 листопада 1926 р. ВУЦВК своєю постановою доручив уряду УСРР вжити необхідних заходів до повного здійснення загальної освіти дітей віком 8—11 років. Багато уваги ВУЦВК приділяв питанням державного будівництва, удосконаленню роботи місцевих органів влади. ВУЦВК заслуховував -на своїх сесіях звітні доповіді окружних виконкомів, райвиконкомів та окремих сільрад.
Рада Народних Комісарів і народні комісаріати УСРР. Утворення СРСР і "затвердження його Конституції" призвели до серйозних змін у системі органів державного управління Української СРР.
12 жовтня 1924 р. було затверджено нове Положення про Раднарком УСРР, згідно з яким він визнавався виконавчим і розпорядчим органом державної влади України. До складу Раднаркому УСРР входили: голова РНК, його заступники, наркоми (землеробства, фінансів, внутрішньої торгівлі, праці, внутрішніх справ, юстиції та прокуратури республіки, робітничо-селянської інспекції, освіти, охорони здоров'я, соціального забезпечення), голова ВРНГ, уповноважені наркоматів СРСР при УСРР. Визначалося коло осіб, котрі могли брати участь у роботі Раднаркому УСРР із правом дорадчого голосу. Слід зазначити, що Положення 1924 р. уперше так докладно визначило склад Раднаркому УСРР. Чітко були означені і предмети відання Раднаркому УСРР.
Значно розширилась нормотворча робота Раднаркому УСРР у 1926—1929 рр. За цей період він видав велику кількість важливих постанов як самостійно, так і спільно з ВУЦВК.
Уряд України повинен був звітувати перед союзними органами. Президія ЦВК СРСР мала право скасовувати рішення українських установ. Траплялися випадки, коли республіка опротестовувала перед ЦВК СРСР рішення союзних органів, які порушували суверенні права УСРР. Із утворенням СРСР виникла необхідність внести зміни до системи органів галузевого управління всіх союзних республік, у тому числі і УСРР. У цей час наркомати Союзу РСР поділялися на дві групи: загальносоюзні (злиті) — єдині для всього Союзу і об'єднані (директивні), органами яких у союзних республіках були однойменні наркомати. До загальносоюзних належали наркомати: закордонних справ, військових і морських справ, зовнішньої торгівлі, шляхів сполучення, пошт і телеграфів.
Другу групу наркоматів становили: Вища рада народного господарства, наркомати продовольства, праці, фінансів, робітничо-селянська інспекція (РСІ).
Республіканськими залишались наркомати земельних справ, охорони здоров'я, соціального забезпечення, освіти, внутрішніх справ, юстиції.
Виходячи з такого розподілу наркоматів, ВУЦВК у вересні 1923 р. схвалив постанову "Про перетворення центральних установ". Наркомзаксправ УСРР був реорганізований в управління уповноваженого Наркомату закордонних справ СРСР в Україні. В той же час управління уповноважених наркомату фінансів РСФРР і наркомату праці РСФРР при Раднаркомі УСРР перетворювались відповідно в народні комісаріати фінансів і праці УСРР. У листопа[41]ді 1923 р.
Укрекономраду реорганізували в Українську економічну нараду при Раднаркомі УСРР. Розвиток торгівлі за умов непу викликав необхідність створення наркомату торгівлі УСРР. У червні 1924 р. був ліквідований наркомпрод УСРР, а його апарат переданий наркомвнуторгу УСРР. Збирання єдиного сільськогосподарського податку покладалося на наркомат фінансів УСРР та його органи.
У серпні 1923 р. наркомат держконтролю УСРР було реорганізовано в наркомат робітничо-селянської інспекції.
Всі ці перетворення вели в кінцевому підсумку до посилення централізації в управлінні. Особлива роль в цьому належала загальносоюзним наркоматам — наркоматам з "безроздільною владою".
Надійними провідниками директив союзного центру були і директивні наркомати.
Практична робота по перебудові держапарату створила умови для вироблення Загального положення про народні комісаріати УСРР, яке було затверджено ВУЦВК 12 жовтня 1924 р.
Закріпивши систему органів галузевого державного управління, Загальне положення визначало 11 народних комісаріатів, розподіляло наркомати на загальносоюзні і директивні, визначало статус уповноважених загальносоюзних наркоматів при уряді УСРР, перелічувало предмети відання та межі повноважень наркоматів УСРР.
Надалі РНК УСРР здійснювала великий обсяг роботи в галузі керівництва народним господарством республіки. Так, чимало уваги приділялося Вищій Раді Народного Господарства УСРР, під керівництвом якої перебувала вся республіканська і місцева промисловість України. З квітня 1929 р. було затверджено Положення про ВРНГ, в якому докладно визначалася її структура.
У 1927—1929 рр. було прийнято ряд положень про наркомати землеробства, фінансів, торгівлі, соціального забезпечення, юстиції тощо, де чітко визначалися права, обов'язки і структура народних комісаріатів.
13 липня 1927 р. ВУЦВК і Раднарком УСРР ухвалили постанову про розширення прав робітничо-селянської інспекції. Рішення наркомату РСІ УСРР ставали тепер остаточними і обов'язковими для всіх державних установ і підприємств. 23 січня 1929 р. було прийнято Положення про народний комісаріат РСІ УСРР. Нове Положення розширило значною мірою
компетенцію РСІ, надавало широких повноважень: припиняти незаконні розпорядження та дії посадових осіб, знайомитись під час ревізії з документами і матеріалами державних установ і підприємств та ін.
В Україні зростав центральний апарат державного управління. Все більш вагомою в управлінні ставала роль, комуністів, які займали керівні посади. Запроваджувалась практика беззаперечного підпорядкування директивам вищих органів, поступово формувалися елементи адміністративно-командної системи.[42]
Таким чином, основою конституційних ідей в українській політичній та правовій думці в більшості своїй були ідеї, спрямовані на реалізацію українським народом свого невід'ємного права на самовизначення і побудову суверенної, національної, демократичної української держави.
Радянська влада, що установлювалася на українських землях, хотіла юридично підтвердити свою прихильність до державної незалежності. З цією метою почалося обговорення української Конституції. Відповідно до постанов ІІІ з'їзду КП(б) У проект першої конституції Української РСР був розроблений Центральним виконавчим комітетом і Радою Народних Комісарів України та схвалений ЦК Компартії України. В основу проекту Конституції УРСР було покладено Конституцію РРФСР.
6 березня 1919 року у Харкові почав роботу ІІІ Всеукраїнський з'їзд Рад. На ранковому засіданні 10 березня було розглянуто і затверджено проект першої Конституції Радянської України. В обговоренні взяли участь представники трьох найбільших фракцій: більшовиків, боротьбистів та лівих есерів. Боротьбисти та ліві есери намагалися змінити характер Конституції в напрямку більшої демократичності: пропонували замінити статтю про диктатуру пролетаріату; статтю 21 п. а), де встановлювалося, що особи, які використовують найману працю з метою одержання прибутків, позбавляються виробничого права. Проте дані пропозиції були відхилені найбільшою на з'їзді більшовицькою фракцією.