Та повернемося до подій у Мелітопольському районі. Третя хвиля арештів у Чехограді почалася у 1937 р. і була обумовлена боротьбою влади із проявами антирадянської агітації. Під це визначення підпало близько двох десятків селян, не пов'язаних між собою якоюсь однією загальною «справою».
Один з них – Схейбал Франц Францевич, 1889 р.н., – у 1930 р. був розкуркулений, а 14 вересня 1937 р. засуджений за антирадянську агітацію до 5 років ув'язнення (реабілітований 21 грудня 1989 р.). Іншу люди ну – Фіцека Йосипа Францевича – було засуджено за антирадянську агітацію до 2 років ув'язнення у липні 1939 р. (реабілітований за постановою Верховного Суду УРСР від 28 липня 1990 р. за відсутністю в його діях складу злочину)[38].
Загалом у 30-х роках населення Чехограда становило всього 806 осіб, з яких українців було 25, а росіян – 11. Під розкуркулення та інші репресії 1930–1937 рр. підпало приблизно 250 осіб, враховуючи і членів родин, що були покарані[39].
Як відомо, у Південно-західному регіоні України компактні чеські поселення існували, головним чином, навколо Миколаєва та Одеси. Яскравим, документально доведеним фактом економічних репресій проти чеського населення в цьому регіоні є шахрайство із наданням сільгоспартілі у селищі Богемка Врадієвського району Миколаївської області сільгоспмеханізмів у кредит. Вірогідно, влада це зробила з метою з'ясувати, чи не залишилось у досить заможних чехів якихось заощаджень.
Ще у 1928 р. радянські чиновники з Москви разом із представником чеського торгпредставництва (якого потім так і не знайшли) уклали з селянами Богемки договір про поставку їм із Чехословаччини сільгоспмашин на суму 15 млн. чеських крон на умовах безпроцентної позики на 5 років. Машини дійсно почали надходити, але старі, поламані, без запчастин, наполовину комісійні чеські, наполовину старі російські. Невідомо звідки з'явилися чималі відсотки за наданий кредит. Село в 300 дворів виявилося боржником держави на суму 14 тисяч американських доларів. До органів державної влади вони звернулися лише на останньому етапі справи. Якимсь чином це шахрайство, що, можливо, мало за мету в легальний спосіб перевірити фінансову спроможність чехів і викачати з них кошти ще до розкуркулення, було скасовано. Врадєвський райвиконком секретно доповідав республіканському керівництву: «Інцидент має вже досить чіткі політичні наслідки… Колоністські селища в окрузі мають національно закритий шовіністичний характер. Вони відчувають симпатію до Чехословацької республіки, підтримують з нею зв'язок через листи та газети (газети – виключно комуністичні, хоча передачі іншої преси з-за кордону просто документально не підтверджено). Чеські селища мають свої школи, молитовні, та на будь-яку спробу проникнути до їхнього громадського життя дається відсіч. Цей інцидент пробив замкнутість селища і дав надію на можливість пропагандистської роботи [в ньому]. Результатами також цікавляться й інші колонії»[40]. Наскільки нам відомо, Богемка мала той самий замкнутий характер і подвійну систему соціального управління – поряд з офіційним колгоспом була громада на чолі із дедичком-старостою та релігійним діячем[41].
Слід згадати і про факти вилучення державою церковних цінностей. Так, свого часу у Чехограді для задоволення релігійних потреб односельців церковна громада на чолі із старшим братом Франца Вавріна побудувала досить великий костел і капличку[42]. Зі свідчення інформатора ГПУ про приїзд до селища Чехоград католицького єпископа: «Ксьондзи в'їхали до Чехограда під урочисте калатання дзвонів і зупинилися на квартирі у кістера чехоградської церкви Франца Иосифовича Вавріна. Зранку почалося богослужіння, на якому були присутні всі, за винятком членів КНС та радянських службовців. Хрещення проходило на головній вулиці, де вишикувалися всі, хто бажав пройти конфірмацію. Єпископський прелат Грузинський, ксьондзи з міст Олександрівка (Крим) та колонії Костгєйн прочитали проповідь, торкнувшись необхідності віри для селян і особливо – для дітей… На обіді, влаштованому на честь прибулих, ксьондз Шенфілд сказав; «Як у природі буває похмура погода, що потім змінюється на сонячну, так і в нас, у релігійному житті вже 9 років висить туман, що має розвіятись – тоді прийде свобода». Після цих промов кістер Ваврін, який до цього хотів полишити церковну діяльність, обіцяв усім, хто був на зібранні, що зостанеться кістером і послужить вірі, доки не зійде сонце». В Чехограді через 3 роки був збудований великий костьол, який одразу ж було закрито, а церковне майно конфісковано[43]. Це вже – 1931 рік, і сподівань на краще не залишилось. На колоністів, як і на все українське селянство, чекав голодомор.
В наступні роки чехоградська громада втратила й інше своє надбання – кістерів – чоловіків. За католицькими догматами служити відправу міг лише чоловік, що дав обітницю цноти. Проте всіх, хто годився на цю роль, було ув'язнено або страчено. З тих пір і до цього часу (сьогодні вже за традицією) Чехоград є унікальним місцем, де відправу у каплиці служать жінки[44].
Значних втрат зазнало у 30-ті роки і чеське населення багатонаціональної Житомирщини, де були поширені так звані «лінійні» арешти, тобто арешти за національною ознакою. Документи свідчать, що для затримання органами НКВД іноді достатньо було визнати себе поляком, німцем, чехом чи ще якимось «нацменом». Відпрацьована система автоматично дозволяла обвинуватити затриману людину в участі в націоналістичній, повстанській, антирадянській, контрреволюційній і т. п. організації. Протоколи затримань і допитів, проте, не дають інформації про будь-які документальні або речові докази злочинної діяльності проти влади чи закону. «Факти», «докази» і «визнання» провини з'являлися у процесі слідства[45].
Одним із яскравих прикладів фальсифікації кримінальних справ є «викрита» у 1938 р. 3-м відділом Управління державної безпеки Управління НКВД по Житомирській області так звана чеська військово-повстанська шпигунська організація, яка нібито існувала на території області. Керівництво діяльністю цієї «організації» приписувалось чеському національному повстанському об'єднанню «Чеське дружство».
Слідством було встановлено, що у 1919 р. полонені чеські офіцери Франц Белік та Едуард Маней заснували спортивну організацію «Сокіл», під прикриттям якої проводили контрреволюційну роботу серед чеського населення на Волині. З 1925 р. керівні посади в «Соколі» займали командир 44-ої стрілецької дивізії Штромбах та вчитель чеської школи Водседалек. В цей час організація почала створювати чеські військово-повстанські дружини, а на окремих підприємствах, в чеських колоніях і національних учбових закладах – «отбочки» – військово-повстанські групи.
У 1928–1929 рр. Штромбах створив у Житомирі «Чеське дружство», яке очолило всю роботу чеської військово-повстанської організації. Склад «Чеського дружства» впродовж декількох років постійно змінювався у зв'язку з арештами і виїздами окремих його членів. На початок 1937 р. до його складу входили: Томан С.А., Яндура Й.М., Голан В.В. і Маркуб Ф.Й.
Члени організації підтримували зв'язок із секретарем чеського консульства Хасусом та резидентом чеської розвідки Й. Власеком, від яких отримували вказівки щодо контрреволюційної та розвідувальної роботи. Створені в області повстанські дружини і «отбочки» вели підготовку до збройного повстання та проводили шпигунську роботу на користь чеської розвідки. Слідством було «викрито» на території області 4 чеські дружини та 12 «отбочок», що діяли у Черняхівському, Андрушівському, Малинському та інших районах.[46]
У справі проходило 80 громадян, 77 з яких були чеської національності (додаток В). Найстаршому з них виповнилось 67 років, наймолодшому – 28. Здебільшого це були робітники та колгоспники. Заарештовані утримувались у в'язниці НКВД у Житомирі. 22 вересня 1938 р. «трійка» при Управлінні НКВД по Житомирській області засудила всіх їх до розстрілу. Вирок було виконано 28 вересня того ж року. 30 червня 1958 р. Військовий трибунал Прикарпатського військового округу розглянув цей протест і скасував постанову «трійки» від 22 вересня 1938 р.
У кримінальній справі, що налічує 7 томів, зберігаються документи на арешти та обшуки, протоколи допитів заарештованих. З них видно, що не всі обвинувачені одразу визнали свою «провину»[47].
Серед представників чеського етносу в Україні, що стали жертвами репресій, неможливо не згадати професорів Євгена Рихліла і Олександра Янати, талановитих педагогів Ярослава Боучека і Я. Волседалека, краєзнавця і винахідника Стефана Кржижанека та інших.
[1] До вивчення нацменшин Волині // Вітчизна. — 1994. — № 3-4 — С.,111;
[2]Наулко В.І. Хто і відколи живе в Україні - К., 1998. — С., 61С.
[3] Луцький Ю.В. Чехи на Україні (1917-1933) // Вітчизна. — 1994. — № 3-4 — С. 123.
[4] Заславський І. В. Волинські Чехи: маловідомі сторінки історії, чеські меншини за кордоном // Вітчизна.— 1998.— №9-10— С.,149.
[5] Заславський І. В. Волинські Чехи: маловідомі сторінки історії, чеські меншини за кордоном // Вітчизна.— 1998.— №9-10 — С.,148;
[6] Луцький Ю.В. Чехи на Україні (1917-1933) // Вітчизна. — 1994. — № 3-4 — С. 122.
[7] Національні меншини в Україні в 1920-1931-ті роки: Атлас –К., 1996.— С., 4;
[8]Досліди над чеськими колоніями на Україні// Вітчизна. — 1994. — № 3-4.— С., 102.
[9]Пустоход П. І. Всесоюзний перепис населення 1939р.. — К., АН УРСР., 1939. — С. 34-35;