Серед заходів, що були здійснені партією більшовиків і радянською владою по перетворенню країни у озброєний табір, значне місце зайняла перебудова державних органів відповідно до воєнних умов. ЗО квітня 1919 р. за прикладом Ради оборони РСФРР була створена Рада оборони УСРР. Через Раду робітничої та селянської оборони комуністична партія і радянська влада здійснювали безпосередню мобілізацію усіх сил та засобів країни в інтересах її оборони. До Ради оборони УСРР входили секретар ЦК КП(б)У, два представники ВУЦВК, голова Раднаркому, наркоми у військових справах, продовольства, шляхів сполучень, соціалістичної інспекції, командуючий військами Українського фронту та один з членів Реввійськради, голова надзвичайної комісії по постачанню Червоної армії.
Просування військ білогвардійців, інтервентів та внутрішньої опозиції вимагало від більшовиків утворення надзвичайних органів влади на місцях. У деяких містах і районах України був проголошений воєнний та облоговий стан. Майже в усіх губернських центрах були сформовані комітети оборони. Радянська влада знову вирішила посилити роль комбідів — органів пролетарської диктатури на селі. Комбіди, згідно з декретом ВУЦВК від 14 травня 1919р., стали тут єдиними та надзвичайними органами влади. Роль Ради оборони у державному житті УСРР ще більш зросла в серпні, її компетенція значно розширилася. 28 вересня відбулося останнє засідання
Президії Ради оборони, на якому було ухвалено рішення про евакуацію ЗО вересня 1919 р.
Відновлення радянських органів влади та управління. Наприкінці 1919 р. білогвардійці, війська інтервентів і сили внутрішньої опозиції зазнали поразки. Розпочалося відновлення в Україні диктатури пролетаріату. Пленум РКП(б), який відбувся 29 листопада 1919 р., прийняв резолюцію "Про Радянську владу на Україні", в якій були накреслені завдання диктатури пролетаріату в республіці. Розуміючи небезпечність революційного екстремізму, ЦК партії дав вказівки щодо організації державного апарату, підкресливши необхідність посилення зв'язку радянських установ з трудящими масами. Перед представниками центральної влади ставився обов'язок широко залучати бідне та середнє селянство до справи управління країною. Для керівництва партійною та радянською роботою в Україні пленум ЦК РКП(б) запропонував сформувати Тимчасове бюро у складі С.Косіора, Г.Петровського, В.Затонського і Д.Мануїльського.
Відновлення радянської влади наприкінці 1919 — на початку1920 р. здійснювалося у формі ревкомів як у центрі, так і на місцях.
11 грудня 1919 р., в день визволення Харкова і Полтави, в Москві відбулося об'єднане засідання
Президії ВУЦВК та Раднаркому України, на якому було прийнято постанову про створення республіканського органу військово-революційної влади — Всеукраїнського революційного комітету, який зосередив в своїх руках вищу законодавчу і виконавчу малу. Його головою став
Г.Петровський. До складу Всеукрревкому тоді були допущені представники партії боротьбистів, зокрема Г.Гринько. Всеукрревкому доручалося організувати всебічну допомогу Червоній армії для розгрому білогвардійців, остаточно ліквідувати поміщицьке землеволодіння, встановити жорсткий, революційний порядок і після утвердження на більшій частині території України Рад скликати їх IV Всеукраїнський з'їзд.
Основні напрямки діяльності Всеукрревкому були сформульовані в його деклараціях "До робітників та селян України" та "Про воєнну політику на Україні".
22 грудня 1919 р. Всеукрревком затвердив "Тимчасове положення про організацію Радянської влади на Україні", згідно з яким губернські ревкоми призначалися Всеукрревкомом за узгодженням з губернськими комітетами КП(б)У і командуванням Червоної армії. Повітові ревкоми призначалися губернськими ревкомами також за узгодженням з місцевими більшовицькими парторганізаціями та військовою владою.
У другій половині лютого 1920 р. Всеукрревком склав свої повноваження, оскільки виконав покладені на нього завдання. Було прийнято рішення про відновлення ВУЦВК та Раднаркому. [5]
Радянське будівництво в УСРР у 1920 р. 25 лютого Президія ВУЦВК ухвалила рішення "Про призначення повсюдних виборів до Рад та про порядок обрання на IV Всеукраїнський з'їзд Рад".
У лютому—квітні відбулися вибори до місцевих Рад. Був створений досить широкий розгалужений низовий апарат радянської влади — понад 1500 волосних виконкомів і майже 10850 сільських Рад. Відбулися губернські та інші місцеві з'їзди Рад. У виборчій кампанії більшовики забезпечили собі перемогу.
IV Всеукраїнський з'їзд Рад відбувався у непростий час. У квітні 1920 р. був організований новий похід проти радянської влади. На цей раз головною ударною силою були польські війська, а також залишки денікінських військ, очолювані бароном Врангелем, які укрилися на Кримському півострові.
З'їзд Рад, який відкрився 16 травня у Харкові, затвердив такий порядок денний: 1) доповідь уряду і співдоповіді: про взаємовідносини між РСФРР та УСРР, про продовольче питання, про освіту;
2) війна з шляхетською Польщею. З'їзд прийняв звернення до робітників, селян та солдатів Польщі, в якому вказав на загарбницький характер агресії. Він також звернувся з маніфестом до селян, робітників і солдатів України, в якому закликав їх помножити свої зусилля для розгрому противника. З'їзд Рад доручив ВУЦВК і Раднаркому здійснити мілітаризацію установ та вжити заходів до тимчасового скорочення тих установ, існування яких не було необхідним для оборони країни.
На заключному засіданні IV Всеукраїнського з'їзду Рад був обраний ВУЦВК у кількості 82 членів і 44 кандидатів. Серед членів ВУЦВК було 74 комуністів, 2 укапісти, 3 лівих есери (боротьбисти), З безпартійних.
ВУЦВК і Раднарком, керуючись рішенням IV конференції КП(б)У "Про роботу на селі", ЗО квітня ухвалили постанову про організацію комітетів незаможних селян. Комнезами відрізнялися від комбідів. Якщо останні створювалися у більшості випадків за відсутністю сільських Рад або замість них і тому вважалися органами влади, то комнезами були утворені поряд з місцевими Радами і працювали під їх керівництвом. Масова організація комнезамів розпочалася в червні — липні 1920 р. Була створена 800-тисячна організація незаможників, яка відіграла помітну роль у зміцненні радянської влади, в проведенні продовольчої політики.
В умовах боротьби з польськими інтервентами та Врангелем радянська влада пішла на створення надзвичайних органів безпосередньо у прифронтовій зоні. На більшій же частині УСРР створювалися і діяли Ради. В республіканському масштабі на цей раз були збережені органи влади і управління, передбачені Конституцією 1919р.
Наступ Червоної армії викликав революційний сплеск в Західній Україні. У Тернополі 8 липня 1920 р. був створений тимчасовий радянський уряд Східної Галичини — Галицький революційний комітет на чолі з В.Затонським, а на місцях — повітові, міські та сільські ревкоми. Було проголошено створення
Галицької радянської соціалістичної республіки. Галицький ревком видав декрети про встановлення радянської влади у Східній Галичині, про скасування усіх законів австро-угорської монархії та Польщі, про конфіскацію поміщицьких та церковних земель, про націоналізацію банків і промисловості та ряд інших. Проте в 1920 р. більшовикам не вдалося утвердити радянську владу в Західній Україні та домогтися її возз'єднання з УСРР.[6]
У листопаді 1920 р. в Харкові відбулася V конференція КП(б)У, яка накреслила основні завдання у зв'язку з переходом до мирної праці. У сфері державного будівництва на перший план висувалося таке завдання, як повсюдний перехід влади від надзвичайних органів до Рад. Було прийняте рішення про повсюдні перевибори Рад. В основу виборчої кампанії було покладено принцип скликання широких робітничих конференцій, загальних зборів, мітингів. У жовтні — грудні 1920 р. в багатьох промислових центрах були обрані міські Ради, і всюди в них були забезпечені пролетарська більшість та комуністичне партійне керівництво.
Розвиток федеративних зв'язків УСРР з РСФРР та іншими радянськими республіками Федеративні зв'язки радянських республік до укладення воєнно-політичного союзу.
Наприкінці 1918 — на початку 1919 рр. отримали розвиток такі форми зв'язків між радянськими республіками, які утворилися ще наприкінці 1917 — на початку 1918 рр. Ці форми державних зв'язків визначалися такими принципами: тотожність суспільно-економічного і політичного ладу, керівна роль ЦК комуністичної партії на території радянських республік, що забезпечило у будівництві федерації особливе становище РСФРР.
Керуючись вказівками ЦК РКП(б), Тимчасовий робітничо-селянський уряд УСРР в декларації від 26 січня 1919 р. заявив, що міцний зв'язок з усіма радянськими республіками є умовою торжества радянської влади в Україні. 28 січня Тимчасовий робітничо-селянський уряд УСРР за ініціативою
ЦК РКП(б) звернувся безпосередньо до радянських урядів Росії, Латвії, Білорусі, Естляндії та Литви з пропозицією укласти тісний оборонний союз. Головним виразником тенденції до об'єднання, провідною силою цього процесу виступали більшовики, які привносили у пролетарські маси дух класової інтернаціональної солідарності, який згуртовував їх на загальній політичній платформі радянської влади і боротьби за соціалізм. На цьому етапі такі лозунги ще позитивно сприймалися значною частиною пролетарів.
Більшовикам необхідно було передусім забезпечити єдність командування Червоною армією України і збройними силами РСФРР. З цією метою Тимчасовий робітничо-селянський уряд УСРР вирішив направити постійного представника командування української Червоної армії до Ставки головнокомандуючого збройними силами РСФРР. 11 лютого 1919 р. нарком військових справ[7]