Смекни!
smekni.com

Хрущовська "відлига" (стр. 3 из 4)

3. РОЛЬ ХРУЩОВА У МАЙБУТНЬОМУ КРАЇНИ

3.1 Неминучі наслідки

Усе вище означене не могло не позначитися і на його політику. Словом, вийшло так, що рух уперед по шляху, наміченому XX з'їздом, йшло не тільки повільно, але і дуже нерівно, раз у раз завмираючи, зупиняючи, перериваючи, відкочуючи назад, щоб потім перемінитися новим просуванням, як правило, під впливом якихось чергових політичних подій. Так, із заціпеніння і відомого відступу після угорських і польських подій партію вивів червневий (1957 р.) Пленум ЦК КПРС. Потім знову наступив тривалий період політичної летаргії, що переривається полемікою, що почалася, з китайським керівництвом - у центрі її була також суперечка про XX з'їзд, про роль Сталіна - і XXІІ з'їздом КПРС.

Усе це сказано не для того, щоб принизити дійсно великі заслуги Хрущова. А для того, щоб більш повно і точно уявити собі і його, і його час, і його місце в історії. Дивуватися суперечливості політичного вигляду цього діяча не доводиться. Якби він не був у якихось дуже важливих своїх переконаннях і установках, у своєму характері щирим однодумцем Сталіна, він не тільки не став би його спадкоємцем, але і не вижив би фізично (адже це факт, що не вижили навіть багато хто з тих, хто був сталіністом, що називається, до мозку кіст). Так що навіть ту позитивну роль, що зіграв Хрущов у нашій історії, міг зіграти тільки людину, у більшій чи меншій мері наділений цими недоліками.

Але в нього при цьому, звичайно ж, повинні були бути і були також великі достоїнства. Політична сміливість, що часом доходить до авантюризму, - ніхто іншої з тодішнього керівництва, напевно, не зважився б на арешт Берії, так само як на викриття злочинів Сталіна. Ну а крім того, у нього, як говориться, серце було з правильної сторони.

Я маю на увазі той безсумнівний факт, що ця людина, у минулому сталініст, учасник чималого числа затіяних тоді непорядних справ, коли змінилися обставини, коли він міг оглянутися, одуматися і виявити свою волю, зробив усе-таки правильний вибір - виступив проти Сталіна, розкрив його злочин. І цьому нітрохи не суперечить те, про що говорилося вище, зокрема що виступ проти культу особистості був у руках Хрущова одним з важливих інструментів боротьби за владу.

Тому що відома воля вибору все-таки була. У питанні про сталінізм Хрущов, так само як Молотів і інші, сам вибрав, по яку сторону барикади встати. Звичайно, Молотів активно брав участь у злодіяннях Сталіна. Але в них (нехай менше) брав участь і Хрущов. При цьому Молотів, на відміну від Хрущова, постраждав від Сталіна. Була заточена у в'язницю його дружина. Він (разом з Мікояном) в останні роки й особливо місяці життя Сталіна був в опалі, після XІ з'їзду КПРС навіть не допускався на засідання Президії ЦК.

І, швидше за все, його чекав арешт, а можливо, і публічний процес. Але він проте до останніх днів своїх залишився переконаним сталіністом. Так ніколи і не покаявшись. А Хрущов зміг переломити себе, смог піти всупереч тому, у чому багато років був переконаний, чим багато років жив. І в цьому його велика політична заслуга. Це робить його великою історичною фігурою.

Складність, суперечливість періоду, що пішов за XX з'їздом, сказалась на всіх областях життя нашого суспільства, включаючи насамперед його духовне життя.

З'їзд розбудив свідомість і совість людей. Хоча, звичайно ж, були окремі герої, свідомість і совість яких ніколи не засипали, люди, що не давали себе чи залякати оглушити, - нехай їхній було небагато, а вижили, утримались одиниці. Він породив якщо не покоління (хоча термін "шестидесятники" узвичаївся ), те цілу плеяду нових, так сказати, по своєму генотипі людей думки - письменників і поетів, публіцистів і, хоча їх було менше, філософів і істориків, навіть деяке число політиків. У суспільстві початку працювати живаючи думка, яку, як ми змогли переконатися потім, не удалося цілком придавити, зупинити навіть у гірші з років застою. Упевнено, що це було одним з необхідних і головних джерел лет, що багато наступив, після періоду перебудови і гласності, одним з головних провісників нового політичного мислення.

Але, з іншого боку, у безлічі сфер суспільної думки панували старі догми і керували старі, що тільки ледве перефарбувалися люди. Вони не давали ходу, глушили, а коли відкривалася можливість - нещадно (і нерідко з успіхом) давили тих, кого інтелектуально і морально сформував XX з'їзд. Тому що офіційна лінія й офіційні люди, навіть під час відсутності такої лінії робивши ідеологічну політику, дуже часто і в часи Хрущова зберігали можливість не тільки затикати іншим рот, але і безжалісно принижувати, гнітити, звертати в баранячий ріг неугодних (згадаємо долю Б. Пастернаку). А в роки застою просто розправитися з багатьма - жорстоко і безсовісно.

Розвінчання культу особи Сталіна справило болісне враження на керівників Китаю та Албанії. Мао Цзедун та Енвер Ходжа у цей пе­ріод створювали власні культи. Мао претендував на вивільнене міс­це лідера у міжнародному комуністичному русі, яке традиційно на­лежало керівникові Кремля. Стосунки між СРСР, з одного боку, Ки­таєм і Албанією, з іншого, погіршувалися. У результаті обидві краї­ни опинилися поза радянським блоком.

У відносинах СРСР з країнами Сходу окреслилася тенденція вва­жати своїми союзниками усіх, хто виступав з «антиімперіалістичних» позицій. Москва безоглядно підтримала арабські країни у близько­східному конфлікті. Радянсько-арабська дружба знайшла, зокрема, вияв у нагородженні лідерів Єгипту та Алжиру зірками Героїв Ра­дянського Союзу.

СРСР активно підтримував зброєю, безвідплатною допомогою націо­нально-визвольні рухи і нові режими, створювані на руїнах колоні­альних імперій. Умовою підтримки було проголошення керівництвом нових держав курсу «соціалістичної орієнтації». Насправді ж часто далі розмов про соціалізм там справа не йшла, й радянські лідери, заколи­сані революційною риторикою азійських та африканських диктаторів, викидали на вітер сотні мільйонів доларів.

3.2 Зовнішньополітичні наслідки

Основою зовнішньополітичної діяльності СРСР декларував боротьбу за мир і роззброєння. Саме з цим була пов'язана спроба М. Хрущова роз­почати конструктивний діалог з країнами Заходу. У 1955 р. СРСР, США, Велика Британія і Франція підписали угоду щодо Австрії, за якою з цієї країни виводилися війська держави -переможниці, а сама Австрія набу­вала постійного статусу нейтральної держави. Цього ж року Москву від­відала урядова делегація ФРН на чолі з канцлером Конрадом Аденауером. Між СРСР і ФРН було встановлено дипломатичні відносини. Наступного, 1956 р., було підписано декларацію про відновлення дипломатичних відносин між СРСР та Японією. М. Хрущов ладен був віддати два з чотирьох островів Курильської гряди — Хабомаї та Шикотан, на які претендувала Японія, в обмін на мирний договір. Однак після підписання японо-американського договору безпеки радянський уряд відмовився від своєї пропозиції. Напруженим моментом у міжнародних повоєнних стосунках стала Карибська криза 1962 р. Світ уперше постав перед загрозою ядерної війни. Карибська криза та її подолання дали поштовх процесові роз­зброєння. СРСР, США та Велика Британія 5 серпня 1963 р. підписали у Москві договір про заборону випробувань ядерної зброї у трьох сере­довищах: атмосфері, космосі та під водою. Зовнішня політика СРСР була досить динамічною. Уперше крем­лівський лідер побував з дружніми візитами у багатьох державах сві­ту, у тому числі й у США (1959 р., 1960 р.). Усі зарубіжні подорожі М. Хрущо­ва широко висвітлювали засоби масової інформації. До певної міри вони сприяли розвінчанню міфу про «імперіалістичних хижаків» За­ходу, які силою зброї хочуть знищити країни соціалізму. Сталінські реп­ресії, твердило воно, не випли­вали з характеру справжнього соціалізму; навпаки - вони були його «викривленням», відходом від «ленінського курсу». Звільне­ний від цих викривлень, соціа­лістичний лад мав довести свою історичну перевагу над капіта­лізмом. Ця ідея була покладена в основу нової Програми партії, ухваленої на XXII з'їзді КПРС (17-31 жовтня 1961 р.). За двад­цять років, запевняв Хрущов Радянський Союз дожене і пе­режене США за всіма показни­ками суспільного виробництва. Хрущов виявляв надзвичайну нетерплячість у здійсненні сво­го проекту. Він вимагав негай­них господарських чудес і з без­посередністю неосвіченого, але впевненого у собі партійного керівника видавав наліво і на­право поради та накази, де, ще і як вирощувати, з якою швид­кістю водити трактор при оран­ці, як писати вірші, малювати картини тощо. Його найбільшою помилкою було, однак, фаталь­не нерозуміння того, що на­справді сталося на Заході у піс­лявоєнні десятиліття. Він ста­ранно вираховував, скільки тон-заліза має виробити Радянсь­кий Союз на душу населення щоб перегнати США. Іронія поля­гала в тому, що США, як й інші промислово розвинуті країни у той самий час розвивали новітехнології, які не потребували такої кількості металу. На Заході повним темпом йшла науково-технічна революція, що ба­зувалася на використанні нових матеріалів - напівпровідників пластмаси. Хрущов хотів догнати і перегнати західний капіталізм, але не розумів, що біжить у цілком протилежний бік. Він став перед потребою нової мо­дернізації країни, у відповідь на виклик, який кидала неефективній радянській системі госпо­дарства повоєнна науково-тех­нічна революція. Однак його програма модернізації більш відповідала початку, а не другій половині XX ст. Не в усьому його зусилля були марними. Саме за часів Хрущова запущено у космос першого супутника (1957) та виведено на орбіту першого космонавта (1961). Це був серйозний виклик Заходу. Ук­раїна з її великими ресурсами та потужною паливно-енерге­тичною базою відігравала вели­ку роль у розвитку економічної інтеграції країн соціалістичного табору. Метою московського керівництва було досягнути та­кого стану, коли країни «Східно­го блоку» разом з радянським керівництвом становили б єди­ний господарський організм. Найвиразнішим проявом цих ін­теграційних планів була будова нафто- і газопроводів, що поєд­нували СРСР з країнами «на­родної демократії» Центральної Європи. У 1960-1964 рр. завер­шено будівництво нафтопрово­ду «Дружба», що проходив че­рез українську територію, у 1967 р. - газопроводу «Братст­во» між газоносними районами на Львівщині і Братиславою. У 1950-1965 рр. в Українсь­кій РСР постійно зростали мас­штаби видобутку нафти і вугіл­ля (у західній частині республі­ки створено Львівсько-Волинський вугледобувний басейн), ви­робництва електроенергії, про­дукції чорної металургії, хімічної і нафтохімічної промисловості та машинобудівного комплексу. Темпи приросту промислової продукції за ці п'ятнадцять ро­ків майже вдвічі перевищували ці самі показники за 1965-1985 рр. У цьому сенсі роки правлін­ня Хрущова були найдинамічнішими для розвитку української промисловості. Між 1953 і 1964 р. радянське керівництво проголосило еконо­мічні реформи, які, хоч ніколи не були здійснені до кінця, викли­кали великі зміни у житті суспільства.